Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 357/10768/23

провадження № 61-7829св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2024 року у складі судді Цуранова А. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєвої В.А., Кафідової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 21 липня 2012 року до 05 травня 2017 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_3

Вказувала, що ще під час вагітності відповідач не проявляв турботи про неї, а після народження дитини бачив доньку один раз під час виписки з пологового будинку, та наступна і остання зустріч батька й доньки відбулась, коли дитині виповнився один рік.

Відповідач повністю самоусунувся від підтримання будь-якого контакту з донькою, всі питання щодо її виховання вона вирішує самостійно, дитина проживає з нею та перебуває на її повному утриманні.

Навесні 2017 року відповідач зустрівся з нею (позивачкою) та повідомив, що має намір поїхати з території України до Польщі на постійне місце проживання та працю.

На підставі заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2017 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зазначала, що на теперішній час вона з донькою перебувають у Туреччині, проте на проживання їй необхідний дозвіл батька дитини, щодо якого вона не має відомостей. Відповідач не бачив свою доньку понад 6 років та не цікавиться нею, останні аліменти частково сплатив у 2021 році, через своїх знайомих вона дізналась, що дитина його не цікавить.

Посилаючись на те, що після народження доньки відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, не цікавиться життям та здоров`ям дитини, лише двічі бачився з власною донькою, сплачує аліменти періодично та лише у випадку необхідності перетину кордону, тягар утримання та виховання дитини одноосібно лежить на ній, а донька, у свою чергу, батька взагалі не пам`ятає, позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачкою наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо доньки, умисного невиконання ним своїх батьківських обов`язків без поважних причин, винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми батьківським обов`язками.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2024 року залишено без змін.

Прийнявши до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом (виключною мірою), необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, а належних та допустимих доказів свідомого (винного) ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків позивачка не надала, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування..

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шелест Ю. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2018 року в справі № 149/2510/21, від 03 березня 2021 року в справі № 627/642/18, від 21 липня 2021 року в справі № 202/7712/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не врахували, що понад 6 років відповідач узагалі не цікавиться життям доньки, не бере участь у її вихованні, матеріально не підтримує та навіть не виявляє бажання побачити дитину.

Окрім того, у зв`язку з військовою агресією рф проти України позивачка вимушена була, задля безпеки для життя та психологічного стану дитини, виїхати з території України до Турецької Республіки. Позивачка разом із дочкою опинилась у складному становищі, оскільки Управління міграційної служби провінції Анкара, у відповідь на заяву про отримання дозволу на проживання, просить надати згоду батька, у випадку не надання такої згоди, у задоволенні заяви буде відмовлено.

Також, дбаючи про належні умови для життя, навчання та розвитку дитини, позивачка подала документи на отримання тимчасового проживання у Канаді. Однак без наявності листа від біологічного батька, який не супроводжує дитину, вона не зможе отримати згоду на виїзд дитини до Канади.

Отже та обставина, що відповідач не спілкується ні з донькою, ні з матір`ю доньки, місце перебування його невідоме, унеможливлює отримання документів на проживання малолітньої дитини за кордоном і в подальшому може призвести до необхідної повернення в Україну, що, на теперішній час, становить загрозу для життя, здоров`я, розвитку та належного отримання освіти.

Тобто подальше життя, перебування та розвиток малолітньої ОСОБА_3 залежить від волі батька, який майже сім років не піклується про неї, не цікавиться її життям, не здійснює її виховання. Така байдужість батька до дитини безпосередньо шкодить інтересам дитини та є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 357/10768/23.

Витребувано з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 357/10768/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

У червні 2024 року справа № 357/10768/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року справу № 357/10768/23 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 21 липня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2017 року (справа № 357/1115/17), та мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради від 30 січня 2017 року ОСОБА_1 разом із донькою зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 - у будинку по АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2017 року, яке набуло чинності у справі № 357/7292/17, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 червня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до листа Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та розрахунку від 21 серпня 2023 року ОСОБА_2 періодично сплачував аліменти на користь ОСОБА_1 у період до грудня 2021 року, станом на 18 серпня 2023 року за ним обліковується заборгованість, що перевищує суму платежів за три місяці, та становить 61 204,80 грн. Згідно наявних у матеріалах справи квитанцій про грошові перекази аліментів кошти від відповідача надходили з Польщі.

Відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 26 жовтня 2023 року ОСОБА_2 перетинав кордон: 13 лютого 2018 року (в`їзд), 25 лютого 2018 року (виїзд), 14 травня 2018 року (в`їзд), 27червня 2018 року (виїзд), 15 червня 2019 року (в`їзд), 12 липня 2019 року (виїзд), 04 січня 2020 року (в`їзд), 17 січня 2020 року (виїзд), 21 червня 2020 року (в`їзд), 19 липня 2020 року (виїзд), 30 грудня 2021 року (в`їзд), 10 січня 2022 року (виїзд).

Лист Міністерства у справах імміграції, біженців та громадянства Канади свідчить про те, що позивачка звернулась із заявою про отримання дозволу на тимчасове проживання в Канаді, однак їй повідомили про необхідність надання дозволу одного з батьків, який не супроводжує дитину, на її в`їзд до країни, а у випадку, якщо супроводжуючий батько/мати є єдиним законним опікуном, необхідно надати офіційні/судові документи про це.

Відповідно до листа Управління з питань міграції губернаторства Анкари Турецької республіки для оформлення дозволу на проживання необхідна згода батька.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 24 жовтня 2023 року № 858 є неможливим надання до суду висновку щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2018 року в справі № 149/2510/21, від 03 березня 2021 року в справі № 627/642/18, від 21 липня 2021 року в справі № 202/7712/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 28 лютого 2023 року у справі № 363/1161/21. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 18 квітня 2024 року у справі № 344/1107/23.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків суд не встановив і позивачка не довела.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких виняткових обставин у цій справі суди не встановили.

Верховний Суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на доньку, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає її інтересам.

Крім того, відповідач сплачує аліменти на утримання своєї доньки, що, у свою чергу, свідчить про те, що він намагається зберегти родинні зв`язки з нею. Наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підтвердженням його ухилення від виховання дитини і його винної поведінки, та не може бути само по собі підставою для позбавлення відповідача батьківських прав..

Посилання заявниці в касаційній скарзі на неможливість отримання згоди відповідача на виїзд дитини за кордон, з огляду на те, щ їй невідоме його місце знаходження, не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду у наведених позивачкою як приклад неправильного застосування норм права постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, крім іншого, такі висновки зроблені за інших обставин, встановлених у кожній із зазначених справ та наявних у ній доказів.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов