ПостановаІменем України15 лютого 2022 рокум. Київсправа № 346/3475/19провадження № 61-167св21Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,учасники справи:позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2020 року у складі судді Калинюка О. П. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,ВСТАНОВИВ:ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судівУ липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - ВПВР), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту з майна.На обґрунтування позову посилалася на те, що на примусовому виконанні у ВПВР перебуває виконавчий лист № 2-2013/2010, виданий 30 травня 2011 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № LOS-KS-107 у розмірі 4 000 796,08 грн. Постановою державного виконавця від 14 грудня 2016 року здійснено опис та арешт майна ОСОБА_2, накладено арешт на нежитлове приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_1. Зазначала, що вона з ОСОБА_2 з 19 жовтня 2006 року перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2013 року визнано право власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_1 та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Посилаючись на те, що спірне майно, зареєстроване за ОСОБА_2 за час перебування сторін у шлюбі, вона як дружина має право на 1/2 зазначеного нежитлового приміщення, просила визнати за нею право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_1 та зняти з нього арешт.Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2020 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1, у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 112 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2 та припинено право спільної сумісної власності подружжя на це майно.Знято арешт, накладений постановою головного державного виконавця ВПВР Гундяка Т. Д. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 14 грудня 2016 року, з 1/2 частини нежитлового приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1".
У решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх безпідставністю.Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті
70 Сімейного кодексу України (далі -
СК України) частки майна дружини та чоловіка у праві спільної сумісної власності подружжя є рівними, тому позов про визнання права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна підлягає задоволенню.Крім того, арешт, накладений на 1/2 частини нежитлогово приміщення, позбавляє позивачку права вільно володіти та розпоряджатися належною їй частиною майна у спільній власності та створює ризик розпорядження її майном особою, в інтересах якої арешт накладений.Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент звернення позивачки до суду з цим позовом, на виконанні у ВПВР перебуває виконавчий лист № 2-2013/2010 про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № LOS-KS-107 року у розмірі 4 796 000,08 грн. Постановою державного виконавця на спірне нежитлове приміщення накладений арешт. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що у випадку поділу майна будуть порушені права та інтереси АТ КБ "ПриватБанк", оскільки припинення права власності відповідача на спірне майно ускладнює виконання судового рішення про стягнення суми боргу з ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк". Отже, рішення суду першої інстанції порушує права кредитора та впливає на законні інтереси АТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасниківУ січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій до спірних правовідносин помилково застосували статтю
71 СК України, яка регулює спосіб та порядок поділу майна подружжя, оскільки позивачка вимог про поділ майна подружжя не заявляла. Предметом цього спору є вимоги про визнання права власності та зняття арешту. Суди вийшли за межі позовних вимог, тому оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті
263 Цивільного процесуального кодексу України (далі -
ЦПК України) щодо їх законності та обґрунтованості.Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.У квітні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому АТ КБ "ПриватБанк" просить касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту
3 частини
2 статті
389 ЦПК України.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНАПозиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті
3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини
1 статті
401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.Згідно з частиною
2 статті
389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною
2 статті
389 ЦПК України.Відповідно до частини
3 статті
401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 19 жовтня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року, яке набрало законної сили 27 травня 2017 року (а. с. 9,10).Під час перебування сторін у шлюбі за рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 112 кв. м, основною - 48,5 кв. м, допоміжною - 63,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 квітня 2014 року (а. с. 11,12,14).Частиною
1 статті
15 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Згідно з частиною
1 статті
16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті
60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.Тлумачення статті
61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини
1 ,
2 статті
71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина
2 статті
364 ЦК України).Відповідно до частини
1 статті
59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно зі статтею
392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.Відповідно до частини
3 статті
13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт
6 частини
1 статті
3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.Аналогічний по суті висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
Суд апеляційної інстанції встановив, щона момент звернення позивачки до суду з позовом про визнання права власності на виконанні у ВПВР перебуває виконавчий лист № 2-2013/2010, виданий 30 травня 2011 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № LOS-KS-107 у сумі 4 796 000,08 грн, постановою державного виконавця на спірне нежитлове приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", що належить ОСОБА_2 накладено арешт.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції врахував відсутність спору між сторонами щодо спірного нерухомого майна та обізнаність позивачки про ухвалене судове рішення про стягнення заборгованості з відповідача та дійшов обґрунтованого висновку, що у разі задоволення позовних вимог позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частини нежитлового приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" будуть порушенні права та інтереси кредитора, на користь якого підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у зв'язку із неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог, оскільки вона не заявляла вимог про поділ майна подружжя, а зверталася з позовом про визнання права власності, проте суди при розгляді справи послалися на норми законодавства, які регулюють порядок поділу майна подружжя. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.При вирішені зазначеного спору апеляційний суд послався на практику Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14, де предметом розгляду були спірні правовідносини, які виникли з поділу майна подружжя у період виконання рішення суду про стягнення заборгованості.У цій справі предметом позову є вимоги про визнання права власності на майно, яке відповідач набув за час шлюбу з позивачкою. Позов поданий також у період виконання рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки, на думку заявниці, практика Верховного Суду, викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту
3 частини
2 статті
389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, про те, що зазначені правові позиції мають бути застосовані у цій справі, оскільки апеляційний суд встановив, що сторони діють недобросовісно та зловживають своїми правами щодо кредиторів шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на майно, при відсутності спору між собою щодо цього майна та наявності невиконаного судового рішення про стягнення заборгованості.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутністьВерховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.Суд апеляційної інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статті
263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а тому відсутні підстави для його скасування.Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини
3 статті
401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Згідно з частиною
13 статті
141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.Керуючись статтями
400,
401,
416,
419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: В. В. ЯремкоА. С. ОлійникГ. І. Усик