Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.03.2021 року у справі №317/181/19
Постанова КЦС ВП від 14.09.2022 року у справі №317/181/19

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 317/181/19

провадження № 61-21021св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року у складі судді Ачкасова О. М.та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут олійних культур НААН України) про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 19 квітня 2016 року до 14 грудня 2018 року вона працювала в Інституті олійних культур НААН України на посаді старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції. Наказом роботодавця від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к її звільнено з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці. Позивач стверджувала, що розірвання трудового договору відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки фактично організація виробництва і праці не змінились, вона не відмовлялася від продовження роботи в інших умовах, про конкретні зміни істотних умов праці роботодавець її не повідомляв, відповідні розпорядчі документи до її відома не доводив.

Із урахуванням зазначеного, позивач остаточно просила позов задовольнити, визнати протиправним та скасувати наказ від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к в частині звільнення її з посади старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції і поновити її на раніше займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4 158,72 грн, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскаржуваним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. В установі мала місце оптимізація штатної структури із розформуванням сектору імунітету та захисту рослин, про що працівниця була повідомлена за два місяці. Від продовження роботи в інших умовах праці позивач відмовилася, подала заяву про розірвання трудового договору на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. При цьому позивач не довела упередженого ставлення до неї з боку роботодавця.

Суд апеляційної інстанції неодноразово розглядав цю справу.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вона відмовилася від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, подала відповідну заяву про звільнення, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 24 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, належним чином не дослідив питання, чи дійсно у роботодавця відбулися зміни істотних умов праці за тією самою посадою, на якій працювала позивач до такої зміни, а також підстави, на яких роботодавець пропонував позивачу обійняти іншу посаду. При вирішенні спору апеляційним судом не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги про те, що згідно з штатним розписом Інституту олійних культур НААН України, затвердженим президентом НААН України 09 жовтня 2018 року, та листом президента НААН України від 17 грудня 2020 року сектор імунітету та захисту рослин відділу селекції з 17 грудня 2018 року виведений зі штатного розпису інституту.

Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору апеляційний суд не дослідив новий штатний розпис, до якого увійшла посада, запропонована роботодавцем позивачу, не встановив, чи відповідала посада старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника займаній позивачем посаді старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, а також не встановив істотних умов праці для запропонованої посади, відповідності спеціальності і кваліфікації. За таких умов, висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивача правомірно звільнено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки вона відмовилася від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, суд касаційної інстанцій визнав передчасними.

Оскаржуваною постановою Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року скасовано, прийнято нову постанову, за якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к в частині підстав звільнення ОСОБА_1 із посади старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції, шляхом зміни підстави звільнення з пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Апеляційний суд виходив із того, що в Інституті олійних культур НААН України фактично відбулося скорочення штату (посад), про що свідчать копія штатного розпису Інституту олійних культур НААН України від 01 січня 2018 року та копія змін до штатного розпису, з яких вбачається, що посада старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції, яку займала ОСОБА_1 , виведена із штатного розпису з 17 грудня 2018 року, яке помилково зазначено відповідачем зміною істотних умов праці.

На думку апеляційного суду, при виданні наказу про звільнення Інститут олійних культур НААН України безпідставно зазначив підставою звільнення пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки про наступне звільнення ОСОБА_1 була попереджена більше ніж за два місяці, з переведенням на посаду, що відповідає її професії та спеціальності, не погодилася, що свідчить про фактичне дотримання відповідачем вимог звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наведене, на переконання апеляційного суду, унеможливлює вимогу ОСОБА_1 про поновлення її на посаді старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції, крім того, за матеріалами справи також встановлено, що сектор імунітету та захисту рослин відділу селекції реформовано та виведено зі штатного розпису. При цьому доводи ОСОБА_1 щодо того, що вона не мала бажання звільнятися з роботи, а лише намагалася отримати від відповідача інформацію щодо функціональних обов`язків у зв`язку із переведенням, апеляційний суд оцінив критично.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі, з пропуском строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. У касаційній скарзі заявник зазначила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм статті 32, пункту 6 частини першої статті 36, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748ск15 та постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 752/10142/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 431/4028/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18, від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц, від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19, від 17 березня 2021 року у справі № 317/183/19, від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що Інститут олійних культур НААН України пов`язував її звільнення саме зі зміною істотних умов праці (пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України), а не зі зміною в організації виробництва і праці (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України), не повідомляючи про скорочення її посади. Заявник вважає, що визначення підстав звільнення є виключним повноваженням роботодавця, а суд не вправі їх змінювати. Посилається на те, що відповідні позовні вимоги про зміну формулювання причини звільнення у цій справі не заявлялися.

У травні 2022 року до Верховного Суду від Інституту олійних культур НААН України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення, оскільки вона є необґрунтованою, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.

У червні 2022 року ОСОБА_1 через засоби електронного зв`язку надіслала до Верховного Суду заяву, в якій просить врахувати правові висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19.

У червні 2022 року від Інституту олійних культур НААН України до Верховного Суду надійшло клопотання про розгляд справи за участю його представника.

Оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд не бере до уваги документи, додані сторонами на підтвердження їхніх доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 18 січня 2022 року, якою поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року та надано строк для усунення недоліків щодо сплати судового збору) відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 317/181/19 із Запорізького районного суду Запорізької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року матеріали справи № 317/181/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Інституту олійних культур НААН України про розгляд справи за участю представника та призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 11 березня 2004 року працювала в Інституті олійних культур НААН України на різних посадах, у тому числі з 19 квітня 2016 року - старшим науковим співробітником сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.

Інститут олійних культур НААН України є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України як органу управління державним майном (пункти 1, 5 статуту Інституту).

Відповідно до пункту 32 статуту Інституту олійних культур НААН України управління науковою установою здійснює директор, який вирішує питання діяльності Наукової установи відповідно до статутних завдань; затверджує положення про структурні підрозділи і визначає функціональні обов`язки працівників; самостійно визначає організаційну структуру управління і розробляє штатний розпис установи з урахуванням умов та фонду заробітної плати.

Вчена рада Наукової установи є колегіальним органом управління установою і науково-технічною діяльністю установи, який виконує консультативно-дорадчі функції.

До виключної компетенції вченої ради наукової установи належать питання щодо удосконалення та розвитку структури наукової установи (пункт 59 статуту Інституту олійних культур НААН України).

Постановою Президії Національної академії аграрних наук України від 18 червня 2014 року «Про кваліфікаційні вимоги до посад керівних, наукових працівників та фахівців наукових підрозділів наукових установ Національної академії аграрних наук України та кваліфікаційні характеристики посад керівних та наукових працівників наукових установ Національної академії аграрних наук України» визначено, що однією із кваліфікаційних вимог до старшого наукового співробітника сектору, що входить до складу структурних підрозділів інституту, є наявність наукового ступеня доктора або кандидата наук, стаж наукової роботи не менше п`яти років.

У червні 2018 року Національною академією аграрних наук України здійснено комплексну перевірку наукової та фінансово-господарської діяльності Інституту олійних культур за період 2013-2017 роки. За результатами перевірки визнано за доцільне подальше удосконалення структурного штатного розкладу і приведення його у відповідність до нормативів Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» і постанов президії Національної академії аграрних наук України.

Службовою запискою від 31 серпня 2018 року завідуючий відділу селекції ОСОБА_2 , до якого входить сектор імунітету та захисту рослин, старшим науковим співробітником якого працювала ОСОБА_1 , запропонував оптимізувати структуру відділу селекції інституту, сектор імунітету та захисту рослин розформувати, а його співробітників за науковими тематиками перевести до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника. Серед підстав проведення таких дій завідуючий відділом селекції зазначив недостатність коштів для забезпечення витрат на цей підрозділ та відсутність належної кваліфікації у працівників.

Рішенням вченої ради Інституту олійних культур НААН України від 26 вересня 2018 року (протокол № 15) прийнято рішення про переведення співробітників сектору імунітету та захисту рослин до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника.

На підставі наведених документів директором Інституту олійних культур НААН України 04 жовтня 2018 року видано наказ № 03-05/83к «Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії олійних культур України».

Пунктами 1, 3 вказаного наказу № 03-05/83к передбачено розформування сектору імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року та переведення старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин ОСОБА_1 , за її згодою, на посаду старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 17 грудня 2018 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомилась 04 жовтня 2018 року.

На виконання наказу № 03-05/83к Інститут олійних культур НААН України вручив ОСОБА_1 письмове повідомлення від 04 жовтня 2018 року «Про переведення на іншу посаду», згідно з яким позивача повідомлено про її переведення з посади старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин на посаду старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника на підставі статті 32 КЗпП України, яке відбудеться 17 грудня 2018 року. У повідомленні також зазначено, що у випадку незгоди працівника на продовження роботи в нових умовах праці, припинити з ним трудові відносини за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП «припинення роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці». Зазначено про необхідність, у разі прийняття пропозиції щодо запропонованого переведення, протягом п`яти робочих днів з моменту вручення повідомлення, подати заяву про переведення до відділу кадрів. У випадку відмови - в той же термін повідомити про прийняте рішення провідного інспектора відділу кадрів. З повідомленням ОСОБА_1 ознайомилась 04 жовтня 2018 року.

14 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву директору Інституту олійних культур НААН України про її звільнення із займаної посади з 14 грудня 2018 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, в якій просила провести всі розрахунки згідно з положеннями статті 116 КЗпП України.

Наказом від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 14 грудня 2018 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі її заяви. З копією наказу ОСОБА_1 ознайомилась 14 грудня 2018 року.

Матеріали справи містять копію штатного розпису Інституту олійних культур НААН України від 01 січня 2018 року та копію змін до штатного розпису, з яких вбачається, що посада старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції, яку займала ОСОБА_1 , виведена із штатного розпису з 17 грудня 2018 року.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, кожна з яких є самостійною.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частиною третьою та четвертою статті 32 КЗпП України встановлено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні (попередні) істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи на нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.

Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо говорити тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 (провадження № 61-1145св20) та від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц (провадження № 61-231св21).

При новому розгляді справі судом апеляційної інстанції було встановлено, що фактично в Інституті олійних культур НААН України мало місце скорочення штату (посад), яке відповідач помилково вважав зміною істотних умов праці.

Апеляційний суд вважав, що у цій справі необхідно застосувати ефективний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним та скасування наказу Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к у частині підстав її звільнення з посади старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції, змінивши підставу звільнення з пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов`язував обставини звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідач, як роботодавець, звільняючи ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, не пов`язував це зі скороченням штату, зокрема її посади, на підставі пункту 1 частини першою статті 40 КЗпП України, і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення, тобто відсутня згода іншої сторони трудових відносин на звільнення за цією підставою.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції після направлення справи на новий розгляд Верховним Судом, суд апеляційної інстанції у порушення наведених норм процесуального права вийшов за межі позовних вимог, оскільки у цій справі не було заявлено вимог про зміну формулювання причини звільнення.

Більш того, судом було змінено не відповідне формулювання, а саме підставу звільнення, що не допускається, оскільки суд фактично перейняв на себе повноваження роботодавця, до виключних повноважень якого відноситься взаємодія зі своїми робітниками.

Натомість, суд у межах заявлених позовних вимог та наданих доказів мав перевірити законність звільнення позивача на тих підставах, на яких воно відбулося та з якими роботодавець пов`язував таке звільнення, а у разі встановлення незаконності звільнення скасувати відповідний наказ та поновити працівника на роботі.

Встановлений апеляційним судом при новому розгляді справи факт внесення змін до штатного розпису, відповідно до яких посада старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, яку займала позивач, виведена зі штатного розпису з 17 грудня 2018 року, сам по собі виключає можливість звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.

Отже, правові підстави для припинення з ОСОБА_1 трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України були відсутні, тому її позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі є обґрунтованими.

Відповідно до положення частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення (14 грудня 2018 року) до дня звернення до суду з позовом (11 січня 2019 року) у розмірі 4 158,72 грн, тому, враховуючи принцип диспозитивності, Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити її вимогу та стягнути з відповідача на її користь вказаний розмір середнього заробітку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

ОСОБА_1 було сплачено судовий збір: 1 536,80 грн за подання касаційної скарги вперше та 1 536,80 грн за подання касаційної скарги після нового апеляційного розгляду справи, а всього 3 073,60 грн, тому на її користь з Інституту олійних культур НААН України підлягає стягненню 3 073,60 грн, оскільки колегія суддів задовольняє її касаційну скаргу, скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій та задовольняє позов ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к у частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України.

Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2018 року до 11 січня 2019 року у розмірі 4 158,72 грн.

Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 3 073,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко