Історія справи

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 212/3475/19

провадження № 61-8926св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лосінець Сергій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2020 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лосінець С. М., та просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що діяла на підставі довіреності від його імені та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лосінцем С. М. 20 березня 2014 року № 230, витребувати від ОСОБА_3 як у добросовісного набувача 1/2 частину вищевказаної квартири та повернути її йому у власність, відновити становище, яке існувало до порушення, та визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому та ОСОБА_4 (по 1/2 частині кожному) належала на праві власності трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , а саме 2/3 частини цієї квартири належали йому відповідно до свідоцтва про право власності від 03 травня 2006 року, а 1/6 частина - згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 24 квітня 2009 року.

У березні 2014 року він перебував у місцях позбавлення волі та дізнався, що вищезазначена квартира, без його згоди, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2014 року була відчужена ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка діяла від його імені на підставі довіреності від 01 лютого 2014 року, на користь ОСОБА_2 , який, у свою чергу, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2018 року відчужив цю квартиру ОСОБА_3 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року довіреність на представлення його інтересів ОСОБА_5 визнано недійсною.

Посилаючись на викладене, оскільки спірна квартира вибула з його власності поза його волею, просив позов задовольнити.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2019 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири у зв`язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини належності йому на праві власності саме 1/2 частини спірної квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 березня 2014 року між продавцями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лосінцем С. М. за реєстровим № 230, в частині продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 .

Витребувано від ОСОБА_3 та передано ОСОБА_1 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт належності позивачу 1/2 частини спірної квартири підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 03 травня 2006 року, відповідно до якого йому належить 1/3 частина квартири, та свідоцтвом про право власності на спадщину за законом від 24 квітня 2009 року, згідно з яким йому належить 1/6 частина квартири.

Позивач не уповноважував ОСОБА_5 на розпорядження належною йому частиною в спірній квартирі, про що свідчить рішення суду, що набрало законної сили, тому остання не мала повноважень на укладення від його імені оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири, у зв`язку з чим такий договір в частині відчуження 1/2 частини квартири підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, оскільки належна позивачу 1/2 частина квартири вибула з його володіння поза його волею, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для її витребування у ОСОБА_3 та, з метою належного захисту порушеного права позивача, визнання за ним права власності на цю частину квартири.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахуваннявисновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 523/10225/15-ц, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до правовстановлюючих документів позивач не був власником 1/2 частини спірної квартири, а також, що позивач звернувся з цим позовом до суду зі спливом п`яти років з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав, у зв`язку з чим безпідставно задовольнив позов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 03 травня 2006 року, на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_7 належну йому 1/3 частку квартири успадкували в рівних частинах ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 квітня 2009 року.

Згідно з відомостями з реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17 травня 2009 року ОСОБА_1 належала на праві спільної часткової власності 1/6 частина вищевказаної квартири та на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_4 2/3 частини квартири.

01 лютого 2014 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчур С. М. посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 на представництво його інтересів ОСОБА_5 з питань, які стосуються продажу квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 20 березня 2014 року продавці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності від 01 лютого 2014 року діяв представник ОСОБА_5 , передали у власність, а покупець ОСОБА_2 прийняв у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ціною 149 387,00 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2017 року, у справі № 212/8678/15-ц визнано недійсною довіреність від 01 лютого 2014 року на представлення інтересів ОСОБА_1 ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

19 листопада 2018 року між відповідачами укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав за 167 400,00 грн квартиру АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частинами першою та другою статті 370 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У справі, яка переглядається, установлено, що позивачу ОСОБА_1 належала на праві власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , а саме 1/6 частина квартири згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 квітня 2009 року та 1/3 частина квартири відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 03 травня 2006 року.

Посилання ОСОБА_2 на те, що позивач не довів факт належності йому саме 1/2 частини квартири, так як 2/3 частини цієї квартири належали йому та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, частки в якій визначені не були, не заслуговують на увагу, оскільки, як установив суд апеляційної інстанції, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , було проведено розподіл часток співвласників у спільній сумісній власності, після чого належну ОСОБА_7 1/3 частку квартири позивач та ОСОБА_4 успадкували в рівних частках (тобто по 1/6 частині), а інша 2/3 частина квартири (по 1/3 частині відповідно) залишилась у їх спільній власності.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Установивши, що позивач згоди на відчуження своєї частки квартири не надавав, що встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, яким визнано недійсною довіреність, видану від його імені на ім`я ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що договір купівлі-продажу в оспорюваній частині укладений з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про визнання його недійсним та витребування у власність позивача спірної частини квартири від ОСОБА_3 , як останнього її набувача.

Доводи ОСОБА_2 щодо незаконного витребування у власність позивача спірного майна від ОСОБА_3 . Верховний Суд не бере до уваги, оскільки такі вимоги пред`явлені до відповідача ОСОБА_3 і не стосуються прав та законних інтересів ОСОБА_2 .

Також колегія суддів не буре до уваги посилання ОСОБА_2 на сплив позовної давності, оскільки, як убачається з матеріалів справи, клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності в суді першої інстанції ОСОБА_2 не заявляв. З таким клопотанням до суду першої інстанції звертався ОСОБА_3 , однак, враховуючи, що відповідачі не мають солідарного обов`язку, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 закрито у зв`язку з його відмовою від касаційної скарги, законність оскаржуваного судового рішенння в цій частині Верховний Суд не перевіряє.

Наведене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, згідно з яким у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Інші доводи ОСОБА_2 не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріально і процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстав для її скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов