Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 753/18972/16

провадження № 61-3630св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Громадська організація "Наші гроші", ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Бурмагін Олександр Олександрович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Громадської організації "Наші гроші", ОСОБА_2 про заборону поширення інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 Громадська організація "Наші гроші" (далі - ГО "Наші гроші") на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 опублікувала статтю "ІНФОРМАЦІЯ_3", в якій здійснено посилання на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У статті зазначено "Також ОСОБА_5 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_1, яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній". Публікуючи відомості, які дають можливість ідентифікувати особу позивача, відповідач порушив особисті немайнові права позивача, зокрема право на використання імені, та незаконно розголосив відомості досудового розслідування. Публікацією вищевказаної статті, яка була процитована усіма відомими інформаційними ресурсами і має понад 2 млн переглядів, було завдано непоправної шкоди професійній та діловій репутації позивача, з подачі журналістів громадської організації вона зазнала суспільної ізоляції, утисків також зазнають члени її родини. У результаті публікації відомостей з кримінального провадження, яке знаходиться на стадії досудового розслідування та не можуть бути відомим третім особам, та відомостей, які заборонено до публічного розголошення щодо фізичної особи без її згоди, позивачу було завдано моральну шкоду, яку вона оцінила відповідно до висновку експертного психологічного дослідження № 2-021/09 у розмірі 77 140,00 грн.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила заборонити ГО "Наші гроші" розповсюджувати відомості ОСОБА_1 та зобов'язати ГО "Наші гроші" видалити зі статті, розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті ГО "Наші гроші" ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_3" інформацію, яка дає можливість ідентифікувати ОСОБА_1, а саме: "Також ОСОБА_5 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_1, яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній"; заборонити власнику вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 розповсюджувати відомості щодо позивача ОСОБА_1 та зобов'язати ОСОБА_2 видалити з вищевказаної статті інформацію, яка дає можливість ідентифікувати ОСОБА_1, а саме: "Також ОСОБА_5 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_1, яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній"; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 83 140,00 грн, у тому числі моральну шкоду в розмірі 77 140,00 грн та витрати, пов'язані із залученням спеціалістів та складання висновку, у розмірі 6 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано ГО "Наші гроші" та ОСОБА_2 протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити зі статті під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті ГО "Наші гроші" ІНФОРМАЦІЯ_1, інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача ОСОБА_1, а саме: "Також ОСОБА_5 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_1, яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній".

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 77 140,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ураховуючи відсутність обвинувального вироку, який набрав законної сили стосовно ОСОБА_1, в оспорюваній статті ГО "Наші гроші" та ОСОБА_2 порушено немайнове право позивача на використання імені, а тому інформацію, яка міститься у цій статті, слід визнати такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на використання свого імені.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом розмір мінімальної заробітної плати в Україні становив 1 450 грн, тому на підставі статті 23 ЦК України суд визнав обґрунтованою компенсацію завданої їй моральної шкоди у розмірі 77 140 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року змінено та викладено абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: "Зобов'язано Громадську організацію "Наші гроші" та ОСОБА_2 протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити зі статті під назвою "Поліція підозрює директора ЧАЕС у виведенні державних коштів за кордон через церковну парафію", розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті Громадської організації "Наші гроші" ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема, з речення: "Також ОСОБА_5 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_1, яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів державного підприємства на рахунки іноземних компаній" інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача, а саме, зазначення її імені - "ОСОБА_1".

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року змінено в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації моральної шкоди, зменшивши її розмір з 77 140 грн до 5 000 грн.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що предмет позову у цій справі не стосується захисту персональних даних, а стосується захисту немайнового права на використання імені, яке порушено внаслідок недотримання відповідачем встановленої частиною 4 статті 296 ЦК України заборони законодавця не використовувати ім'я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї.

Разом з тим згідно з висновком експерта КНДІСЕ за результатами проведення судової психологічної експертизи від 07 листопада 2018 року № 18859/17-61 ОСОБА_1 спричинені психологічні (моральні) страждання внаслідок публікації ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-ресурсі ГО "Наші гроші" статті "ІНФОРМАЦІЯ_3".

Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди складатиме 40,5 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи.

Проте вказаним висновком встановлено орієнтовний еквівалент моральної шкоди, заподіяної позивачу, тому суд апеляційної інстанції вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування з 77 140,00 грн та стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн, врахувавши характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань та виходячи із засад розумності і справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Бурмагін О. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження, виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року зупинено до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 1 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. У частині другій статті 5 того ж Закону зазначено, що персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про інформацію" інформація про фізичну особу (персональні дані) відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У пункті 3.2 рішення від 20 січня 2012 року №№ 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин 1 , 2 статті 32, частин 2 , 3 статті 34 Конституції України Конституційний Суд України зазначає: "Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним".

Таким чином, згідно з чинним законодавством "ім'я" особи охоплюється визначенням "персональні дані", а збір інформації щодо імені особи, зберігання та поширення входить в контексті захисту приватного життя, до сфери регулювання і захисту статті 32 Конституції України і в контексті свободи поширення інформації - до сфери регулювання і захисту статті 34 Конституції України.

Крім того, на рівні Конвенції, стаття 8 охоплює за сферою дії і персональні дані в широкому розумінні, і питання використання імені (в тому числі зміни) і захист честі, гідності та ділової репутації. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ (рішення у справах - "Аксель Шпрінгер проти Німеччини" щодо актора серіалу, "Фрессо і Руар проти Франції" щодо директора приватної компанії, "Видавнича група ТОВ "ИЕХУЗ" проти Австрії" № 2 щодо ділового магната) наявність статусу "публічної фігури", як і наявність суспільного інтересу - має пряме і безпосереднє значення для вирішення конкуренції і встановлення належного балансу між статтями 8 та 10 Конвенції.

Отже, протиставлення, наведене у рішеннях судів попередніх інстанцій, не відповідає нормам матеріального права, зроблено помилково і призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Крім того, позивач на момент поширення інформації була одним з кінцевих бенефіціаріїв отримувача на думку слідства державного майна у вигляді коштів Державного спеціального підприємства "Чорнобильська АЕС" і є публічною особою.

Також відповідно до статті 29 Закону України "Про інформацію", інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 761/19388/17 (провадження № 61-7899св19), від 11 червня 2020 року у справі № 757/1884/15-ц (провадження № 61-18442св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_4, у якому вона просила закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Бурмагін О. О., задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 у мережі Інтернет на офіційному вебсайті ГО "Наші гроші" (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1) було опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_3", у якій, зокрема, містилась інформація такого змісту: "Також ОСОБА_5 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_1, яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній" (т. 1, а. с. 8).

Вищевказана публікація не містить відомостей про її автора, містить лише посилання в кінці статті на ГО "Наші гроші".

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ГО "Наші гроші" є ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 44-48,79-82).

За інформацією ТОВ "Інтернет Інвест", яке здійснює діяльність у сфері інформаційних технологій та має статус реєстратора доменних імен, послуги з реєстрації доменного імені та з розміщення сайту (хостингу) ІНФОРМАЦІЯ_1 надаються замовнику послуги ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 69).

ГО "Наші гроші" ліцензій Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення не отримувала та не внесена до Державного реєстру суб'єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення (т. 1, а. с. 120).

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ГО "Наші гроші" із заявою про заборону поширення вказаної інформації та її знищення (т. 1 а. с. 15-17).

На підтвердження розміру компенсації моральної шкоди позивач надала висновок експертного психологічного дослідження від 21 вересня 2016 року № 2-21/09, відповідно до якого орієнтовний еквівалент компенсації завданих їй моральних страждань становить 53,2 мінімальних заробітних плат (т. 1 а. с. 18-28).

На виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року було проведено психологічну експертизу (т. 1, а. с. 133-134).

Згідно з висновком експерта КНДІСЕ за результатами проведення судової психологічної експертизи від 07 листопада 2018 року № 18859/17-61 ОСОБА_1 спричинені психологічні (моральні) страждання внаслідок публікації ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-ресурсі ГО "Наші гроші" статті "ІНФОРМАЦІЯ_3". Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди складає 40,5 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи (т. 1, а. с. 135-141).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частинами 1 , 2 статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною 1 статті 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Такими правами є передбачені статтями 294, 295, 296 ЦК України право на ім'я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім'я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами.

Частиною 4 статті 296 ЦК України передбачено, що ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною 1 статті 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Наведені положення чинного законодавства узгоджуються із частиною 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка передбачає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також із практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Хужин та інші проти Росії" від 23 жовтня 2008 року зроблено висновок, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (рішення у справі "Аллен де Рібемон проти Франції" від 10 лютого 1995 року, п. 35), і спрямована на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи у суді.

Зокрема цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону (рішення у справі "Мінеллі проти Швейцарії" від 25 березня 1983 року). Разом із тим ця вимога стосується і висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом (рішення у справах "Аллен де Рібемон проти Франції", п. 41; "Дактарас проти Литви" від 24 листопада 2000 року п. п. 41-43; "Бутвевічюс проти Литви" від 26 березня 2002 року, п. 49).

У рішенні Європейського суду з прав людини "Корбан проти України" від 04 липня 2019 року зазначено, що частина друга статті 6 Конвенції не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом. Посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, якщо вони роблять це обережно. Має значення обране ними формулювання (рішення у справі "Турьєв проти Росії" від 11 жовтня 2016 року, п. 19).

Як наголошує Європейський суд з прав людини, вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення у справах "Бемер проти Німеччини" від 03 жовтня 2002 року, п. п. 54,56; "Нештяк проти Словаччини" від 27 лютого 2007 року, п. п. 88-89).

Аналогічне визначення презумпції невинуватості наведено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шагін проти України" від 10 грудня 2009 року, у якому наголошено на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною у вчиненні того чи іншого злочину (рішення у справі "Дактарас проти Литви" від 24 листопада 2000 року, п. 41).

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1, відповідачем в оспорюваній статті, розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті ГО "Наші гроші" ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_3", порушено немайнове право позивача на використання імені.

В обґрунтування відсутності порушення немайнового права позивача на використання імені відповідач у касаційній скарзі посилається на положення статті 29 Закону України "Про інформацію", якою передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Частиною 4 статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частини 2 статті 272 ЦК України діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Наведені положення законодавства виконують функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Фатуллаєв проти Азербайджану" від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.

Тому колегія суддів зазначає, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення частини 4 статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною 7 статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.

Згідно з статті 29 Закону України "Про інформацію" не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 є особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень і (або) користується державними ресурсами.

Водночас предмет позову у цій справі не стосується захисту персональних даних, а стосується захисту немайнового права на використання імені, яке порушено внаслідок недотримання відповідачем встановленої частиною 4 статті 296 ЦК України заборони законодавця не використовувати ім'я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї.

При вирішенні спорів, пов'язаних із поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, підлягають врахуванню рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя (далі - Резолюція) та положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація).

Відповідно до пункту 7 Резолюції публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Водночас статтями 3,4,6 Декларації передбачено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

З урахуванням наведеного межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Водночас спірна стаття щодо ОСОБА_1 стосується порушення презумпції невинуватості (стаття 6 Конвенції) при відсутності обвинувачення, що є порушенням права на приватне і сімейне життя (стаття 8 Конвенції).

Крім того, з огляду на положення статті 32 Конституції України необхідно розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо така інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію.

Разом з тим предметом позову у цій справі є захист особистого немайнового права на використання імені, яке охороняється відповідно до частини 4 статті 296 ЦК України. При цьому порушення прямої законодавчої заборони на використання імені підозрюваної чи обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї не може тлумачитись як критика у засобах масової інформації чи висвітлення її слів та вчинків, про що йдеться у положеннях згаданої Декларації, зважаючи і на те, що відповідач не наділений правовим статусом засобу масової інформації.

Таким чином, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, вважає, що зазначення імені позивача у публікації на офіційному сайті відповідача до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо позивача є прямим порушенням положення частини 4 статті 296 ЦК України незалежно від того, чи є така особа публічною або не має статусу публічної особи.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходячи із обставин справи і зібраних у справі доказів, врахувавши характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань та виходячи із засад розумності і справедливості, вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування та стягнути з відповідача на користь позивача 5
000 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 761/19388/17 (провадження № 61-7899св19), від 11 червня 2020 року у справі № 757/1884/15-ц (провадження № 61-18442св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року зупинено виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Бурмагін Олександр Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець