Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.06.2019 року у справі №619/40/17

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 619/40/17

провадження № 61-10243св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Черкасько-Лозівська селищна рада (Малоданилівська селищна рада) Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_8, Комунальне підприємство "Наукове",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів:Кіся П. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Черкасько-Лозівська селищна Рада (Малоданилівська селищна Рада) Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_8, Комунальне підприємство "Наукове", про визнання осіб такими, що втратили право на проживання та користування житлом, зняття з реєстраційного обліку.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона проживає у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, разом зі своїм сином ОСОБА_8. Квартира на цей час не приватизована. Квартиру отримувала її мати ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Окрім неї та її сина у квартирі зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які не проживають там з 2003 року і до теперішнього часу. Також у квартирі зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не проживають у цій квартирі з 1994 року. Родинний зв'язок з близькими родичами втрачений, спілкування не підтримується, місцезнаходження відповідачів їй не відоме. Відповідачі до спірної квартири не з'являлися більше десяти років, комунальні платежі не оплачували, поточних та будь-яких ремонтних робіт не проводили. Перешкод у користуванні житлом відповідачам ніхто не чинив, про що свідчить відсутність будь-яких заяв до поліції чи до суду. Формальна реєстрація відповідачів у цій квартирі перешкоджає їй оформити та отримати субсидію, оскільки вона знаходиться у скрутному матеріальному становищі.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 вересня 2018 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право на проживання у квартирі АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, оскільки вони без поважних причин тривалий час не проживають у цій квартирі за місцем реєстрації. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зняття з реєстрації, суд першої інстанції зазначив, що немає необхідності у задоволенні цієї вимоги, оскільки зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 вересня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилися доводи та надані відповідачами докази щодо збереження права відповідачів на проживання у спірній квартирі, щодо вимушеності відокремленого проживання їхніх сімей і сім'ї позивача,

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що лише ОСОБА_6 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову щодо визнання її такою, що втратила право користування. Проте апеляційний суд скасував рішення суду не лише у частині позовних вимог до ОСОБА_6, а й до інших відповідачів. Крім того, всі відповідачі у справі підтвердили, що вони тривалий час не проживають у спірній квартирі. Апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, зазначивши про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення виконавчого комітету Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 14 березня 2000 року про збереження права на проживання у спірній квартирі за неповнолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_3, не звернув уваги на те, що вони стали повнолітніми у 2006 та 2013 роках відповідно.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law26~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law27~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law28~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law29~.

Частиною 1 статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law30~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 проживає у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, разом зі своїм сином ОСОБА_8. Квартира не приватизована, її отримувала мати позивача ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Всі комунальну та інші платежі позивач сплачує самостійно.

Згідно зі статтею 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР, відповідно до якого саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Частина 1 статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частина 1 статті 81 ЦПК України.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд ухвалює рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідачі не проживають у спірній квартирі понад встановлений статтею 71 ЖК Української РСР строк. Факт непроживання у зазначеній квартирі не заперечується й самими відповідачами.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Посилання апеляційного суду на неможливість проживання відповідачів у спірній квартирі є помилковими, оскільки відповідачі не надали належних доказів на підтвердження поважності причин відсутності їх у спірній квартирі у встановлений статтею 71 ЖК Української РСР строк.

Відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 - рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 вересня 2018 року у суді апеляційної інстанції не оскаржували.

Крім того, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що суд першої інстанції не врахував рішення виконавчого комітету Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 14 березня 2000 року про направлення на навчання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - у зв'язку з позбавленням їхньої матері ОСОБА_2 батьківських прав та про збереження за дітьми права на проживання у спірній квартирі.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що на час пред'явлення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були повнолітніми, крім того, на підставі частини 2 статті 29 ЦК України мали право з 14 років самі обирати місце свого проживання, проте стороною відповідача не надано доказів того, що вони мали намір проживати за адресою спірної квартири.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної безпідставно вдався до переоцінки доказів, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права та помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, то з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 102,40 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року скасувати.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 вересня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 1 102,40 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко