Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №495/1485/18
Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №495/1485/18

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 495/1485/18-ц

провадження № 61-11227св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Затоківська селищна рада, ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2018 року у складі судді Шевчук Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У березні 2018 року прокурор Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ГТУЮ в Одеській області) про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30 червня 2011 року між Затоківською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Сі» (далі - ТОВ «Вояж-Сі») укладений договір оренди на 5 років земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва бази відпочинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, зареєстрований у Відділі Держкомзему у м. Білгород-Дністровський Одеської області 05 липня 2011 року за № 511030004000026.

08 жовтня 2013 року між Затоківською селищною радою та ТОВ «Вояж-Сі» укладений договір про розірвання договору оренди земельної ділянки, про що державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішенням за індексним номером 6535561 від 08 жовтня 2013 року внесено відповідні відомості.

24 квітня 2015 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, із земель, раніше наданих у користування ТОВ «Вояж-Сі».

Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3021, зміни внесено рішенням Затоківської селищної ради від 29 вересня 2015 року № 3566, земельну ділянку, площею 0,1000 га, на АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, передано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва. Надалі державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області згідно з рішенням від 13 січня 2016 року № 27807948 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, на АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 13 січня 2016 року № 51597314.

Прокурор зазначив, що розпорядження земельною ділянкою здійснено з порушенням законодавства, оскільки земельну ділянку у порушення статей 79-1 118 ЗК України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; судом скасовано рішення селищної ради, яким затверджено технічну документацію, на підставі якої сформовано спірну земельну ділянку; відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено з порушенням положень Генерального плану смт Затока та за відсутності детального плану території; державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності прийнято з порушенням законодавства, так як заявлене право не підлягало державній реєстрації.

Порушення інтересів територіальної громади смт Затока полягають у незаконному набутті ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку комунальної власності площею 0,1000 га.

Чинним законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами. У зв`язку з чим прокурор самостійно виступає як позивач у справі.

Враховуючи викладене, прокурор просив визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3021 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, для індивідуального дачного будівництва, розташованої за адресом: АДРЕСА_1 ; визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 вересня 2015 року № 3566 «Про внесення змін в рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3021 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, для індивідуального дачного будівництва, розташованої за адресом: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13 січня 2016 року № 51597314 щодо земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресом: АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області від 13 січня 2016 року, індексний номер 27807948, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресом: АДРЕСА_1 .

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратуривідмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано достатніх доказів про те, що скасованим адміністративним судом рішенням Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в «Вояж-Сі» за адресою: АДРЕСА_1 » затверджено ту технічну документацію, яка стала підставою для державної реєстрації спірної земельної ділянки, переданої у власність відповідачу ОСОБА_1 .

Позивач безпідставно не зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, а тому відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Крім того, у справі відсутня встановлена та доведена протиправна поведінка ОСОБА_1 при набутті права власності на спірну земельну ділянку. З моменту отримання спірної земельної ділянки відповідач відкрито володів та користувався наданою йому земельною ділянкою. Суду не представлено жодних доказів того, що в результаті набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку були порушенні чиїсь права або інтереси.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року рішення суду першої інстанції змінено в його мотивувальній частині та залишено без змін у його резолютивній частині.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурор навів підставу для представництва інтересів територіальної громади смт. Затока, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Затоківську селищну раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради, тобто прокурор виконав вимогу частини четвертої статті 56 ЦПК України. Органи Держгеокадастру, які суд помилково відніс до можливих позивачів, не були наділені повноваженнями щодо повернення земельних ділянок шляхом скасування рішень місцевих рад про передачу цих земельних ділянок у власність, скасування свідоцтв про право власності тощо.

Зміна цільового призначення землі не відбулася, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.

Затоківська селищна рада як власник земельної ділянки мала право визначати вид її використання в межах категорії землі рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді ТОВ «Вояж-Сі», були сформовані земельні ділянки з присвоєнням таким кадастрових номерів та реєстрацією в Державному земельному кадастрі. Лише потім ці сформовані та зареєстровані земельні ділянки були передані громадянам у власність.

Водночас заявлені у цій справі прокурором позовні вимоги не відповідають належному способу захисту, оскільки належним способом захисту порушених прав є віндикаційний позов. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2022 року прокурор Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17, Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18.

У січні 2023 року представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що ОСОБА_1 ініціював процедуру приватизації земельної ділянки, яка перебувала у його фактичному користуванні, а саме: використовувалася для обслуговування належної йому на праві власності будівлі, що знаходилася за адресою: АДРЕСА_2 , a також фактично входила до складу вже сформованої земельної ділянки, та не потребувала зміни її цільового призначення, то відповідно формування бажаної ним земельної ділянки не потребувало розроблення проекту землеустрою, а відповідно до вимог законодавства здійснювалося на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушених прав, а отже, висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.

У січні 2023 року представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до суду додаткові пояснення.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Згідно з договором оренди від 30 червня 2011 року, укладеним між Затоківською селищною радою та ТОВ «Вояж-Сі», земельна ділянка, площею 1,2 га, у тому числі під забудовою 0,1225 га, під зеленими насадженнями 1,0775 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 10 лютого 2011 року № 109, рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 22 березня 2011 року № 234 передана в оренду (строкове платне користування) на п`ять років для будівництва бази відпочинку.

У договорі зазначено, що на земельній ділянці розташована не закінчена будівництвом база відпочинку, земельна ділянка передається в оренду для будівництва бази відпочинку, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва бази відпочинку, категорія земельної ділянки - «землі житлової та громадської забудови». Договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Щукіною Л. С. 30 червня 2011 року, зареєстровано в реєстрі за № 1154.

08 жовтня 2013 року сторони розірвали договір оренди земельної ділянки, про що державним реєстратором внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року в справі № 815/4904/14 визнано протиправними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-Сі» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок»; визнано протиправним та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в «Вояж-Сі» за адресою: АДРЕСА_1 ».

Задовольняючи позов у справі № 815/4904/14, суд виходив із того, що рішенням селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1933 ТОВ «Вояж-Сі» надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок, у якого земельна ділянка не перебуває у власності або у користуванні. На час прийняття оскаржуваних рішень ані земельна ділянка не знаходилась у користуванні чи власності ТОВ «Вояж-Сі», ані база відпочинку, яка на ній розташована, тому й дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу та виділу не міг надаватись.

На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, площею 1,2 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ «Вояж-Сі» на підставі договору оренди від 30 червня 2011 року, сформовано 18 земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, у тому числі й земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, які передано громадянам у власність для індивідуального дачного будівництва.

Рішенням Затоківської селищної ради від 29 вересня 2015 року № 3566 «Про внесення змін в рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 05 червня 2015 року № 3019 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » передано гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

За інформацією з Державного земельного кадастру станом на 16 січня 2018 року земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, площа: 0,1000 га; цільове призначення: Е.07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; категорія землі: землі рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки: для будівництва бази відпочинку; інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки: технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, виготовлена 18 червня 2014 року ФОП ОСОБА_4 ; форма власності: приватна; власник: ОСОБА_1 ; орган, який зареєстрував земельну ділянку: Відділ Держземагентства у м. Білгород-Дністровському; державна реєстрація земельної ділянки проведена 24 квітня 2015 року.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26 грудня 2017 року земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, реєстраційний номер 827998151103; площа 0,1 га; дата державної реєстрації земельної ділянки 24 квітня 2015 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки - Відділ Держкомзему у Білгород-Дністровському районі Одеської області; цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; адреса: АДРЕСА_1 ; державна реєстрація з відкриттям розділу проведена 23 грудня 2015 року; підстава: відомості за результатом розгляду, серія та номер: б/н, виданий 23 грудня 2015 року, видавник: -, документи заявника (оригінали та копії), серія та номер: б/н, виданий 23 грудня 2015 року, видавник: заявник, рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 3021, виданий 05 червня 2015 року, видавник: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-5101925612015, виданий 24 квітня 2015 року, видавник: Відділ Держземагентства у м. Білгород-Дністровському; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 13 січня 2016 року, видавник: Біляївське міськрайонне управління юстиції в Одеській області; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27807948 від 13 січня 2016 року, 16:14:56, ОСОБА_5 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області; форма власності: приватна; розмір частки: 1/1; власник: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26 грудня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, кадастровий номер 5110300000:02:001:0337, зареєстровано 29 березня 2017 року дачний будинок загальною площею 274,6 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1212743251103), що на праві власності належить ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що:

- будівництво індивідуального дачного будинку, для якого відводилась спірна земельна ділянка, не суперечить Генеральному плану смт Затока, тобто, не суперечить вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Суд не встановив невідповідності намірів забудови спірної земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні - Генеральному плану та, як наслідок, нераціонального використання земельної ділянки саме для індивідуального дачного будівництва;

- позивач безпідставно не зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, а тому відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі;

- Затоківська селищна рада правомірно розпорядилася земельною ділянкою комунальної власності шляхом її надання у власність ОСОБА_1 ;

- позивачем не надано достатніх доказів про те, що скасованим рішенням Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 » затверджено ту технічну документацію, яка стала підставою для державної реєстрації спірної земельної ділянки, переданої ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_1 жодним чином не впливав на порядок реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі, прийняття Затоківською селищною радою оскаржуваного рішення та державна реєстрація права власності, а, отже, ОСОБА_1 добросовістно набув право власності на спірну земельну ділянку, а наведенні прокурором можливі порушення порядку передачі та державної реєстрації земельної ділянки вчиненні саме державними органами, селищною радою та її посадовими особами.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виходив із того, що

- прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач;

- зміна цільового призначення землі не відбулася, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження. Затоківська селищна рада як власник земельної ділянки мала право визначати вид її використання в межах категорії землі рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренду ТОВ «Вояж-Сі», були сформовані земельні ділянки з присвоєнням таким кадастрових номерів та реєстрацією в Державному земельному кадастрі;

- технічна документація щодо поділу земельної ділянки затверджена рішення Затоківської селищної ради від 03 грудня 2014 року № 2606 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Затоківської селищної ради для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 », і це рішення не було предметом оскарження у справі № 815/4904/14;

- прокурор обрав неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Щодо зміни цільового виду використання землі

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій»цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Статтею 50 ЗК Українивизначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до статті 51 ЗК Українидо земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 ЗК Українивизначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, землі рекреаційного призначення (секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації):

.

07.01Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення07.02Для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту07.03Для індивідуального дачного будівництва07.04Для колективного дачного будівництва07.05Для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду

Велика Палата Верховного Суду постановою від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проєктами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.

Проте, такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Ураховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність незаконної зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки.

Отже, за встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, зміна цільового призначення землі не відбулася, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.

Звертаючись до суду із позовом, прокурор зазначив, що незважаючи на скасування рішення селищної ради про затвердження технічної документації щодо поділу земельної ділянки, наданої раніше у користування ТОВ «Вояж-Сі» для будівництва об`єкта рекреації, оскаржуваним рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3029 сформовану у результаті поділу земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва.

Верховний Суд відхиляє такі доводи прокурора, оскільки постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року в справі № 815/4904/14 визнано протиправними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-Сі» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок»; визнано протиправним та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в «Вояж-Сі» за адресою: АДРЕСА_1 ».

Водночас технічна документація щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, затверджена рішенням Затоківської селищної ради від 03 грудня 2014 року № 2606 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Затоківської селищної ради для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » (т. 2, а. с. 164).

Отже, скасування судовим рішенням рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в «Вояж-Сі» за адресою: АДРЕСА_1 » не свідчить про порушення Затоківською селищною радою вимог земельного законодавства, оскільки технічна документація на спірну земельну ділянку розроблялася та затверджувалася на підставі іншого рішення органу місцевого самоврядування, яке є чинним і не було предметом судового розгляду у справі № 815/4904/14.

Генеральним планом смт Затока (зі змінами від 16 березня 2015 року) спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення об`єктів стаціонарної рекреації, дачного будівництва.

Прийняття Затоківською селищною радою рішення від 05 червня 2015 року № 3019 (зміни внесено рішенням від 29 вересня 2015 року № 3566), яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва, відповідало як документації із землеустрою, так і містобудівній документації.

Оцінка доводів касаційної скарги

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18.

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України врахуванню підлягають висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних відносинах, тому суд оцінює наведені приклади на предмет подібності.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у справі № 495/10983/17 за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3, Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виходив із того, що суд апеляційної інстанції ухвалив своє рішення, ґрунтуючись на припущеннях, без вирішення питання про витребування, дослідження та оцінки доказів, якими у цій справі є Генеральний план смт Затока (Лиманський курортний район) та технічна документація із землеустрою щодо об`єднання і поділу зазначених земельних ділянок. Матеріали справи не містять відомостей щодо дослідження апеляційним судом таких доказів, зокрема Генерального плану смт Затока (Лиманський курортний район) та технічної документації із землеустрою щодо об`єднання і поділу земельних ділянок, тоді як такі докази у справі є вирішальними для ухвалення законного та обґрунтованого у цій справі рішення.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у справі № 495/1494/18 за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1, Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, виходив із того, що у додаткових поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу, а також у доводах касаційної скарги містяться посилання на те, що обставини справи встановлено неповно, без вирішення питання про дослідження та оцінку доказів, зокрема, Генерального плану смт Затока, яким визначено віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення об`єктів стаціонарної рекреації, дачного будівництва, а також численних рішень Затоківської селищної ради, прийнятих стосовно земельної ділянки, що є предметом спору у цій справі, зокрема, рішення від 03 грудня 2014 року № 2606 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Затоківської селищної ради для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 », яким затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки площею 1,2000 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0268) Затоківської селищної ради для індивідуального дачного будівництва.

Водночас, Верховний суд відхиляє в цій частині доводи прокурора про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у зазначених постановах, оскільки Верховний Суд у наведених як приклад справах не ухвалював рішень щодо суті спору, допущені процесуальні порушення стали підставами для скасування судових рішень та направлення справ на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів прокурора про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У постанові від 22 травня 2019 року Верховний Суд, задовольняючи позов прокурора, виходив із того, що відповідачка у заявах не зазначила про наявність саме у неї, як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності, а отже, ГУ Держземагентства у Київській області, надаючи їй дозволи на розробку проекту відведення земельної ділянки, затверджуючи його та укладаючи оспорювані договори оренди на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсній її спроможності вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заявах мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури створення фермерського господарства, як спрощеного, пільгового порядку одержання земельної ділянки для використання її іншими суб`єктами господарювання, поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів.

У постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд, виходив із того, що висновки суду про недоведеність волевиявлення відповідача на ведення фермерського господарства є недостатньо аргументованими і передчасними.

Отже, наведені приклади судових рішень не є релевантними, оскільки у зазначених справах вирішувалися спори у межах інших правовідносин, тому доводи прокурора в цій частині також відхиляються Верховним Судом.

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналіз з місту судових рішень дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви з яких суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову прокурора, виходив одночасно з двох взаємовиключних підстав, а саме: 1) у зв`язку недоведеністю позовних вимог, 2) у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту.

Суд апеляційні інстанції зробив висновок про те, що зміна Затоківською селищною радою виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження, тощо). Тобто, порушення чинного законодавства при передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачу не відбулося.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову та змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав на те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки належним способом захисту у спірних правовідносин є позов про витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження, повинен був відмовити у задоволенні позову лише з підстав недоведеності порушення прав позивача.

Вказівка суду апеляційної інстанції про ще одну підставу відмови у позові - обрання прокурором неефективного способу захисту є помилковою, оскільки обрання неефективного способу захисту може бути підставою для відмови у позові у разі доведеності порушеного права.

Недоведеність позову та обрання неефективного способу захисту є взаємовиключними підставами для відмови у задоволенні позову.

Хоча постанова суду апеляційної інстанції містить недолік у частині мотивування підстав відмови у задоволенні позову, проте це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Щодо оцінки ефективності способу захисту

Також у касаційній скарзі прокурор зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17, Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц сформульовано висновок про те, що однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17 сформулювала висновок про те, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд у справі № 395/746/17 виходив із того, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). ЦІ способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Посилаючись на відповідні норми ЦК України та правові висновки Верховного Суду, прокурор у касаційній скарзі зазначає, що обраний ним спосіб судового захисту порушених прав є ефективним.

Враховуючи, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, не довів існування порушеного права, що і стало підставою для відмови у позові, тому немає необхідності проводити правову оцінку доводів касаційної скарги у цій частині з мотивів, наведених у попередньому розділі цього рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українивстановлено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратуризалишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко