Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 488/4202/16-ц

провадження № 61-11487св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Царюк Л.

М., від 10 січня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 січня 2007 року між нею та ЗАТ КБ "ПриватБанк ", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір № 5МФ/2007. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між нею та банком було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач надала в іпотеку банку будинок АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності. У 2016 році їй стало відомо, що право власності на іпотечне майно було перереєстровано відповідачем за ПАТ КБ "ПриватБанк" шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки реєстрація права власності на будинок та земельну ділянку за ПАТ КБ "ПриватБанк" була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав з порушенням норм Закону України "Про іпотеку"; право власності на будинок та земельну ділянку було набуто ПАТ КБ "ПриватБанк" в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; у відповідача було відсутнє право на здійснення реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" без вчинення нотаріальної дії з майном; відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ "ПриватБанк", оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України "Про іпотеку".

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати протиправними дії нотаріуса та скасувати прийняті ним рішення від 19 вересня 2016 року № 31452183 та від 21 вересня 2016 року № 31504018 про державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку,

площею 0,0450 га, розташовану за тією ж адресою, а також внесення ним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних записів № 16458979 і № 16511619 про державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно за іпотекодержателем ПАТ КБ "ПриватБанк" внаслідок переходу такого права від іпотекодавця ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва, у складі судді Лазаревої Г.

М., від 22 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано дії приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. щодо проведення 15 вересня 2016 року державної реєстрації права власності на будинок

АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк" незаконними. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А., індексний номер 31452183

від 19 вересня 2016 року, згідно з яким 15 вересня 2016 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 16458979 про державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору іпотеки від 30 січня 2007 року. Визнано дії приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. щодо проведення 19 вересня 2016 року державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що знаходиться про провулку

АДРЕСА_1, кадастровий номер: 4810136600:11:002:0006, площею 0,045 га, за ПАТ КБ "ПриватБанк", незаконними. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А., індексний номер 31504018 від 21 вересня 2016 року, згідно з яким 19 вересня 2016 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 16511619 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку по

АДРЕСА_1, кадастровий номер: 4810136600:11:002:0006, площею 0,045 га, за ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору іпотеки від 30 січня 2007 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії приватного нотаріуса є неправомірними у частині перереєстрації права власності на іпотечне майно за ПАТ
КБ "ПриватБанк", оскільки між позивачем та

ПАТ КБ "ПриватБанк" окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, а положення договору відповідно до

статті 36 Закону України "Про іпотеку" не передбачають перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, а відтак нотаріусом не були дотримані положення статті 37 Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. На момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 250 кв. м для житлового будинку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір іпотеки від 30 січня 2007 року містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та не потребує його окремого додаткового укладення. Предмет іпотеки не є постійним місцем проживання іпотекодавця, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування мораторію для реєстрації переходу права власності. Встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" обмеження не передбачають втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово відстрочують примусове стягнення на майно. На час здійснення приватним нотаріусом спірних реєстраційних дій у вересні 2016 року вжиті судом заходи забезпечення позову (арешт на спірне майно) втратили чинність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ "ПриватБанк", оскільки не було дотримано порядку звернення стягнення, передбаченого Законом України "Про іпотеку". Право власності на будинок та земельну ділянку було набуто ПАТ КБ "ПриватБанк" у період дії мораторію на примусове відчуження житла. На момент прийняття рішення щодо реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" на майно було накладено арешт. Нотаріальні дії були вчинені не за місцем розташування нерухомого майна. Суд апеляційної інстанції не врахував, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. В матеріалах справи відсутня оцінка майна. Суд апеляційної інстанції розглянув справу за участю представника ПАТ КБ "ПриватБанк", який не має права представляти його інтереси в суді.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

28 березня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитну угоду № 5МФ/2007 про надання коштів окремими частинами шляхом видачі траншів кредиту на загальну суму 200 тис. доларів США зі сплатою

13% річних строком до 28 січня 2014 року (т. 1, а. с. 9-14).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою 30 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будинок АДРЕСА_1, площею 179,56 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,0450 га, розташовану за тією ж адресою, кадастровий номер undefined, які їй належали на праві власності (т. 1, а. с. 15-20).

Пунктом 13 договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмета іпотеки (будинку із земельною ділянкою) складає ~money0~

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 04 травня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі ~money3~, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 2 ~money1~ (т. 1, а. с. 33).

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 березня

2013 року у справі № 1414/3056/2012 в рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою від 29 січня 2007 року № 5МФ/2007 у розмірі ~money4~, що еквівалентно 2 ~money2~, звернуто стягнення на іпотечне майно - житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням іпотекодержателем від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою (т. 1,

а. с. 33-43).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10 лютого 2015 року у справі № 488/4961/13-ц позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Виселено із іпотечного майна осіб, які там незаконно зареєструвалися та проживали без згоди банка як іпотекодержателя (т. 1, а. с. 116-119).

У справі № 488/4961/13-ц іпотекодавець ОСОБА_1 залучалася до участі в якості третьої особи, оскільки рішенням суду встановлено, що вона зареєстрована та проживає у іншому житловому приміщенні, що належить їй на праві власності за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 118).

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось із заявою до приватного нотаріуса Завалієва А. А. як державного реєстратора з метою здійснити реєстрацію права власності на іпотечне майно за банком як іпотекодержателем.

Разом із заявою ПАТ КБ "ПриватБанк" надало договір іпотеки від 30 січня 2007 року, повідомлення іпотекодавця про наявність заборгованості і подальшу реєстрацію права власності на предмети іпотеки у випадку її непогашення, а також зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с.189-225).

Відповідно до пункту 29 договору іпотеки від 30 січня 2007 року звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця.

На підставі отриманих від ПАТ КБ "ПриватБанк" документів 19 вересня

2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. прийнято рішення № 31452183 про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк",

а 21 вересня 2016 року - рішення № 31504018 про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк" (т. 1, а. с.179-186,226-231).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У відповідності до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частині першій статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Частиною 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстраціїречових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Аналіз вищевказаних положень законодавства свідчить про те, що іпотекодержатель має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав на нерухоме майно, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Тобто у випадку порушення основного зобов'язання для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що у договорі іпотеки від 30 січня 2007 року, укладеному між позивачкою та ПАТ КБ "Приватбанк", передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі якого за банком і було зареєстровано право власності на належний позивачу на праві власності предмет іпотеки, оскільки остання не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, які забезпечені цієї іпотекою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідають вищевказаним положенням законодавства.

Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц (провадження № 14-343цс18).

Посилання касаційної скарги на те, що окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя позивач не укладала є безпідставними, оскільки правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, було відповідне застереження в іпотечному договорі від 30 січня 2007 року, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Посилання касаційної скарги на те, що у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення міститься підпис не позивача належними та допустимими доказами не підтверджено, що є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Пунктом 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами про те, що предмет іпотеки не є єдиним місцем проживання іпотекодавця, позивач постійно проживала у іншому житловому приміщенні, що належить їй на праві власності за адресою:

АДРЕСА_2, що встановлено рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10 лютого 2015 року у справі № 488/4961/13-ц.

З посиланням на положення частини 6 статті 154 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції правильно визначив строк чинності заходів забезпечення позову, вжитих судом щодо предмета іпотеки.

Позивач не довела, що відсутність в матеріалах справи звіту про оцінку майна негативно вплинула на її права та є підставою для скасування державної реєстрації на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Порушення порядку вчинення реєстраційних дій позивачем не доведено.

Відповідно частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент реєстрації нотаріусом права власності) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації права власності та інших речових прав, що проводиться нотаріусами незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про здійснення нотаріусом державної реєстрації права власності на нерухоме майно поза межами нотаріального округу є безпідставними.

Крім того, колегія суддів враховує, що у відповідності до правового висновку, викладеного у справі № 11-404апп18 у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у тотожних правовідносинах щодо суб'єктного складу, належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності. В той же час, переглядаючи справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд відсутні.

Вказані вище та інші доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович