ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 740/2564/17
провадження № 61-48893 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В.І., КратаВ.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - адвокат Салій ОленаОлексіївна,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - адвокат ДорошенкоГригорій Миколайович,
третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ніжинської міської ради,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Салій Олени Олексіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року в складі судді Пантелієнко В. Г. та на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року в складі колегії суддів Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ним за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог указував, що з 14 лютого 2015 року до 14 вересня 2017 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син.
З 25 березня 2017 ОСОБА_6 безбудь-яких пояснень перестала допускати його до квартири, де вони проживали з нею та дитиною, а також чинить йому перешкоди вспілкуванні з сином.
РішеннямВиконавчого комітету Ніжинської міської ради від 25 травня 2017 року № 113 встановленідні побачень батька ОСОБА_4 з малолітнім сином, однак мати дитини зазначене рішенняне виконує та не дає йому можливість бачитися й спілкуватися з сином.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що батько не довів наявність передбачених статтею 161 СК України істотних обставин, які б свідчили, що розлучення малолітньої дитини з матір'ю та визначення місця проживання з батьком відповідає її якнайкращим інтересам та є необхідним, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно й усебічно дослідив обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку, що визначення місця проживання малолітнього сина з батьком не відповідає якнайкращим інтересам дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 грудня 2018 року адвокат Салій О. О. з пропуском строку на касаційне оскарження подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року поновлено адвокату Салій О.О. строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі адвокат Салій О. О. зазначає, що суди не повно встановили обставини справи та дійшли безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Зазначає, що суди не врахували, що ОСОБА_6 не виконує рішення Виконавчого комітету Ніжинської міської ради, яким установлені дні спілкування батька з дитиною, та чинить ОСОБА_4 перешкоди в участі у вихованні й спілкуванні з сином, а також не забезпечує дитині належні умови для психологічного та фізичного розвитку.
Представник позивача просила скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу
25 січня 2019 року ОСОБА_6 з дотриманням встановленого судом строку подала до Верховного Суду відзив на дану касаційну скаргу.
Зазначала, що суди на підставі належних та допустимих доказів дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 14 лютого 2015 року до 14 вересня 2017 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_8.
З березня 2017 року сторони проживають окремо.
Позивач ОСОБА_4 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1.
Дитина зареєстрована та проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до наявних в матеріалах справи Актів обстеження умов проживання, складених спеціалістом Органу опіки та піклування, в указаних квартирах наявні умови для проживання малолітньої дитини.
ОСОБА_6 з 01 серпня 2014 працює на посаді лікаря-терапевта у поліклінічному відділенні Ніжинської Центральної районної лікарні. За місцем роботи характеризується позитивно.
ОСОБА_4 із 26 червня 2017 року до 01 грудня 2017 року працював в ТОВ «Мілк Хаб» на посаді заступника генерального директора, з якої звільнився за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України. За місцем роботи зарекомендував себе як відповідальний та дисциплінований працівник.
З 15 серпня 2018 ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Задовільний стан здоров'я сторін підтверджується наявними в матеріалах справи сертифікатами про проходження профілактичного наркологічного обліку та медичними довідками про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів.
Рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 25 травня 2017 року № 113 ОСОБА_4 були визначені дні його побачень з малолітнім сином.
Згідно з висновком Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 02 листопада 2017 року № 02-11/269, затвердженим рішенням Ніжинської міської ради від 02 листопада 2017 року № 269, у зв'язку з відсутністю на час розгляду відповідного питання інформації про стан здоров'я ОСОБА_6, питання про визначення місця проживання ОСОБА_8 має бути вирішене в судовому порядку.
Факт вкрай неприязних стосунків між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 підтверджується наявним у матеріалах справи належними доказами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікаваної Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Cтаттею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду Українивід 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до статей 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Оскільки суди встановили, що між батьками виник спір щодо місця проживання малолітньої дитини, вони проживають окремо, при цьому дитина тривалий час проживає з матір'ю, а батько не довів, що зміна місця проживання дитини відповідає її якнайкращим інтересам, правильним є висновок судів про відсутність правових підстав для визначення місця проживання дитини з батьком.
У касаційній скарзі адвокат зазначає, що відповідач не виконує рішення органу опіки та піклування щодо встановлення днів побачень та чинить ОСОБА_4 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з сином. Указані обставини не мають значення для вирішення спору про визначення місця проживання дитини, однак можуть бути підставою для звернення до суду з позовом про усунення перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на обставини чи докази про те, що визначення місця проживання дитини з батьком відповідає якнайкращим інтересам дитини в умовах окремого проживання батьків, їх стосунків і з урахуванням психоемоційного стану дитини, а також, що мати не здійснює налженого догляду за сином, а тому не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішеннь - без змін.
Керуючись статтями 389, 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу адвоката Салій ОлениОлексіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_4, залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат