Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.12.2022 року у справі №761/12226/20
Постанова КЦС ВП від 14.12.2022 року у справі №761/12226/20
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №761/12226/20

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 761/12226/20

провадження № 61-18441св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Біла Ірина Володимирівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В., та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року, у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») Білої І. В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій щодо невключення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 10 липня 2015 року вона звернулась до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» із заявою про включення кредиторських вимог до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра» на загальну суму 484 430 607,49 грн.

28 січня 2016 року ОСОБА_1 через свого представника Васька В. В. , який діяв за довіреністю від її імені, дізналась про те, що їй відмовлено у прийнятті вказаної заяви. Вона зазначала, що будь-яких пояснень стосовно вказаної відмови та будь?якого письмового підтвердження такої відмови станом на момент подання цієї позовної заяви позивачу не надано.

В подальшому вона щодо кредиторських вимог, в частині яких провадження у адміністративній справі закрито, звернулась до суду із цим позовом у порядку цивільного судочинства.

Позивач вказувала, що про закриття провадження щодо її адміністративного позову в частині заявлених нею кредиторських вимог вона дізналась з ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року у справі № 826/2065/16, яка була їй вручена 12 березня 2020 року разом із рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року № 826/2065/16. Вказаним рішенням та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва підтверджено право позивача на частину заявлених нею позовних вимог у адміністративному судочинстві. Оскільки права позивача були порушені, а також нею було понесено збитки, вона звернулася до суду з відповідним позовом.

На підставі викладеного, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просила:

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невключення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра» її кредиторських вимог;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра» кредиторські вимоги ОСОБА_1 на суму 168 322 166,75 грн, серед яких: 59 618 048,20 грн - сума незаконно списаної курсової різниці; 22 893 330,50 грн - розмір інфляційних втрат; 12 838 297,50 грн - три проценти річних від простроченої суми; 72 972 490,55 грн - сума спричинених збитків, як такі, що відносяться до восьмої черги вимог кредиторів (або до іншої відповідної черги вимог кредиторів).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невключення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра» кредиторських вимог ОСОБА_1 .

Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра» кредиторські вимоги ОСОБА_1 на суму 168 322 166,75 грн, серед яких: 59 618 048,20 грн - сума незаконно списаної курсової різниці; 22 893 330,50 грн - розмір інфляційних втрат; 12 838 297,50 грн - три проценти річних від простроченої суми; 72 972 490,55 грн - сума спричинених збитків, як такі, що відносяться до восьмої черговості вимог кредиторів (або до іншої відповідної черговості вимог кредиторів).

Стягнено з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 682 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Верховним Судом України у постанові від 30 жовтня 2017 року зроблено висновок про те, що оскільки у ПАТ «КБ «Надра» було введено тимчасову адміністрацію, то лише це стало перепоною у відновленні порушеного права позивача шляхом стягнення з банку належних їй грошових коштів в судовому порядку. Верховний Суд України зазначив, що право позивача порушене в результаті недотримання банком статей 1071 1073 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). І це право має бути відновлене лише у спосіб, передбачений Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), а саме - шляхом включення відповідних кредиторських вимог позивача до акцептованого реєстру кредиторів банку.

Суд першої інстанції виходив з того, що сума кредиторських вимог, яка заявлена позивачем, підтверджується фактичними даними, первинними документами та преюдиціальними судовими рішеннями, проте не включивши вимоги позивача до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра», відповідачі безпідставно та незаконно визнали їх погашеними.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року змінене в частині визначення розміру кредиторських вимог ОСОБА_1 та визначено, що загальна сума кредиторських вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» становить 59 618 048,20 грн.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання неправомірними дій відповідачів щодо невключення зазначених кредиторських вимог на суму 59 618 048,20 грн до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «КБ «Надра» та зобов`язання відповідачів включити зазначені кредиторські вимоги ОСОБА_1 до Реєстру відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.

Разом з тим, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру кредиторських вимог ОСОБА_1 , виходив з того, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини п`ятої статті 36, частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для включення до кредиторських вимог ОСОБА_1 суми інфляційних втрат - 22 893 330,50 грн та трьох процентів річних - 12 838 297,50 грн. Апеляційний суд зауважив, що на час введення тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації ПАТ КБ «Надра» у 2015 році судове рішення про стягнення з банку на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат було відсутнє, а нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборонено нарахування процентів та застосування індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку після введення тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації.

Крім того, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині включення до кредиторських вимог ОСОБА_1 суми збитків (упущеної вигоди) у розмірі 72 972 490,55 грн, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вона могла і повинна була отримати зазначені нею доходи у заявленому розмірі. Вказана сума не підтверджена конкретними розрахунками і доказами щодо реальної можливості отримання відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову апеляційного суду в частині внесених змін щодо визначення розміру її кредиторських вимог стосовно сум індексу інфляції, трьох процентів річних та збитків у формі упущеної вигоди скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував положення статті 58 Конституції України та не застосував положення статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на момент розгляду відповідних вимог, без врахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17 (провадження № 12-27гс18) та постанові Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», стосовного того, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, всупереч статті 58 Конституції України, застосував положення частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції від 04 липня 2014 року, натомість застосуванню підлягали норми цієї статті в редакції від 16 липня 2015 року, яка діяла на момент розгляду кредиторських вимог Фондом і затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів (24 вересня 2015 року), де була відсутня заборона нарахування індексу інфляції та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Заявник, посилаючись на судову практику, зокрема, постанови Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц (провадження № 61?33593св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц (провадження № 61-19794св18), від 03 вересня 2020 року у справі № 826/27043/15, від 07 липня 2021 року у справі № 201/11183/16-ц (провадження № 61?1846св21), від 18 серпня 2021 року у справі № 756/10603/17 (провадження № 61-4449св21), наголошує на тому, що апеляційним судом не враховано порядок і особливості судової практики із застосування статті 58 Конституції України як норми прямої дії безпосередньо до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме застосування норм цього Закону в тій редакції, яка діє на момент розгляду тих чи інших вимог (тобто, на момент події розгляду) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, внаслідок чого її вимоги щодо суми інфляційних втрат за період з квітня 2008 року до 31 липня 2013 року та три проценти річних за період з квітня 2008 року до 06 лютого 2015 року були незаконно відхилені апеляційним судом.

До того ж, заявник вказує як підставу касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та звертає увагу, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у подібних правовідносинах в контексті врегулювання правовідносин щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період запровадження тимчасової адміністрації у банку, а також застосування цієї норми не лише під час тимчасової адміністрації, а й під час ліквідаційної процедури банку, що спричиняє неоднозначне та неоднакове застосування судами вказаної норми у подібних правовідносинах.

На думку заявника, природа вказаної норми є тимчасовим заходом (мораторієм) для стягнення та задоволення вимог кредиторів в процедурі тимчасової адміністрації. Проте апеляційний суд використав цю норму для незаконного та безпідставного позбавлення її усіх кредиторських вимог щодо інфляційних витрат та трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України за весь період нарахування таких вимог з квітня 2008 року в процедурі ліквідації банку всупереч статті 41 Конституції України. Заявник зазначає, що аналогічний підхід застосований в постанові Вищого господарського суду України від 17 листопада 2014 року у справі № 910/2951/14, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року у справі № 6?30885ск16 та від 11 квітня 2016 року у справі № 6-10114ск16.

Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини третьої статті 22 ЦК України у подібних правовідносинах стосовно розміру упущеної вигоди, що має відшкодовуватись особі, право якої порушено, який не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Заявник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 4 частини другої статті 289, пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України, зазначаючи, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню на підставі частини першої статті 411 ЦПК України з огляду на порушення норм процесуального права, оскільки в ухваленні вказаного судового рішення брали участь судді, яким було обґрунтовано заявлено два рази відвід. Заявник зазначає, що порушення апеляційним судом норм процесуального права унеможливило встановити фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що вказує на грубе порушення апеляційним судом принципів законності, рівності та змагальності в контексті очевидного та безпідставного затягування розгляду справи.

Крім того, заявник у касаційній скарзі вказує на прийняття апеляційним судом неналежних та недопустимих доказів, що викликало сумнів у неупередженості або об`єктивності колегії суддів. Апеляційний суд, за твердженням заявника, після заявлених двох відводів, продовжив огляд додаткових доказів в позапроцесуальний спосіб, проте такі докази відсутні в матеріалах справи і на них є посилання у оскаржуваній постанові, зокрема, постанови Правління Національного банку України від 10 лютого 2009 року № 59, від 10 лютого 2009 року № 60, від 12 серпня 2011 року № 280 та рішення Адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 серпня 2011 року.

Заявник, посилаючись як на підставу касаційного оскарження на пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вказала, що оскаржена постанова підлягає обов`язковому скасуванню, оскільки апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належну оцінку.

2. У касаційній скарзі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, та відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17 (провадження № 12?27гс18), постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 (провадження № 11-151апп18), від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17-ц (провадження № 14-352цс19), від 23 травня 2018 року у справі № 910/7983/17 (провадження № 12-56гс18), від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц (провадження № 14-653цс18).

Фонд у касаційній скарзі звертає увагу на те, що на час розгляду справи, визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «КБ «Надра» здійснюються Фондом безпосередньо до моменту внесення запису про державну реєстрацію припинення ПАТ «КБ «Надра» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Заявник також вказує на те, що суди залишили поза увагою, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів у цій справі є неналежним відповідачем, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.

Крім того, суди, всупереч статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зобов`язали уповноважену особу внести зміни до реєстру кредиторів на момент, коли ліквідаційний баланс затверджено і ліквідаційна процедура банку вважається завершеною. Тобто, звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, вчинення адекватних дій щодо виявлення кредиторів та активів боржника. Заявник вказує, що на час розгляду справи, ліквідаційна процедура ПАТ «КБ «Надра», відповідно до вимог вказаної статті вважається завершеною, активи банку реалізовані, кошти одержані від реалізації спрямовані на задоволення вимог кредиторів, непродані активи відсутні, а документи передані на зберігання до архіву НБУ. Ліквідація банку знаходиться на етапі внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи, що є останнім етапом ліквідаційного процесу. Проте суди всупереч вказаним обставинам зобов`язали і Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра» кредиторські вимоги позивача до реєстру, якого вже немає, оскільки ліквідаційна процедура завершена, вимоги кредиторів задоволено, що є порушенням норм матеріального права.

Разом з тим, заявник звертає увагу на те, що під час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено належним чином повноважень Фонду, уповноваженої особи та банку при здійсненні задоволення вимог кредиторів.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васько В. В., подала до суду відзив на касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила касаційну скаргу відхилити, вказуючи переважно на недоліки цієї касаційної скарги у контексті неналежного її оформлення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васько В. В., у листопаді 2021 року.

Касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подана до Верховного Суду у листопаді 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васько В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що у березні 2011 року позивач ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ПАТ «КБ «Надра», в якому просила стягнути з ПАТ «КБ «Надра» на свою користь 485 594 013,75 грн з яких: 166 200 895,10 грн - основний борг (63 873 973,20 грн (курсова різниця) + 101 867 602,41 грн (списане тіло кредиту) + 459 319,49 грн (списані проценти за кредитом); 35 790 110,56 грн - три проценти річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України; 65 378 232,67 грн - сума індексу інфляції за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України; 16 620 089,51 грн - 10 % пені за неправильне списання коштів з рахунку відповідно до пункту 3.1 статті 3 договору банківського рахунку від 07 липня 2006 року № 590; 201 604 685,91 грн - сума збитків (упущеної вигоди) за період з 09 квітня 2008 року до 11 червня 2015 року включно (справа № 2?7298/11, № 761/3009-13-ц).

У цій справі позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 09 грудня 2010 року вона набула право вимоги на повернення коштів ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» з його банківського рахунку, відкритого у гривнях і тройських унціях золота за договором банківського рахунку від 07 липня 2006 року № 590, укладеного між цим товариством та Відкритим акціонерним товариством «Комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра») й пов`язаними правовідносинами в повному обсязі.

Згідно з випискою з банківського рахунку ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» ВАТ «КБ «Надра» 20 березня 2008 року здійснило операції з купівлі-продажу банківського металу за декількома договорами від 20 березня 2008 року, відповідно до яких ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» продало ВАТ «КБ «Надра» тройські унції золота загальною кількістю 113 320 тройських унцій та загальною вартістю 583 069 758,40 грн. Відповідно до вказаних банківських виписок, частина отриманих товариством грошових коштів у розмірі 101 867 602,41 грн була направлена на погашення кредитної заборгованості ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» перед ВАТ «КБ «Надра» за кредитним договором від 28 липня 2006 року № 26/5/2006/959-к/53.

Проте 08 квітня 2008 року ВАТ «КБ «Надра» в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасувало операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року та здійснило виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з цих рахунків 583 069 758,40 грн, які були отримані товариством від продажу 113 320 тройських унцій золота, та одночасно поновило позичкову заборгованість ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» перед ВАТ «КБ «Надра».

Внаслідок односторонньої відмови банку від операцій з продажу банківських металів (золота) від 20 березня 2008 року, списання грошових коштів у розмірі 583 069 758,40 грн станом на 08 квітня 2008 року та зниження на цю дату облікового курсу НБУ на золото, ОСОБА_1 , як правонаступник товариства за договором цесії, втратила грошові кошти в заявленому розмірі, які просила стягнути з товариства.

ПАТ «КБ «Надра» зверталось у межах цієї справи до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, вказуючи на те, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, в якому фактором виступила ОСОБА_1 , в той час як відповідно до норм статей 1077 1079 ЦК України між указаними сторонами договір факторингу не міг бути укладений, а тому на підставі статей 203 215 ЦК України цей договір є недійсним.

Ця справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року у справі № 761/3009/13-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2014 року провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ «КБ «Надра» до ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги, в частині вимог до ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» у зв`язку з ліквідацією вказаної юридичної особи закрито.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2014 року у цій справі, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2014, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа: ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» про стягнення грошових коштів, відмовлено. Зустрічний позов ПАТ«КБ «Надра» до ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 09 грудня 2010 року № 1, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива».

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року (провадження № 6-24482св14) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2014 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа -ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», про стягнення грошових коштів відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Надра» до ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 06 липня 2015 року (провадження № 6-301цс15) скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2014 року та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», про стягнення грошових коштів, а справу в цій частині передано на новий розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва.

За наслідком нового розгляду справи № 761/3009/13-ц рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» про стягнення грошових коштів відмовлено з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року у справі № 761/3009/13-ц (провадження № 6?16689св16) касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Виключено з мотивувальної частини рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2016 року висновок про те, що право ОСОБА_1 є порушеним у зв`язку з неправомірністю дій ПАТ «КБ «Надра». У решті рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 30 жовтня 2017 року у цій же справі (№ 761/3009/13-ц) у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», про стягнення грошових коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України відмовлено.

Також судами із оголошення про ліквідацію та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» встановлено: «Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року №113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно із яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І. О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року по 04 червня 2016 року включно... Вимоги кредиторів прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування в газеті «Голос України» оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідації банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку за адресою: вулиця Артема, будинок 15, місто Київ, 04053».

В іншому оголошенні Фонд зазначив, що відповідно до частини п`ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги кредиторів приймаються протягом 30 днів з дня опублікування в газеті «Голос України» оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомляє, що інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам ПАТ «КБ «Надра» опубліковано в газеті «Голос України» 12 червня 2015 року №103 (6107).

10 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» із заявою про включення її кредиторських вимог до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра» на загальну суму 484 430 607,49 грн.

Враховуючи, що Фонд приймав кредиторські вимоги з 12 червня 2015 року до 13 липня 2015 року (включно), ОСОБА_1 заявила свої кредиторські вимоги 10 липня 2015 року, тобто вчасно.

Вказані кредиторські вимоги були вручені Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білій І. В. 13 липня 2015 року.

Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги про визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невключення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ «Надра» її кредиторських вимог та про зобов`язання відповідачів включити до цього Реєстру її кредиторські вимоги на загальну суму 484 430 607,49 грн (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог - 168 322 166,75 грн) тим, що 28 січня 2016 року вона через свого представника дізналась, що їй відмовлено у прийнятті вказаної заяви, будь-яких пояснень стосовно вказаної відмови та будь-якого письмового підтвердження такої відмови станом на момент подання цієї позовної заяви позивачеві не надано.

09 лютого 2016 року ОСОБА_1 зверталась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом з такими самими вимогами, як у справі, що переглядається, проте ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року провадження у адміністративній справі № 826/2065/16 закрито в частині заявлених позовних вимог.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено та не заперечується сторонами, що на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій у ПАТ «КБ «Надра» розпочата процедура ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом щодо неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним щодо інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 і пункт 8 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку (пункт 1 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина третя статті 58 ЦПК України).

В ПАТ «КБ «Надра» з 05 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебігу ліквідаційної процедури (частина четверта статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

У статті 47 указаного Закону України зазначено, що уповноважена особа Фонду визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов`язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.

Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду.

Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (частина восьма статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Частиною третьою статті 34 указаного Закону України визначено, що здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Разом з тим у частині першій статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачені повноваження Фонду, які він може делегувати уповноваженій особі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 383/2/17 (провадження № 14-450цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 727/1561/16-ц (провадження № 14-33цс19) викладено правові висновки щодо процесуального статусу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналіз норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про те, що уповноважена особа Фонду за рішенням останнього виконує повноваження органу управління банку, у якому введено тимчасову адміністрацію чи який перебуває у стадії ліквідації. Уповноважена особа Фонду здійснює і повноваження Фонду при реалізації повноважень Фонду, пов`язаних з ліквідацією неплатоспроможного банку, одним з яких є формування реєстру акцептованих вимог кредиторів та формування реєстру вкладників.

З огляду на те, що уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності.

Враховуючи зміст, характер відносин між учасниками справи та встановлені судами обставини цієї справи, Верховний Суд зазначає, що спір щодо законності визнання протиправною відмови уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів та зобов`язання внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів у ОСОБА_1 існує саме з Фондом.

Перевіряючи законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вмежах доводів позовної заяви та апеляційної скарги, апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернув, зокрема, не перевірив належним чином суб`єктний склад сторін, які беруть участь у справі, та не надав цим обставинам, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, відповідної оцінки.

Апеляційний суд залишив поза увагою правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), у якій зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не відкриття провадження.

Крім того, апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання неправомірними дій відповідачів щодо невключення зазначених кредиторських вимог на суму 59 618 048,20 грн до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «КБ «Надра» та зобов`язання відповідачів включити зазначені кредиторські вимоги ОСОБА_1 до Реєстру, виходив з того, що ці вимоги відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.

Разом з цим, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції у вищезазначеній частині, не звернув належної уваги на те, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що сума кредиторських вимог, яка заявлена позивачем, підтверджується фактичними даними, первинними документами та преюдиціальними судовими рішеннями, а також те, що відповідачі безпідставно та незаконно визнали такі вимоги погашеними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з позовом у березні 2011 року (справа № 2-7298/11, № 761/3009/13-ц) визначила правову природу суми 59 618 048,20 грн як курсову різницю, яка виникла внаслідок незаконних дій банку та привласнена ним (а.с. 45, т. 1), оскільки вартість 113 320 тройських унцій золота станом на 20 березня 2008 року (дата проведення операції з купівлі банківського металу) складала 583 069 758,40 грн, а станом на 08 квітня 2008 року (дата скасування операції з продажу банківського металу) склала 523 451 710,20 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) навела визначення з поняттям «курсова різниця» та зі сферою його застосування.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов`язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.

До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті.

Виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також дійшла висновку, що «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що позивач набула право вимоги щодо банківських рахунків у гривнях та тройських унціях золота № 26004002497001, відкритих згідно з договором банківського рахунку від 07 липня 2006 року № 590 на підставі договору від 09 грудня 2010 року, укладеного нею із ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива».

Відповідно до банківської виписки з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 у золоті, на підставі договору банківського рахунку від 07 липня 2006 року № 590, станом на 20 березня 2008 року банком були проведені операції з купівлі-продажу банківського металу товариства, зокрема, серед іншого, і за договорами: № 32/2008/133, № 32/2008/130, № 32/2008/138, № 32/2008/140, № 32/2008/148, загальною кількістю 113 320 тройських унцій золота загальною вартістю 583 069 758,40 грн (а. с. 54-57, т. 2). Відповідні кошти були перераховані банком на розрахунковий рахунок товариства в українських гривнях № НОМЕР_2 , що відображено у банківських виписках, складених на дату 20 березня 2008 року.

Після здійснення банком операцій з купівлі-продажу золота, частина вказаних грошових коштів у розмірі 101 867 602,41 грн була направлена на погашення позичкової (кредитної) заборгованості товариства, яка була у нього перед банком за договором кредитної лінії від 28 липня 2006 року №26/5/2006/959-К/53.

08 квітня 2008 року банк в односторонньому порядку відмінив операції із вказаного вище продажу банківського металу та провів операції, які відображені як «исправительные проводки в связи с отменой покупки (продажи) банковского металла от 20.03.08» на банківських рахунках ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива». При цьому, ПАТ «КБ «Надра» списав грошові кошти у сумі 583 069 758,40 грн з рахунку товариства відновив його заборгованість за кредитним договором на суму 101 867 602,41 грн.

Суд першої інстанції вказав, що внаслідок таких операцій банку позивачеві завдано збитки у вигляді курсової різниці в сумі 63 873 973,20 гривень.

Посилаючись на встановлений факт неправомірності дій банку щодо вчинення виправних проводок, які мали місце 08 квітня 2008 року, суд першої інстанції ґрунтував свої висновки виключно на судових рішеннях, які, як зазначив суд, набрали законної сили та є преюдиціальними для цієї справи.

Апеляційний суд фактично погодився з такими висновками, залишивши поза увагою, що такі висновки суперечать встановленим обставинам справи.

Разом з тим, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Так, суд першої інстанції послався як на преюдиціальні судові рішення на: рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2012 року у справі № 2-7298/11 (а.с. 165-168, т.2), яке залишене ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року (а.с. 170-173, т. 2), та які ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ від 23 січня 2013 року в частині первісного позову (за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» про стягнення грошових коштів) скасовані та в цій частині направлені на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 175?179, т.2), що не є остаточним судовим рішенням.

В подальшому, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2014 року (а. с. 181-185, т. 2) у цій же справі (новий номер справи 761/3009/13-ц), яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2014 року (а. с. 186-189, т. 2), рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позові ОСОБА_1 відмовлено, а також відмовлено і у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Надра» до ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним (а. с. 190-201, т. 2).

Постановою Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6?301цс15 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2014 року та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасовані, а справу передано в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 231-239, т. 2). Зі змісту вказаної постанови вбачається, що суд касаційної інстанції виходив з того, що судами не встановлено, що правомірність правочинів з купівлі-продажу банківських металів від 20 березня 2008 року, на підставі яких відбулось зарахування коштів на банківський рахунок товариства та їх списання з рахунку, у передбаченому законом порядку спростована. Верховний Суд України, скасовуючи судові рішення у цій справі, та, посилаючись на допущення судами неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права, зазначив, що висновок суду про правомірність дій банку щодо вчинення виправних проводок ґрунтується на припущеннях.

За наслідком нового розгляду справи рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року у справі № 761/3009/13-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 240-244, т. 2).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» про стягнення грошових коштів відмовлено з інших підстав (а.с. 245-250, т. 2).

Водночас, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року у справі № 761/3009/13-ц (провадження № 6?16689св16) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», про стягнення грошових коштів, касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задоволено частково. Виключено з мотивувальної частини рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2016 року висновок про те, що право ОСОБА_1 є порушеним у зв`язку з неправомірністю дій ПАТ «КБ «Надра». У решті рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2016 року залишено без змін (а.с. 132-135, т. 3).

Зі змісту цієї ухвали суду касаційної інстанції вбачається, що касаційний суд, погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі, зазначив, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» про стягнення коштів, оскільки в банку введено тимчасову адміністрацію. Разом з тим, апеляційним судом встановлено обставини, зокрема, щодо неправомірності дій ПАТ «КБ «Надра» по скасуванню операції з продажу банківського металу, яка відбулась 20 березня 2008 року та списанню в односторонньому порядку (без відповідного розпорядження клієнта) з рахунку товариства грошових коштів у розмірі 583 069 758,40 грн, отриманих товариством від продажу 113 320 тройських унцій золота, і поновлення позичкової заборгованість ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» перед банком за кредитним договором. Оскільки вказані обставини можуть мати приюдиційне значення для вирішення інших спорів між цими сторонами і не входять до предмету доказування при розгляді цієї справи у зв`язку із запровадженням спеціального порядку її розгляду, тому висновки апеляційного суду про встановлення цих обставин повинні бути виключені з мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Варто звернути увагу, що зі змісту жодного із судових рішень, на які послались суди першої та апеляційної інстанцій як на преюдиціальні не вбачається встановленого факту неправомірності дій ПАТ «КБ «Надра» по скасуванню операції з продажу банківського металу, яка відбулась 20 березня 2008 року та списанню в односторонньому порядку (без відповідного розпорядження клієнта) з рахунку товариства грошових коштів у розмірі 583 069 758,40 грн, яка призвела до виникнення курсової різниці в розмірі 59 618 048,20 грн.

До того ж, судові рішення у справі № 2-7298/11, № 761/3009/13-ц, на які посилалися суди першої та апеляційної інстанцій, скасовані у відповідних частинах, а отже врахування висновків цих судових рішень є помилковими та такими, що не ґрунтуються на обставинах справи.

Крім того, апеляційний суд, погоджуючись з висновками апеляційного суду щодо включення суми курсової різниці до Реєстру акцептованих вимог кредиторів не звернув уваги на те, що рішення про відмову позивачеві у включенні таких вимог відсутнє, як і відсутні відомості щодо погашення таких вимог відповідно до статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, апеляційний суд обмежився посиланням на виокремлені з контексту судових рішень тези про неправомірні дії ПАТ «КБ «Надра» щодо скасування операції з продажу банківського металу, яка відбулась 08 квітня 2008 року та не встановив обставин наявності чи відсутності підстав для включення вимог позивача до Реєстру акцептованих вимог кредиторів.

З огляду на те, що вказана операція була проведена банком 08 квітня 2008 року, до набуття позивачем права відступлення за договором банківського рахунку від 09 грудня 2010 року, суди не з`ясували чи оспорювало дії банку ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива», що також має суттєве значення для вирішення спору.

Тим більше, договір про відступлення права вимоги від 09 грудня 2010 року, як вбачається із додатку № 1 до цього договору (а. с. 160, т . 1) укладений під час введення тимчасової адміністрації у ВАТ «КБ «Надра».

Таким чином, апеляційний суд безпідставно не встановив фактичних обставин справи, як і суд першої інстанції щодо неправомірних дій відповідачів щодо невключення кредиторських вимог позивача на суму 59 618 048,20 грн до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «КБ «Надра» та зобов`язання відповідачів включити зазначені кредиторські вимоги ОСОБА_1 до Реєстру, тому висновки апеляційного суду є передчасними.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається про наявність підстав для визнання неправомірними дій відповідачів щодо невключення кредиторських вимог на суму 59 618 048,20 грн до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «КБ «Надра» та зобов`язання відповідачів включити зазначені кредиторські вимоги ОСОБА_1 до Реєстру є передчасним та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи.

Крім цього, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Позовні вимоги про включення кредиторських вимог: 22 893 330,50 грн - розмір інфляційних втрат; 12 838 297,50 грн - три проценти річних від простроченої суми; 72 972 490,55 грн - сума спричинених збитків, як такі, що відносяться до восьмої черговості вимог кредиторів (або до іншої відповідної черговості вимог кредиторів) до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «КБ «Надра» та зобов`язання відповідачів включити зазначені кредиторські вимоги ОСОБА_1 до Реєстру є похідними від позовної вимоги про включення до Реєстру кредиторських вимог на суму 59 618 048, 20 грн, тому постанова апеляційного суду в цій частині також підлягає скасуванню.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Вказані у касаційних скаргах доводи частково знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції судового рішення.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 141 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук