Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 366/3185/18

провадження № 61-14226св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

відповідачі - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за касаційною скаргою адвоката Світлицького Андрія Вікторовича як представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Ящук Т. І., Чогбіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк, банк) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Універсал Банк" за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 06/1484k-06 у розмірі 80 371,69 дол. США, що складається з: 22 460,40 дол. США заборгованості за кредитом; 38 884,29 дол. США заборгованості за відсотками; 19 027,00 дол. США заборгованість за підвищеними відсотками - звернути стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану у с. Феневичі Іванківського району Київської області, кадастровий номер 3222086400:02:013:0030, що стане власністю ОСОБА_1 у майбутньому на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. за реєстровим № 8943; земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану у с. Феневичі Іванківського району Київської області, кадастровий номер 3222086400:02:013:0032, що стане власністю ОСОБА_1 у майбутньому на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. за реєстровим № 8953, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни за цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 25 грудня 2006 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06/1484к-06, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 50 000 дол. США, а відповідач зобов'язувався повернути його до 10 січня 2027 року згідно з графіком.

В забезпечення належного виконання боржником зобов'язання за кредитним договором 26 грудня 2006 року між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстром № 439.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість.

Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Іванківський районний суд Київської області ухвалою від 21 травня 2019 року справу передав за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у даному випадку правило виключної підсудності не застосовується, оскільки при зверненні до суду з позовом позивач об'єднав позовні вимоги щодо виконання кредитного договору та договору іпотеки, який був укладений для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, а тому спір має розглядатись за місцем реєстрації відповідача, який є стороною основного правочину, а саме кредитного договору.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 27 червня 2019 року ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 29 грудня 2018 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково визначив підсудність за частиною 7 статті 30 ЦПК України, оскільки відповідно до правил частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 23 липня 2019 року до Верховного Суду адвокат Світлицький А. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Рішення прийнято виключно на підставі доводів апеляційної скарги, що є прямим порушенням норм процесуального права, при добросовісному та суворому дотриманні відповідачем вимог ЦПК України і штучному, на його погляд, обмеженні відповідача в правах на захист, зокрема в частині права на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач склав прохальну частину апеляційної скарги або на підставі статті 379, або на підставі статті 380 ЦПК України, які апелянтом взагалі не зазначені в якості обґрунтування своїх вимог, а тому вимоги банку пред'явлені без належного дотримання норм процесуального законодавства.

Вимоги банку фактично об'єднують основне зобов'язання та правочин, вчинений на його забезпечення, а тому підлягають розгляду судом за виключною підсудністю, в порядку частини 7 статті 30 ЦПК України (у випадку об'єднання позовних вимог щодо укладення, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов'язання).

Судова практика, наведена в апеляційній скарзі, сформована за правилами ЦПК до судової реформи - положення чинної редакції ЦПК України передбачають інші правила підсудності.

Позивач помилково застосовує рішення судів касаційної інстанції, що роз'яснюють порядок застосування статті 114 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року (до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", № 2147-VIII).

При цьому, стаття 114 ЦПК України не містила норми, що регулювала б виключну підсудність, аналогічну частині 7 статті 30 ЦПК України в чинній редакції, яка є новою в порівнянні з попередньою редакцією та розширює випадки застосування виключної підсудності.

Отже, підстав керуватися позицією судів касаційної інстанції, прийнятою на підставі норм законодавства, що не враховували і не могли на той момент враховувати чинні після 15 грудня 2017 року положення, немає, що знову не дає достатнього обґрунтування апеляційної скарги позивача.

14 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Універсал Банк" на касаційну скаргу, яке мотивоване тим, що апеляційний суд чітко зазначив у постанові про те що, у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Світлицький А. В. просив залишити її без задоволення, а ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 21 травня 2019 року без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Тобто, суд апеляційної інстанції врахував відзив адвоката Світлицького А. В. на апеляційну скаргу та прийняв його до уваги.

Представник банку в прохальній частині апеляційної скарги допустив технічну помилку, замість статті 379 ЦПК України (підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції) помилково зазначив статтю 376 ЦПК України, однак даний факт не впливає на вирішення цієї справи та не може бути підставою для задоволення вимог викладених у касаційній скарзі представником відповідача.

У разі пред'явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором та одночасно пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, можна було б застосувати норми частини 7 статті 30 ЦПК України, оскільки відбулося б об'єднання позовних вимог.

Проте, представник відповідача помилково наполягає на застосуванні норми

даної частини статті, оскільки в даному випадку відсутнє об'єднання позовних вимог, позовну заяву було подано лише про звернення стягнення на предмет іпотеки і під час подання вказаної позовної заяви представник АТ "Універсал Банк" керувався частиною 1 статті 30 ЦПК України, а саме: позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Що в свою чергу є виключною підсудністю.

Вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно випливають із зобов'язань з

погашення кредиту, проте такий спір повинен розглядатися судом за правилами

виключної підсудності за місцем знаходження такого майна, навіть незважаючи на те, що спір про звернення стягнення на майно виник при виконанні кредитного та іпотечного договорів.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Іванківського районного суду Київської області.

15 серпня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

ПАТ "Універсал Банк" звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та зазначав, що 26 грудня 2006 року між ним та відповідачем було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку для забезпечення виконання його зобов'язань за кредитним договором дві земельні ділянки, розташовані за адресою: с. Феневичі, Іванківський район, Київська область. Позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання кредитного договору позивачем заявлено не було.

Установлено, що адреса місцезнаходження вказаного нерухомого майна за адміністративним поділом віднесена до Іванківського районного суду Київської області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в

межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Позови, що виникають із кредитних правовідносин, пред'являються до суду за загальними правилами підсудності. При цьому суд має враховувати право споживача на пред'явлення позову також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування цієї особи або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (стаття 28 ЦПК України).

Правила статті 30 ЦПК України про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно передане в іпотеку, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.

Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, у разі об'єднання позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Установлено, що предметом спору у цій справі є договір про іпотеку, об'єктом якого є нерухоме майно, а саме земельні ділянки, адреса місцезнаходження яких за адміністративним поділом віднесена до Іванківького районного суду Київської області.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд не приймає аргументи касаційної скарги про те, що у даному випадку підлягають до застосування норми передбачені частиною 7 статті 30 ЦПК України, оскільки спір виник з приводу земельних ділянок переданих в іпотеку, а тому позов має пред'являтися за місцезнаходженням цього нерухомого майна за правилами виключної підсудності.

Інші доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права не є суттєвими, не вплинули на правильні висновки суду щодо підсудності справи та не є обов'язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Світлицького Андрія Вікторовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило