Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 732/670/19

провадження № 61-7203 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "СС Лоун", товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2020 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Кузюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю "СС Лоун" (далі - ТОВ "СС Лоун")

про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у лютому 2019 року йому почали надходити дзвінки від працівників ТОВ "СС Лоун", якими його було повідомлено про те, що 19 вересня 2017 року між ним та ТОВ "СС Лоун" було укладено договір про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту № 108208 (далі - кредитний договір), копію якого він отримав наприкінці лютого 2019 року.

Вказував, що не підписував вказаний кредитний договір, а його істотні умови сторонами не погоджувалися. Вважав умови цього договору несправедливими та такими, які суперечать принципу добросовісності,

наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків

на шкоду споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним. При цьому пункт 4.6 (нарахування процентів за користування кредитом) та пункт 5.4 (нарахування пені) кредитного договору є несправедливими, оскільки встановлюють вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань

за договором (пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Також вказував, що з вересня 2017 року по березень 2019 року ним було внесено на рахунки ТОВ "СС ЛОУН" грошові кошти у розмірі 18 912,60 грн, однак він зробив це помилково, так як вважав, що ці кошти вносилися

за іншим неприпиненим зобов'язанням.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсними пункти 4.6,5.4 кредитного договору № 108208, укладеного 19 вересня

2017 року між ним та ТОВ "СС ЛОУН"; визнати недійсним кредитний договір; застосувати наслідки недійсності правочину, визначені статтею 216

ЦК України.

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області

від 22 листопада 2019 року за клопотанням позивача залучено

до участі у справі співвідповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс", якому згідно з договором факторингу

від 23 квітня 2019 року № 40071779-11, укладеного між ним

та ТОВ "СС ЛОУН", відступлено право вимоги за кредитним договором

від 19 вересня 2017 року № 108208-А.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області

у складі судді Лиманської М. В. від 26 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний кредитний договір не є таким, що укладений у письмовій формі, не підписаний позивачем у порядку, встановленому Законом України "Про електронну комерцію", є нікчемним (частина 2 статті 1055 ЦК України),

а визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається

(частина 2 статті 215 ЦК України).

Крім того, відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України), оскільки позивач не довів факт сплати коштів у розмірі 18 912,60 грн на виконання оспорюваного кредитного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "СС ЛОУН" задоволено.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитний договір від 19 вересня 2017 року № 108208-А був підписаний позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України

"Про електронну комерцію", а за правовими наслідками прирівнюється

до договору, укладеного у письмовій формі. Крім того, у матеріалах справи наявні докази надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 3 000,00 грн. При цьому відсутні підстави для визнання пунктів 4.6,5.4 кредитного договору несправедливими згідно з пунктом 5 частини третьої статті

18 Закону України "Про захист прав споживачів", та, відповідно, недійсними, оскільки нарахована пеня не перевищує п'ятдесяти відсотків від суми кредиту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2020 року та залишити

в силі рішення Городнянського районного суду Чернігівської області

від 26 грудня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 29 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 732/670/19 із Городнянського районного суду Чернігівської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд врахував, що справа є малозначною в силу пункту 5 частини шостої статті 19

ЦПК України, проте касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а) пункту другого частини третьої статті 389

ЦПК України), та наявність значного суспільного інтересу (підпункт в)

пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції

не враховано, що укладений між сторонами кредитний договір

не був підписаний позивачем у порядку, встановленому положеннями

Закону України "Про електронну комерцію". При цьому, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надання відповідачем кредитних коштів ОСОБА_1. Вказував, що з правилами надання позики він

не ознайомлювався, додаткові угоди до кредитного договору також

не підписував, а пункти 4.6,5.4 кредитного договору є несправедливими, оскільки встановлюють вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань

за договором (пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питань застосування норм права у правовідносинах щодо укладання електронних правочинів, справа становить значний суспільний інтерес

та має виняткове значення для нього.

Посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/6091/18 (провадження 61-11473св19), прийнятих у подібних справах.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "СС ЛОУН", в якому вказується, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, просить залишити судове рішення без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що факт укладання кредитного договору між сторонами визнано позивачем, що підтверджується його заявами від 13 лютого 2019 року,

від 14 лютого 2019 року, від 22 лютого 2019 року, від 21 березня 2019 року, які знаходяться у матеріалах справи. Також посилається на висновок

Ради науково-правових експертиз при Інституті держави та права

ім. В. М. Корецького Національної академії наук України від 22 січня

2020 року № 1126/16-е та правову позицію Верховного Суду, викладену

у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19) щодо особливостей застосування електронного підпису

у сфері електронної комерції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 13 квітня 2017 року № 1127

ТОВ "СС ЛОУН" видано ліцензію на провадження діяльності з надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту (т.1, а. с.71).

19 вересня 2017 року між ТОВ "СС ЛОУН" та ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір про надання фінансовогокредиту №108208-А від 19 вересня 2017 року.

Згідно з пунктами 2.1., 2.1.1., 2.1.2. договору кредитодавець надає позичальникові фінансову послугу з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а саме: кошти на умовах фінансового кредиту для власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю,

а позичальник зобов'язується повернути кредит та проценти за користування кредитом відповідно до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі 3 тис. грн. Термін платежу

17жовтня 2017 року.

Пунктом 2.1.3. договору плата за користування кредитом у вигляді процентів є фіксованою та складає 1,33% в день, річна відсоткова ставка за кредитом складає 478,8%.

Згідно з пунктом 2.2. договору кредит надається позичальнику в сумі,

що зазначена в пункті 2.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми платежу на платіжну картку позичальника).

Сукупна вартість кредиту для позичальника з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредитута укладенням кредитного договору складає 138,57% від суми кредиту 4 157,10 грн (пункт
2.3.2.).

Пунктом 3.4.5. договору вказано, що позичальник зобов'язаний визнавати електронні документи, складені кредитодавцем і позичальником (заявки, договори, акти та інше) відповідно до Закону України "Про електронну комерцію", як документи, складені в простій письмовій формі відповідно до законодавства України.

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, який є невід'ємною частиною цього договору, розміщується в особистому кабінеті та надається позичальнику кредитодавцем разом із договором (пункт 4.2.).

Пунктом 4.6. договору передбачено, що у разі неповернення строкової заборгованості за договором до дня терміну платежу, нарахування процентів за користування кредитом припиняється. З дня, наступного за днем терміну платежу, нараховується пеня в розмірі 3% від суми кредиту, що не сплачена позичальником в термін платежу, за кожний день прострочення.

Пеня нараховується протягом 60 календарних днів з першого дня прострочення терміну платежу. При цьому сумарна кількість днів нарахування пені за договором не перевищує 60 днів включно (пункт 5.4).

Згідно з пунктом 10.5. договору сторони підтверджують, що даний електронний договір та всі додатки до нього має таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складеніна паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто, вчинені в простій письмовій формі.

Крім цього, між ТОВ "СС ЛОУН" та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди до договору надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту №108208-А від 19 вересня 2017 року (т.1, а. с. 115-464).

Відповідно до витягу з реєстру виданих позик, здійснених за допомогою сервісу "Platon" через технологічного партнера ТОВ "Платежі онлайн",

19 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримав 3 тис. грн (т. 1, а. с. 54,55).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті

389 ЦПК України); якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним

і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна

із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність

на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено,

що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав

і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 3 Закону України "Про електрону комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статті 3 Закону України "Про електрону комерцію", є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статті 3 Закону України "Про електрону комерцію"; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статті 3 Закону України "Про електрону комерцію"; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,

і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України

"Про електронну комерцію").

Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства

або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Закону України "Про електронний цифровий підпис"; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19 вересня 2017 року

між ТОВ "СС ЛОУН" та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів

у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту № 108208-А, шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (а. с. 9-19, т. 1), за яким ОСОБА_1 отримав кошти на умовах фінансового кредиту для власних потреб,

не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, у розмірі 3 000,00 грн,

та зобов'язався повернути кредит та проценти за користування кредитом. Термін платежу - 17 жовтня 2017 року.

У розділах 2,4 кредитного договору визначено процентну ставку

за користування кредитом, сукупну вартість кредиту, порядок його повернення та порядок нарахування процентів тощо.

Розмір пені та порядок її нарахування закріплено сторонами у пунктах 4.6,5.4 кредитного договору.

Згідно з пунктом 10.3 оспорюваного кредитного договору, уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з текстом Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту

ТОВ "СС ЛОУН" (далі - Правила), текст яких розміщений на сайті кредитодавця (а. с. 73-91, т. 1).

Ці Правила є публічною пропозицією (офертою), згідно зі статтями 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Розділами 4 та 5 Правил встановлений порядок надання кредиту

та підписання кредитного договору.

За умовами вказаних розділів, з метою отримання кредиту заявник реєструється на сайті кредитодавця, заповнює на його сайті заявку

в електронному вигляді. У заявці заявник зобов'язана вказати повні, точні, достовірні та актуальні особисті дані, які необхідні для прийняття товариством рішення про надання кредиту. Згідно з пунктом 4.9 Правил підтвердженням згоди заявника на отримання кредиту є направлена заявка та одночасна перевірка дійсності банківської платіжної картки.

Відповідно до пунктів 4.10,4.15,4.17 Правил перевірка дійсності банківської платіжної картки відбувається шляхом блокування наперед невідомої заявнику довільної суми в розмірі від 1 копійки до 5 гривень та наступним зазначенням заявником конкретної суми, що була заблокована. Товариство інформує заявника про прийняте рішення щодо видачі кредиту чи відмову

у наданні кредиту через смс-повідомлення на телефонний номер, та/або шляхом направлення електронного листа на адресу електронної пошти,

які зазначені у заявці, та/або шляхом розміщення інформації в особистому кабінеті заявника на сайті товариства.

У випадку прийняття рішення про надання кредиту заявнику, електронний договір надсилається на електронну адресу заявника, який, здійснивши вхід в особистий кабінет, підписує договір накладанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (пункти 4.17-4.19 Правил).

Відповідно до пункту 5.4 Правил електронний договір та всі додаткові угоди до нього мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення,

без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем

та ТОВ "СС ЛОУН" не був би укладений.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем

за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами

та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом

не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений

в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді

(статті 205, 207 ЦК України).

Однак важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої Закону України "Про електронний цифровий підпис".

В силу частини 1 статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Однак важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними Закону України "Про електронний цифровий підпис"; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи

(веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,

не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки ТОВ "СС ЛОУН" надано належні та допустимі докази укладання

між сторонами 19 вересня 2017 року кредитного договору № 108208-А

та отриманням позивачем кредитних коштів у розмірі 3 000,00 грн.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких

не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19).

При цьому, висновки апеляційного суду зроблені в оскаржуваній постанові, узгоджуються із вказаною правовою позицією.

Крім того, апеляційний суд вірно зазначив про відсутність підстав, передбачених пунктом 5 частиною 3 статті 18 Закону України

"Про захист прав споживачів", недійсності кредитного договору

чи окремих його пунктів, оскільки максимальний розмір пені, нарахований кредитодавцем, не перевищує 50 відсотків від суми кредиту.

Посилання касаційної скарги на неврахуванням судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду України

та Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини,

у наведених заявником справах, та у справі, яка переглядається, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли

з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин

у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається

до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду: від 29 травня 2018 року у справі № 305/1180/15-ц, провадження № 14-82цс18 (абзац 18); від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, провадження № 12-16гс18 (пункт 5.5); від 12 грудня

2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18 (абзац 20);

від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, провадження № 14-285цс18 (абзац 18).

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судом апеляційної інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції

не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення

не впливають.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк