Постанова

Іменем України

15 червня 2020 року

м. Київ

справа № 588/1311/17

провадження № 61-39156св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тростянецька районна рада Сумської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 січня 2018 року у складі судді Щербаченко М. В. та постанову апеляційного суду Сумської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Левченко Т. А., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Тростянецької районної ради Сумської області про визнання права власності за набувальною давністю.

Позов обґрунтовувала такими обставинами. Рішенням Тростянецької районної ради Сумської області від 14 серпня 2007 року позивачу, як особі, що потребує поліпшення житлових умов, було надано двокімнатну квартиру, загальною площею 44,1 кв. м, житловою площею 30,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на даний час на балансі районної ради. Одразу, після ухвалення вказаного рішення ОСОБА_1 було передано ключі від квартири та вона почала відкрито нею користуватися, провела ремонт та вселилася для проживання. Починаючи з моменту надання квартири, позивач та Тростянецька районна рада неодноразово звертались до Тростянецької міської ради з проханням видати ордер на заселення квартири, але у задоволенні вказаної заяви було відмовлено. Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 27 березня 2009 року, що набрало законної сили, зобов`язано Тростянецьку міську раду видати ОСОБА_1 ордер на заселення квартири, яке на момент звернення до суду із позовом залишається невиконаним. Вказувала, що впродовж десяти років володіє квартирою, вживала всіх можливих заходів для отримання ордеру на заселення квартири, неодноразово зверталася до Тростянецької міської ради, органів прокуратури, народних депутатів України, але ордеру на заселення у квартиру їй надано не було.

Позивача добросовісно заволоділа майном і продовжує відкрито, безперервно володіти вказаним майно протягом десяти років та має право на набуття права власності на квартиру за набувальною давністю, відповідно до частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 31 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Сумської області від 15 травня 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При вирішенні вказаної справи, суди виходили з того, що позивачем не було доведено факт безтитульного володіння вказаним житловим приміщенням, що є обов`язковим критерієм для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Також зазначили, що сам по собі факт визнання відповідачем позову не є підставою для його задоволення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через безпідставність та недоведеність позову. Матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження права позивача на набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Крім того, посилається на те, що виконавче провадження з виконання рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 27 березня 2009 року, яким зобов`язано Виконавчий комітет Тростянецької міської ради видати ОСОБА_1 ордер на житлове приміщення закінчено у зв`язку з невиконанням рішення суду боржником.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що згідно з рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради № 924 від 21 вересня 2005 року позивач була прийнята на квартирний облік за місцем проживання за № 1103/393 згідно із заявою від 30 серпня 2005 року із включенням до списку першочергового отримання житла за № 117 як такої, що проживає у ветхому будинку (а. с. 11).

Рішенням профспілкової організації Тростянецької районної ради від 02 лютого 2007 року було ухвалено затвердити контрольний список квартирного обліку працівників Тростянецької районної ради, до якого включено ОСОБА_1 , а також вирішено звернутись до голови районної ради про необхідність виділення коштів для придбання квартири ОСОБА_1 Президія Тростянецької районної ради від 20 квітня 2007 року вирішила надати згоду на фінансування придбання житла за рахунок коштів бюджету розвитку головному бухгалтеру районної ради ОСОБА_1. (а. с. 11-15).

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та Тростянецькою районною радою, посвідченого приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Гребіник З. Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 821, відповідачем було придбано квартиру АДРЕСА_2 . (а. с. 16-19).

Відповідно до інвентарної справи, заведеної на спірну квартиру, та згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, надану станом на 15 січня 2018 року № 110586181 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано за територіальною громадою Тростянецького району та сіл в особі Тростянецької районної ради на праві комунальної власності (а. с. 102-103).

Відповідно до довідки Тростянецької районної ради від 01 вересня 2017 року спірна квартира перебуває на балансі Тростянецької районної ради під інвентарним номером № 01031003 з балансовою вартістю 69 600 грн (а. с. 10).

На спільному засіданні профспілкового комітету та адміністрації Тростянецької районної ради 06 серпня 2007 року було вирішено надати спірну квартиру позивачу на підставі пунктів 35-37 постанови Української РСР «Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання жилих приміщень в Українській РСР» (а. с. 20).

Рішенням тринадцятої позачергової сесії 5 скликання Тростянецької районної ради від 14 серпня 2007 року погоджено надання ОСОБА_1 жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 21).

Виконавчий комітет Тростянецької міської ради рішенням № 211 від 21 травня 2008 року, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 14 травня 2008 року, відмовив позивачу у видачі ордера на заселення спірної квартири. Одночасно рішенням № 173 від 31 березня 2008 року Тростянецька міська рада вирішила лист Тростянецької міської ради № 230/02-55 від 25 березня 2008 року про надання ордеру ОСОБА_1 на заселення квартири АДРЕСА_2 залишити без розгляду до вирішення спору у суді (а. с. 24,25).

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 27 березня 2009 року, яке набрало законної сили, визнано незаконними рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради № 172 від 31 березня 2008 року «Про відмову у видачі ордеру на квартиру АДРЕСА_2 », та рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради № від 21 травня 2008 року «Про відмову у видачі ордеру на квартиру АДРЕСА_2 ». Указаним рішенням суду зобов`язано виконавчий комітет Тростянецької міської ради видати ОСОБА_1 ордер на заселення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу у Державної виконавчої служби головного управління юстиції у Сумській області від 14 травня 2009 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-64, виданого 27 травня 2009 року про зобов`язання Виконавчого комітету Тростянецької міської ради видати ОСОБА_1 ордер на заселення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 30,7 кв. м на склад сім`ї ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_3 . Проте, головним державним виконавцем Огурецькою З. О. 29 вересня 2009 року на підставі пункту 11 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закриття виконавчого провадження, оскільки рішення боржником не виконано, державним виконавцем на боржника накладено штрафи в розмірі 340 грн та 680 грн та направлено подання про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб боржника за невиконання рішення суду.

Позивач протягом 2009-2011 років з підстав невиконання виконавчим комітетом Тростянецької міської ради рішення Тростянецького районного суду від 27 березня 2009 року зверталась до прокуратури Тростянецького району, прокуратури Сумської області, Генеральної прокуратури України, народних депутатів України (а. с. 34-39).

Позивач вважала, що за указаних обставин вона має право на визнання за нею право на спірну квартиру за набувальною давністю.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією з підстав набуття права власності.

Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 не може вважатися такою, що набула у власність спірне житлове приміщення за набувальною давністю.

Водночас, у справі встановлено, що ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що Тростянецька районна рада є власником квартири, проживала в ній, розуміючи, що вона володіє чужою річчю та у неї немає правових підстав для набуття права власності на квартиру.

Факт відмови відповідача від права власності на належне йому нерухоме майно - спірну квартиру суди не встановили. Водночас у справі встановлено, що вказана квартира належить на праві комунальної власності Територіальній громаді Тростянецького району та сіл в особі Тростянецької районної ради.

Виходячи зі встановлених, на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, фактичних обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відсутні.

Отже, зазначені обставини в сукупності унеможливлюють застосування до спірних відносин положень статті 344 ЦК України і визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне житлові приміщення.

Такі висновки судів є правильними, з ними погоджується й Верховний Суд, а тому відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи заявника стосовно невиконання рішення суду від 27 березня 2009 року не спростовують правильності оскаржуваних судових рішень, оскільки постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження з підстав неможливості виконання рішення суду позивачем не оскаржувалась та не є підставою для звернення до суду із новим позовом, оскільки вказаним судовим рішенням встановлено право користування спірною квартирою та зобов`язано відповідача надати позивачу ордер на вказану квартиру та не підтверджує безтитульність володіння позивачем вказаним житловим приміщенням.

Заявник посилається на невиконання рішення суду, яким зобов`язано надати позивачу ордер на житлове приміщення. Вказаним рішенням встановлено право користування позивача спірною квартирою, проте факт невиконання вказаного рішення суду не впливає на статус позивача як особи, яка за встановлених у справі обставин не може претендувати на визнання за нею права власності на спірну квартиру на підставі статті 344 ЦК України.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що відповідачем визнано позов, а тому суди були зобов`язані ухвалити рішення з врахуванням такого визнання, не заслуговують на увагу.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Аргументи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, непогодження із встановленими судами обставинами справи та ухваленими рішеннями, переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, встановлено, що оскаржувані судові рішення у справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний