Історія справи

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 367/6881/15-ц

провадження № 61-465св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року у складі судді Чернова Д. Є. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 березня 2016 року у складі суддів: Олійник В. І., Дмитрієвої Л. Д., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ :

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 (який подав касаційну скаргу), звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - ТОВ «Український лізинговий фонд») та просив скасувати наказ № 417-к/тр від 12 серпня 2015 року про його звільнення, поновити його на посаді директора з операційних питань ТОВ «Український лізинговий фонд», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 112 381 грн 43 коп, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 100 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2015 року позивача було звільнено з посади директора з операційних питань на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з нез'явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Позивач зазначав, що він з'являвся на роботі протягом чотирьох місяців і тому вважав, що були відсутні підстави для звільнення його на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

01 лютого 2016 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим,що 12 серпня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора з операційних питань на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки не з'явився на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності протягом більш як чотирьох місяців підряд.

22 березня 2016 року ухвалою апеляційного суду Київської області рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в судовому засіданні судом не встановлено порушення права позивача у сфері трудових відносин, оскільки суд встановлює факт саме виходу ОСОБА_1 на роботу, в результаті якого він дійсно приступив до виконання своїх службових обов'язків, а не лише факт перебування на роботі з метою, не пов'язаною з виконанням трудових функцій, який не є доказом переривання чотиримісячного строку тимчасової непрацездатності працівника і підставою для визнання незаконним звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 березня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції у судових рішеннях не надали належної оцінки діям відповідача, який видав спірний наказ, фактично не маючи доказів перебування позивача на лікарняному в період з 26 липня 2015 року по 12 серпня 2015 року, а також не дослідили обставини виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків 24 червня 2015 року. Крім того, заявник посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовляв у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків, які могли дати покази, що 24 червня 2015 року не просто виходив на роботу, а виконував безпосередньо свої посадові обов'язки.

06 червня 2016 року представник ТОВ «Український лізинговий фонд» - Куриляк Н. Г. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 березня 2016 року відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Друга судова палата Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 1 частиною першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 12 серпня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора з операційних питань на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з нез'явленням на роботі протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, що підтверджується копією наказу про звільнення ОСОБА_1 № 417-к/тр (а. с. 16), копією листів непрацездатності Серія АГЧ № 754856, Серія АГЧ № 755142, Серія АГЧ» 755623 (а. с. 45-47), Серія АГЧ № 715296 (а. с. 23), Серія АГЧ № 847554 (а. с. 20).

Пунктом 5 частиною першою статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що підставою звільнення може бути тільки безперервна непрацездатність більше чотирьох місяців. Сумарний облік часу відсутності працівника не допускається. Вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг чотиримісячного строку. Звільняти за пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП України можна за умови, що у роботодавця була виробнича необхідність у такому звільненні. Роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби, а не тоді, коли він одужав і вийшов на роботу. Не можна звільнити працівника, якщо він уже одужав і став до виконання своїх трудових обов'язків, незважаючи на те, що тимчасова непрацездатність до цього продовжувалася понад чотири місяці.

Судами встановлено, що з 09 квітня 2015 року по 22 серпня 2015 року позивач знаходився на лікарняному, про що свідчать листи непрацездатності.

З 09 квітня 2015 року до 14 квітня 2015 року ДП «Медичне науково-практичне об'єднання «Медбуд» у зв'язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні із загальним захворюванням відкрило ОСОБА_1 первинний листок непрацездатності серії АГЧ № 754856. У листі непрацездатності зазначено, що даний документ є первинним та вказано, що позивач продовжує хворіти і його направлено в поліклініку.

15 квітня 2015 року ДП «Медичне науково-практичне об'єднання «Медбуд» видало ОСОБА_1 листок непрацездатності серії АГЧ № 755142 про перебування на лікарняному з 15 квітня 2015 року до 14 травня 2015 року. У листі непрацездатності зазначено, що даний документ є продовженням листка № 754856 та вказано, що позивач продовжує хворіти, і йому видано новий листок непрацездатності № 755623.

15 травня 2015 року ДП «Медичне науково-практичне об'єднання «Медбуд» видало ОСОБА_1 листок непрацездатності серії АГЧ № 755623 про перебування на лікарняному з 15 травня 2015 року до 18 червня 2015 року. У листі непрацездатності зазначено, що даний документ є продовженням листка № 755142 та вказано, що позивач продовжує хворіти, і йому видано новий листок непрацездатності № 715296.

19 червня 2015 року ДП «Медичне науково-практичне об'єднання «Медбуд» видало ОСОБА_1 листок непрацездатності серії АГЧ № 715296 про перебування на лікарняному з 19 червня 2015 року до 26 липня 2015 року. В листі непрацездатності зазначено, що даний документ є продовженням листка № 755623 та вказано, що позивач продовжує хворіти і його направлено в поліклініку за місцем проживання.

Враховуючи, що Позивача було направлено до іншого лікарняного закладу, у лікаря не було можливості виконати п. 3.1. Інструкції, щодо зазначення номеру нового листа непрацездатності, але в листі чітко прописано, що ОСОБА_1 продовжує хворіти.

27 липня 2015 року Комунальний заклад «Ірпінська центральна міська лікарня» Ірпінської міської ради видав ОСОБА_1 листок непрацездатності серії АГЧ № 847554 про перебування на лікарняному з 27 липня 2015 року до 31 серпня 2015 року. У листі непрацездатності зазначено, що даний документ є продовженням листка № 715296 та вказано, що позивач продовжує хворіти і йому видано новий листок непрацездатності № 846728. Окрім цього, в листі зазначено, що 31 липня 2015 року позивача було направлено на МСЕК, за результатами якої було прийнято рішення про продовження лікарняного.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник ТОВ «Український лізинговий фонд» посилався на те, що позивач за період з 19 червня 2015 року по 26 липня 2015 року перебував на лікарняному. Тому 24 червня 2015 року не працював і на робочому місці не перебував. Доводи представника відповідача підтверджуються листом непрацездатності АГЧ № 715296, з якого вбачається, що за період з 19 червня 2015 року по 26 липня 2015 року ОСОБА_1 дійсно перебував на амбулаторному лікуванні в Дочірньому підприємстві «Медичне науково-практичне обєднання «Медбуд». Лікування не переривалось, у тому числі на один день - 24 червня 2015 року (а. с. 23).

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 було звільнено з посади директора з операційних питань на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки не з'явився на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності протягом більш як чотирьох місяців підряд, а тому рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим у справі обставинам.

Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що відповідачем видано спірний наказ фактично не маючи доказів перебування позивача на лікарняному в період з 26 липня 2015 року по 12 серпня 2015 року, оскільки з матеріалів справи вбачається, що всі листи непрацездатності, крім першого, містять підкреслення слова «продовження» із зазначенням номера та серії попереднього листа непрацездатності. Тобто листи непрацездатності були у позивача відкриті з 09 квітня 2015 року до 22 серпня 2015 року, що свідчить про його перебування на лікарняному більш ніж 126 календарних дні, тобто, більш як чотири місяці.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовляв у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків, які могли дати покази, що 24 червня 2015 року не просто виходив на роботу, а виконував безпосередньо свої посадові обов'язки, то вони є необґрунтовані, оскільки в листку непрацездатності за період з 19 червня 2015 року по 17 липня 2015 року не зазначено порушення режиму, що свідчить про те, що під час лікарняного позивач не порушував призначення лікарів, дотримувався режиму і перебував на лікарняному, а не на робочому місці, як зазначає в касаційній скарзі, що відповідає нормам пункту 5 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Інші доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержання норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. І. Журавель

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило