Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 753/4968/21

провадження № 61-10251св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рудницька Оксана Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Корзаченко Володимир Миколайович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рудницька О. М. (далі - приватний нотаріус Рудницька О. М.), про усунення від права на спадкування.

В обґрунтування позову вказувала, що після смерті спадкодавця ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , спадкоємцями якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 також вказувала, що ОСОБА_2 не має права на спадкування, оскільки за життя спадкодавця він ухилявся від надання допомоги останньому, який через похилий вік тяжко хворів та був у безпорадному стані.

Так, позивач зазначала, що за життя ОСОБА_3 тяжко хворів, всі витрати на його догляд та лікування позивач несла особисто, а його син ОСОБА_2 в догляді за батьком участі не приймав, хоча за рішенням суду від 14 квітня 2011 року ОСОБА_2 призначено піклувальником його батька, що, на думку позивача, є підставою для усунення відповідача від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 Цивільно Кодексу України (далі - ЦК України).

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Рудницька О. М., про усунення від права на спадкування.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 знала, що на момент складення ОСОБА_3 заповіту на ім`я її сина ОСОБА_4 , спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними за станом здоров`я, чим сприяла виникненню права на спадкування виключно у її сина.

Заявник також мотивував позов тим, що наявність судового рішення про визнання недійсним заповіту від 13 квітня 2011 року, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борозенець Ю. Г. (далі - приватний нотаріус Борозенець Ю. Г.), свідчить про умисел ОСОБА_1 заволодіти всім майном ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про його усунення від права на спадкування майна померлого ОСОБА_5 є намаганням ОСОБА_1 самостійно успадкувати все майно.

Таким чином, посилаючись на частину другу статті 1224 ЦК України, ОСОБА_2 просив суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року, з висновками якого погодився й Київський апеляційний суд у своїй постанові від 14 лютого 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення в частині первісного позову мотивовані тим, що, вирішуючи спір про усунення від права на спадкування відповідно до положень статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин, а саме: усунення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; надання допомоги саме спадкоємцем. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Крім цього, зазначено, що при встановленні судом факту ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця необхідно враховувати поведінку особи і розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливостей для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Суди зазначили, що у результаті хвороби ОСОБА_3 перебував в безпорадному стані, який проявлявся в тому, що він не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан спадкодавця підтверджується наявними у справі медичними документами та не оспорюється сторонами у справі. Проте, позивачем не надано доказів того, що відповідач ухилявся від надання допомоги померлому, зокрема, позивач не вказав, якої конкретної допомоги потребував спадкодавець, та від надання якої відповідач ухилявся.

Щодо зустрічного позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позовні вимоги про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, апеляційний суд вказав, що саме по собі посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 вчиняла дії для перешкоджання ОСОБА_2 успадкувати частку майна батька та сприяла збільшенню своєї частки у спадщині шляхом фальсифікації заповіту від імені ОСОБА_3 на ім`я її сина ОСОБА_4 , без підтверджуючих належних доказів, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Корзаченко В. М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо усунення права на спадкування особи, яка умисно перешкоджала спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяла виникненню права на спадкування в неї самої чи в інших осіб або сприяла збільшенню її частки у спадщині, що передбачено частиною другою статті 1224 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд своєю ухвалою від 26 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

У березні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з листопада 2002 року та проживали разом в квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 проживав окремо від спадкодавця разом із своєю сім`єю.

ОСОБА_3 , внаслідок захворювань, з 25 жовтня 2002 року втратив можливість пересуватися, рухатися та самостійно себе обслуговувати.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2011 року у справі № 2о-2/11 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано обмежено дієздатним. Призначено ОСОБА_2 піклувальником ОСОБА_3 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 листопада 2012 року у справі № 2о-229/12 призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , піклувальником обмежено дієздатного ОСОБА_3 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 січня 2021 року у справі № 753/14565/16-ц визнано недійсним заповіт, складений 13 квітня 2011 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , засвідчений приватним нотаріусом Борозенець Ю. Г., зареєстрований у спадковому реєстрі № 912.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості в цій частині.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду, в оскаржуваній частині, відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно зі статтями 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

З огляду на цю норму спадкоємець, маючи корисливий умисел, вчиняє дії, результатом яких є виникнення права на спадкування або збільшення його частки у спадщині. Не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, але за умови, що такі діяння сприяли виникненню права на спадкування у них або інших осіб або збільшенню їхньої частки у спадщині.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, для правильного застосування положень статті 1224 ЦК України, потрібно визначати підстави позову, тобто фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги при усуненні відповідача від права на спадкування.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилався, зокрема, на встановлені обставини справи № 753/14565/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Борозенець Ю. Г., про визнання заповіту та договорів дарування земельних ділянок недійсними.

Так, в зазначеній справі ОСОБА_2 просив суд визнати недійсними заповіт від 13 квітня 2011 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , а також договори дарування від 09 червня 2008 року, згідно з якими ОСОБА_3 подарував ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,25 га та земельну ділянку площею 0,0630 га, які розташовані в селі Глибокому Бориспільського району Київської області, посилаючись на те, що померлий ОСОБА_5 на час укладення цих правочинів та заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними внаслідок його психічної хвороби.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , з урахуванням висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 24 червня 2019 року, суд зазначив, що в період часу, до якого відноситься укладення заповіту від 13 квітня 2011 року, ступінь емоційно-вольових та когнітивних порушень був такий, що позбавляв ОСОБА_3 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Разом з тим, вказано, що стан здоров`я померлого ОСОБА_3 на момент укладення ним договорів дарування від 09 червня 2008 року не позбавляв його можливості розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Крім того, на обґрунтування наявності умисних дій ОСОБА_1 , які свідчать про її свідомий умисел заволодіти усім майном ОСОБА_3 , позивач посилався на те, що усі правочини, довіреності, договори дарування та заповіт були посвідчені одним і тим самим приватним нотаріусом Борозенець Ю. Г. поза межами нотаріальної контори, що є порушенням Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Проте, зазначені обставини щодо порядку посвідчення заповіту були досліджені місцевим судом у справі № 753/14565/16-ц, зокрема, в рішенні суду вказано, що відповідно до змісту заповіту від 13 квітня 2011 року він був посвідчений в присутності двох свідків, а у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 не міг власноручно підписати заповіт, то в його присутності текст заповіту підписав ОСОБА_7 , при цьому, особи заповідача, свідків та особу, яка підписала заповіт було встановлено нотаріусом, що відображено в тексті заповіту та в посвідчувальному написі на заповіті.

Таким чином, врахувавши зазначене, а також оцінивши інші обставини справи у їх сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати, що дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем першої черги за законом, своїми умисними діями перешкоджала останньому скласти заповіт на користь ОСОБА_2 , що в свою чергу призвело до збільшення її частки у спадщині, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про усунення її від права на спадкування після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач не надав суду інших належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог про те, що ОСОБА_1 умисно перешкоджала спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не мав фізичної можливості самостійно укласти заповіт або іншим чином висловити свою волю щодо цього питання, а також твердження про підроблення ОСОБА_1 заповіту з метою успадкування всього майна ОСОБА_3 , були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції та не доводять того, що спадкодавець мав намір скласти заповіт на свого сина ОСОБА_2 , проте не зробив цього завдяки умисним діям ОСОБА_1 , оскільки такі обставини справи судами не встановлено. ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо недотримання форми складення заповіту та порядку його посвідчення, з урахуванням того, що заповіт визнано недійсним у зв`язку з неможливістю спадкодавцем усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час його складення, не підтверджує обставин вчинення ОСОБА_1 умисних дій щодо перешкоджання заповідачу в його складенні саме на користь ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що на час складення ОСОБА_3 заповіту від 13 квітня 2011 року відповідач була обізнана, що заповідач вчиняє це несвідомо, ґрунтуються на припущеннях та не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року у справі № 753/14565/16-ц за клопотанням ОСОБА_2 призначено посмертну комплексну судову медичну психолого-психіатричну експертизу, поставивши на її розгляд запитання, зокрема, чи міг ОСОБА_3 під час складення 13 квітня 2011 року заповіту в силу свого психічного стану (стану здоров`я), віку і розвитку правильно розуміти та усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідки та керувати ними? Крім того, ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2017 року у справі № 753/14565/16-ц за клопотанням ОСОБА_2 призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, поставивши на її розгляд питання, зокрема, чи міг ОСОБА_3 під час складення 13 квітня 2011 року заповіту в силу свого психічного стану, віку і розумових здібностей правильно розуміти та повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки та керувати ними?

Таким чином, висновок про абсолютну неспроможність спадкодавця ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складення заповіту був встановлений лише посмертним експертним висновком від 24 червня 2019 року, що було враховано судом при вирішенні питання про визнання цього заповіту недійсним відповідно до положень статті 225 ЦК України, тому, у сукупності з іншими обставинами справи, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 своїми умисними діями перешкоджала спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяла виникненню права на спадкування у неї самої чи в інших осіб або сприяла збільшенню її частки у спадщині.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як дружина та син спадкодавця, є спадкоємцями першої черги за законом, тому їх частки у спадщині є рівними.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у правовідносинах про усунення права на спадкування особи на підставі частини другої статті 1224 ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Верховний Суд у своїх постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 520/1637/15-ц (провадження № 61-33748св18), від 24 вересня 2020 року у справі № 320/2176/17-ц (провадження № 61-40450св18), від 30 серпня 2021 року у справі № 619/1534/17 (провадження № 61-3598св21) викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо усунення права на спадкування особи на підставі частини другої статті 1224 ЦК України.

Так, у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 320/2176/17-ц та від 30 серпня 2021 року у справі № 619/1534/17, погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про усунення особи від права на спадкування на підставі частини другої статті 1224 ЦК України у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, виснувано, що підстави для усунення спадкоємця за заповітом чи за законом від права на спадкування через умисні дії, в результаті яких збільшилася їхня частка у спадщині, можуть виникнути лише тоді, коли така особа перешкоджала спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті. Виходячи з положень цієї статті, спадкоємець, маючи корисливий умисел, вчиняє дії, результатом яких є виникнення права на спадкування або збільшення його частки у спадщині. Незважаючи на те, що частина друга цієї статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця у судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного вчинення і, як наслідок, - про усунення спадкоємця від права на спадкування.

Осіб, які усуваються від права на спадкування, називають «негідними спадкоємцями». У статті визначаються підстави та порядок усунення особи права на спадкування після конкретного спадкодавця, а не про позбавлення права бути спадкоємцем взагалі як частини цивільної правоздатності фізичної особи. Іншими словами, прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу претендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 520/1637/15-ц щодо позовних вимог про визнання дій особи такими, що навмисно спрямовані на незаконне збільшення частки у спадщині та про усунення особи від права на спадкування за законом, виснувано, що, зважаючи заповіт від 05 червня 2004 року, який у встановленому законом порядку визнано недійсним з підстав зазначених у статті 225 ЦК України, проте позивачем не доведено належним та допустимими доказами того, що відповідач навмисно вчиняв дії спрямовані на незаконне збільшення його частки у спадщині.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення зумовлює пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування), одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі № 206/68/15-ц (провадження № 61-2254св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року в справі № 441/509/16 (провадження № 61-27049св18)).

Отже, враховуючи висловлені Верховним Судом висновки щодо застосування норми права у правовідносинах про усунення права на спадкування особи на підставі частини другої статті 1224 ЦК України, а також те, що апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції, погодившись з ним, правильно застосував вищевказані висновки, доводи касаційної про їх відсутність є необґрунтованими.

Колегія суддів перевірила аргументи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин, суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування - без змін.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Корзаченко Володимир Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рудницька Оксана Михайлівна, про усунення від права на спадкування залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук