Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 204/75/21

провадження № 61-20989св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

особа, яка звернулася зі скаргою на дії державного виконавця (боржник), - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження- державний виконавець Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) Штефан Світлана Олександрівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2021 року у складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, суб`єкт оскарження - державний виконавець Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) Штефан С. О. (далі - Чечелівський ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро)), на дії державного виконавця.

Скарга мотивована тим, що у грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каверіна-1» (далі - ОСББ «Каверіна-1») про визнання дій такими, що порушують право на отримання якісних та в повному обсязі послуг, зобов`язання здійснити перерахунок та стягнення моральної шкоди (справа № 204/9551/18).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 5 378,80 грн.

Не погоджуючись з рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2020 року, ОСОБА_1 оскаржила їх в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року залишено без змін.

19 червня 2019 року ОСОБА_1 отримала рішення у справі № 204/9551/18, яке в подальшому оскаржила в апеляційному порядку, та, не погодившись з рішенням апеляційного суду, подала касаційну скаргу.

23 грудня 2020 року заявник дізналася, що державним виконавцем Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Штефан С. О. накладено арешти на її рахунки, відкриті в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на підставі виконавчого листа у цивільній справі № 204/9551/18, виданого Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська на виконання рішення від 03 липня 2019 року.

Заявник вважала, що вказане виконавче провадження № 62131481 відкрите помилково і є таким, що порушує її права на користування коштами, передбачених їй та її дитині законодавством України, або наданих їй матір`ю її чоловіка, на сплату житлово-комунальних послуг за неї, та допомога їй в утриманні її дитини та на її лікування. Також вона зазначала, що неодноразово повідомляла державного виконавця, в провадженні якого знаходиться на виконанні рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року, про те, що нею подано касаційну скаргу на вказане рішення, проте такі заяви залишились поза його увагою.

У зв`язку з викладеним, з урахуванням уточнень скарги, заявник просила суд визнати неправомірними дії державного виконавця Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Штефан С. О. та зобов`язати Чечелівський ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) зняти арешт з виданих у АТ КБ «ПриватБанк»:

- платіжної картки 5168742728175435 на ім`я ОСОБА_1 до особового рахунку НОМЕР_1 , яка призначена для виплат державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю з дитинства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю. 28 квітня 2021 року вказана картка була замінена на платіжну картку НОМЕР_2 ;

- кредитної картки НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 до особового рахунку НОМЕР_4 , яка призначена для надання власникові картки кредитних коштів. 28 квітня 2021 року вказану картку замінено на кредитну картку НОМЕР_5 ;

- інтернет-картки НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_1 до особового рахунку НОМЕР_7 , яка призначена для зарахування коштів від продажу власних речей, які перебували у вжитку, через мережу Інтернет;

- платіжної картки НОМЕР_8 на ім`я ОСОБА_1 до особового рахунку НОМЕР_9 , яка призначена для зарахування коштів від родичів без сплати комісії за таке зарахування. 28 квітня 2021 року, вказану картку було замінено на платіжну картку НОМЕР_10 ;

- платіжну картку НОМЕР_11 на ім`я ОСОБА_1 до особового рахунку НОМЕР_12 , відкритого на ім`я ОСОБА_3 (батька скаржника), яка призначена для пенсійних виплат останнього. Вказана картка була видана на її ім`я на підставі довіреності, виданої ОСОБА_3 , та на яку помилково накладений арешт державним виконавцем Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Штефан С. О., картка не перевипускається без власника, рахунок залишився незмінним.

Також скаржник, просила скасувати постанови державного виконавця Чечелівського ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро):

- про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2020 року № 62131431/5;

- про накладення арешту на кошти боржника у виконавчому провадженні від 23 грудня 2020 року № 62131431/5;

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 23 грудня 2020 року № 62131431/5.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що державному виконавцеві боржником повідомлялась інформація, що рахунки мають спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Також суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до змісту скарги скаржник просить зобов`язати саме Чечелівський ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (міста Дніпро) зняти арешт з карток в АТ КБ «ПриватБанк». Проте суду скаржником надані незавірені належним чином копії про наявність рахунків та їхнє призначення. Крім того, державним виконавцем накладений арешт на кошти боржника без зазначення конкретних рахунків або карток. Суд першої інстанції зазначив, що докази щодо рахунків та відповідних карток, які є в матеріалах справи, належним чином не завірені.

Відхиляючи доводи скаржника щодо неправомірного винесення державним виконавцем постанов про відкриття виконавчого провадження та про виконавчий збір, у зв`язку з подачею нею касаційної скарги на рішення, яке перебуває на виконанні, суд першої інстанції вважав, що державний виконавець дотримався чинного законодавства під час проведення таких виконавчих дій. Водночас питання щодо зупинення виконавчого провадження боржником не порушувалось.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині зняття арешту з карток, оскільки скаржником не було надано ні державному виконавцеві, ні суду документального підтвердження, що рахунки боржника мають спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Також апеляційний суд, погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги в частині вимог щодо скасування постанов про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2020 року № 62131431/5, накладення арешту на кошти боржника в межах цього виконавчого провадження від 23 грудня 2020 року та розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 23 грудня 2020 року, оскільки виконавець під час вчинення виконавчих дій дотримувався вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції, передчасно постановив ухвалу від 03 червня 2021 року про відмову у задоволенні її скарги, чим порушив її право на надання належних доказів у справі з підтвердженням рахунків зі спеціальним режимом використання. На думку заявника, суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що підставою для відмови у задоволенні скарги стала відсутність інформації від АТ КБ «ПриватБанк» на час розгляду скарги щодо її рахунків, залишивши поза увагою, що кінцевий термін надання банком такої інформації, передбачений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», мав сплинути 02 червня 2021 року.

Крім того, заявник, зазначаючи про порушення апеляційним судом норм матеріального права, вказує на недотримання судом розумних строків розгляду справи.

Обґрунтовуючи подання касаційної скарги, заявник наголошувала на тому, що апеляційним судом було розглянуто справу за її відсутності, при цьому не було враховано її клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на навчанні, подане нею завчасно, а також суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Також, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, заявник наводить аргументи незастосування до спірних правовідносин положень статей 70, 73 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

У травні 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 лютого 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року у справі № 204/9551/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСББ «Каверіна-1» про визнання дій такими, що порушують право на отримання якісних та в повному обсязі послуг, зобов`язання здійснити перерахунок та стягнення моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 5 378,80 грн.

На підставі вказаного судового рішення, 10 квітня 2020 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист.

22 травня 2020 року державним виконавцем Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Штефан С. О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 62131481).

23 грудня 2020 року державним виконавцем Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Штефан С. О. винесена постанова про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржникові ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 6 186,68 грн.

Також суди встановили, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до начальника МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Сухова І. О. із заявою, в якій просила зняти арешт з відповідних карток (рахунків).

Згідно з відповіддю начальника Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Сухова І. О. від 08 січня 2021 року № 16, наданої ОСОБА_1 щодо накладення арешту на соціальну карту було повідомлено, що в постанові про арешт коштів боржника зазначено: накласти арешт на грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику. Тобто, державному виконавцю не було надано підтверджуючих документів про цільове призначення рахунків або те, що вони мають спеціальний режим використання.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2021 року витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» документи, на підставі яких було накладено арешт на наступні картки скаржника: НОМЕР_13 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_8 ; НОМЕР_6 , із наданням виписки за цими картками скаржника, а також зазначенням цільового призначення таких карток.

На день розгляду судами скарги, витребувана інформація з АТ КБ «ПриватБанк» на адресу суду не надходила.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають в повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема, звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом № 1404-VIII, так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція).

Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону № 1404-VIII).

Крім того, частина восьма розділу VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

При цьому частина перша та друга статті 48 Закону № 1404-VIII чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами, зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Законом № 1404-VIII також визначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина восьма статті 48).

У пункті 10 Розділу VIII Інструкції вказується також, що саме після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.

При цьому пунктами 3, 14, 21 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема, щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції.

Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладенням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладення арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладення арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.

При цьому законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII).

Відтак, частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII).

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Враховуючи вищевикладене, у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20), від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21).

Відмовляючи у задоволенні вимог скарги в частині скасування постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2020 року та накладення арешту на кошти боржника у виконавчому провадженню від 23 грудня 2020 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державний виконавець діяв в межах повноважень, передбачених вимогами чинного законодавства, а тому підстави для задоволення скарги в цій частині відсутні. При цьому суди зазначили, що ОСОБА_1 не надала докази належності рахунків, на які накладено арешт, до пенсійного та зарплатного, а також того, що вони мають спеціальний режим використання, також банком не повідомлено державного виконавця про цільове призначення рахунку й не повернуто постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на висновках Верховного Суду, зроблених у подібних правовідносинах та встановлених обставинах справи з урахуванням наданих учасниками справи доказів.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишилось те, що заявник надала суду належні та допустимі докази на обґрунтування вимог своєї скарги, зокрема, щодо правової природи грошових коштів, на які накладення арешту заборонено законом, суму заборгованості, визначену рішенням суду, яке перебуває на виконанні (судовий збір в розмірі 5 378,80 грн).

Не звернули увагу суди і на те, що заявник неодноразово зверталась до державного виконавця із заявами та відповідними повідомленнями щодо зняття арешту з грошових коштів, на які накладення арешту заборонено, зазначаючи, що арешт накладений, поміж іншого, на кошти, які вона отримує як соціальну допомогу на дитину з інвалідністю, а також пенсійні виплати, належні її батькові.

Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 є передчасними, однак колегія Верховного Суду не може вирішувати питання щодо обґрунтованості та законності вказаних судових рішень, враховуючи таке.

За приписами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 22 грудня 2005 року №3262 «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень варто зауважити, що Верховний Суд постановою від 30 листопада 2022 року у справі № 204/9551/18 (провадження № 61-17451св21) за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Каверіна-1» в особі голови Трубіциної Н. М. про визнання дій такими, що порушують право на отримання якісних та в повному обсязі послуг, зобов`язання здійснити перерахунок та відшкодування моральної шкоди касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасував. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Каверіна-1» в особі голови Трубіциної Н. М. про визнання дій такими, що порушують право на отримання якісних та в повному обсязі послуг, зобов`язання здійснити перерахунок та відшкодування моральної шкоди закрив (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107878156).

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року цю справу передано для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108849755).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2020 року державним виконавцем Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Штефан С. О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 62131481) щодо виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Каверіна?1» в особі голови Трубіциної Н. М. про визнання дій такими, що порушують право на отримання якісних та в повному обсязі послуг, зобов`язання здійснити перерахунок та відшкодування моральної шкоди (а. с. 99, т. 1). Вказаний виконавчий лист виданий про стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 5 378,80 грн, де стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Враховуючи те, що рішення у справі, яке перебуває на виконанні Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) скасоване, а справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, отже і вимоги скарги ОСОБА_1 щодо визнання неправомірними дій державного виконавця та зобов`язання зняти арешт з грошових коштів, розміщених на її рахунках, а також в частині скасування оскаржених постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту у цій справі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 754/2223/15-ц (провадження № 14-568цс19) зазначено, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законодавством умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в Законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Така пряма вказівка, зокрема, міститься у частині другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка набула чинності 05 жовтня 2016 року, та відповідно до якої внесені зміни в ЦПК України».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18) зроблено висновок, що «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. […] Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14?г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18)».

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21) зроблено висновок, що «правовідносини в частині визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є адміністративно-правовими, а тому справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».

За таких обставин скарга ОСОБА_1 в частині вимог про скасування постанови державного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кілька вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

У справі, що переглядається, частина вимог скарги підлягала би розгляду за правилами адміністративного судочинства за умови чинності судових рішень у цій справі.

Інша частина вимог не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства через скасування судового рішення, яке безпосередньо стосується вимог цієї скарги.

Отже, підстав для направлення Верховним Судом справи до іншого суду в порядку встановленої юрисдикції немає.

Керуючись статтями 255 256 400 402 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк