Постанова

Іменем України

14 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 607/14433/14-ц

провадження № 61-48897св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року у складі судді: Братасюка В. М., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у складі суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, треті особи: служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_6, про визначення місця проживання сина з батьком та стягнення компенсації моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що у сторін є син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Місцем проживання сина було с. В. Ходачків, Козівського району Тернопільської області, де вони разом з відповідачем проживали в будинку матері позивача. 10 квітня 2012 року відповідач самовільно без згоди позивача змінила місце проживання сина за адресою у м. Тернопіль. Позивач вважає, що дії відповідача щодо зміни місця проживання сина є протиправною поведінкою, що заподіяли позивачу моральну шкоду та є підставою для визначення місця проживання дитини разом з ним у с. В. Ходачків. Рішенням Тернопільської міської ради від 29 січня 2014 року затверджено висновок органу опіки та піклування щодо його участі у вихованні сина, який систематично не виконується відповідачем і цим заподіяно йому немайнову шкоду.

Позивач, з урахуванням зміни позовних вимог, просив:

визначити місце проживання дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з позивачем за адресою по АДРЕСА_1;

стягнути з ОСОБА_5 на його користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 112 988,30 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_4 Позивачем не наведено належного обґрунтування заявлених ним позовних вимог в частині компенсації шкоди та не надано доказів, що підтверджують позовні вимоги в цій частині.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд виходив із того, що ні органом опіки і піклування, ні судом до квітня 2012 року не визначалось місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з одним з батьків, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові про визначення місця проживання сина з ним та відшкодування шкоди з підстав наведених позивачем. МалолітнійОСОБА_7 давав пояснення в судовому засіданні в присутності психолога та виявив прихильність до матері. Ураховуючи підстави позову, прихильність малолітнього ОСОБА_7 до матері, те, що з квітня 2012 року він проживає з матір'ю, навчається в школі в м. Тернополі, висновок органу опіки і піклування Тернопільської міської ради про визначення місця проживання ОСОБА_7 з матір'ю, апеляційний суд зробив висновок, що позивачем не доведено, що найкращим забезпеченням інтересів дитини буде визначення місця проживання дитини з батьком у с. В. Ходачків Козівського району. Твердження апелянта про те, що висновок органу опіки і піклування про розв'язання спору щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 отриманий з перевищенням повноважень службових осіб служби у справах неповнолітніх та дітей та виконавчого комітету Тернопільської міської ради, апеляційний суд оцінив критично, оскільки згідно статті 19 СК України орган опіки і піклування зобов'язаний надати суду висновок щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дитини.

При відхиленні доводів апеляційної скарги щодо побиття відповідачем дитини апеляційний суд указав, що вони ґрунтуються тільки на тому, що позивач побачив на обличчі сина синець і виникнення такого синця позивач пов'язує з тим, що відповідач могла його вдарити. На противагу указаному з пояснень сина про синець, який позивач побачив на його обличчі в 2017 році,слідує, що він виник внаслідок того, що дитина вдарилась в ліжко. Будь яких доказів, на підтвердження побиття матір'ю сина позивач не надав.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч наведеного Європейським судом з прав людини обов'язку судів щодо здійснення дискреційних повноважень задля забезпечення якнайкращих інтересів дитини при визначенні місця її проживання, суди відмовилися з'ясовувати обставини спричинення тілесних ушкоджень сину, проігнорували клопотання про виклик у судове засідання та допит у якості свідка директора Тернопільського міського центру соціальних служб та позивача. Суди вважали встановленим, що відповідач з сином проживають у АДРЕСА_2, однак це не відповідає дійсності, оскільки відповідач проживала за різними адресами. Позивач з позовом про скасування рішення виконавчого комітету від 24 грудня 2014 року до суду не звертався, хоча апеляційний суд посилався на те, що позивач його оскаржував в судовому порядку, однак це не так. Ніхто з батьків не звертався до служби у справах дітей щодо визначення місця проживання дитини. Відтак рішення від 24 грудня 2014 року № 1295, яким затверджено висновок про визначення місця проживання дитини з матір'ю, ухвалено за відсутності повноважень. Суд не надав належної оцінки факту неналежного виконання батьківських обов'язків відповідачем та не спростував факт перешкоджання відповідачем спілкуватися позивачу з сином.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що сторони з 2009 року по 04 липня 2012 року перебували в зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_7. З 10 квітня 2012 року відповідач з сином проживають за адресою АДРЕСА_2.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 серпня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 23 липня 2012 року до досягнення дитиною повноліття.

Суди на підставі довідки № 18 від 20 січня 2017 року про неотримані аліменти та довідки-розрахунку №16903-31 від 30 січня 2017 року, виданих Козівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, встановили, що борг зі сплати аліментів станом на вересень 2016 року становить 30 053,79 грн.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29 січня 2014 року № 69 «Про затвердження висновку щодо участі у вихованні дитини одного з батьків, що проживає окремо» вирішено затвердити висновок про участь батька ОСОБА_4 у вихованні сина ОСОБА_7. Цим висновком вирішено встановити побачення батькові ОСОБА_4 з малолітнім сином ОСОБА_7 в такі дні: І-ІІІ субота місяця з 09 год. до 13 год.; ІІ-ІV неділя місяця з 09 год. до 13 год. Побачення мають відбуватися в присутності матері дитини. Зобов'язано ОСОБА_4 не порушувати графік побачень, виконувати свої обов'язки, приділяти дитині увагу і турботу, виховувати її, матеріально утримувати. Зобов'язано ОСОБА_5 поважати батьківські права ОСОБА_4, не чинити перешкод у спілкуванні батька з сином.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради за № 1295 від 24 грудня 2014 року «Про затвердження висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини» затверджено висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до якого орган опіки та піклування рекомендує визначити місце проживання дитини разом із матір'ю ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2. При розгляді указаного питання обстежено умови проживання обох батьків, про що складено відповідні акти. На засіданні опікунської ради проведено бесіду з батьками, з'ясовано доходи кожного з них. Враховуючи пропозиції опікунської ради прийнято рішення, яким затверджено висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 разом з матір'ю ОСОБА_5

У судовому засіданні 16 листопада 2017 року малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, давав пояснення в присутності психолога та виявив прихильність до матері.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Аналогічний висновок щодо застосування частини першої статті 161 СК України зроблений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/16-ц, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Врахувавши інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, висновок органу опіки і піклування Тернопільської міської ради, вислухавши думку дитини, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини з батьком.

Аналіз положень статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Встановивши, що відсутні умови необхідні для компенсації моральної шкоди, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель