Постанова

Іменем України

14 січня 2020 року

м. Київ

справа № 754/6995/19

провадження № 61-16980св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року у складі колегії суддів Олійника В. І., Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , мотивуючи свої вимоги тим, що її колишній співмешканець ОСОБА_2 під час конфлікту застосував до неї грубу фізичну силу, а саме відкрито заволодів її мобільним телефоном, погрожуючи при цьому застосуванням до неї фізичного насильства.

Оскільки в діях ОСОБА_2 вбачались ознаки злочинів, передбачених статтями 126-1, 146, 163, 186 КК України, 06 березня 2019 року заявницею було подано заяву до поліції про їх вчинення.

20 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала другу заяву до поліції про вжиття заходів до кривдника, оскільки він вкотре допустив домашнє (психологічне) насильство стосовно неї та їхніх спільних дітей.

Також їй стало відомо, що ОСОБА_2 за винагороду винаймав сторонніх осіб для стеження за нею та збирання конфіденційної інформації, яка стосується її особисто, зокрема, за місцем її роботи у Державному бюро розслідувань, із використанням транспортного засобу, про що останній особисто повідомив її брату.

Оскільки неконтрольована протиправна поведінка та вчинки ОСОБА_2 є непередбачуваними та загрозливими, ОСОБА_1 має обґрунтовані побоювання з приводу того, що він здатний вдатися і до інших незаконних проявів домашнього насильства.

Враховуючи вищевикладене, просила суд видати обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк 6 місяців з заборонами щодо: перебування за місцем роботи заявника, а також за місцем її тренувань у школі танцю, наближення ближче ніж на 1 км до місця її роботи та до місця її тренувань у школі танцю, а також до інших відомих йому місць її частого відвідування, особисто і через третіх осіб розшукування її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому йому, та переслідування її, контактування з нею через третіх осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк 6 місяців з заборонами щодо: перебування за місцем роботи ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , а також за місцем тренувань ОСОБА_1 у школі танцю за адресою АДРЕСА_2 , наближення ближче ніж на 1 км до місця роботи ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , а також до місця тренувань ОСОБА_1 у школі танцю за адресою АДРЕСА_2 та до інших відомих ОСОБА_2 місць частого відвідування ОСОБА_1 , особисто і через третіх осіб розшукування постраждалої особи, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідування її та в будь-який спосіб спілкування з нею.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником надано обґрунтовані докази наявності психологічного насильства, що чинить ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , а також наміри останнього, що виражаються у погрозах, а тому суд дійшов до висновку, що заявниця, як жертва такого насильства, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в обґрунтування наявності підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 заявником не було надано доказів застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до ОСОБА_1 , катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, апеляційний суд не визначився з характером фактичних стосунків заявника та заінтересованої особи, зробивши хибні висновки щодо перебування цих осіб у фактичних шлюбних відносинах, допустив відхід від принципів цивільного судочинства, не дослідивши надані заявником усні та письмові докази наявності психологічного насильства з боку заінтересованої особи, не звернув увагу на численні звернення заявника до правоохоронних органів щодо вчинення заінтересованою собою повторних злочинів та позбавив заявника можливості викликати свідка для підтвердження своїх доводів.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що заявниця ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, та вони мають дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проживають окремо.

22 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір між батьками щодо здійснення батьківських прав, відповідно до якого місце проживання дітей визначено за місцем проживання батька ОСОБА_2

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Служби у справах дітей у Деснянському районі та до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявами щодо вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства стосовно неї, яке виражалось у застосуванні до неї фізичної сили та в погрозах щодо її застосування і у майбутньому.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон).

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 заявник аргументує вчиненням щодо неї психологічного та фізичного насильства, збиранням інформації щодо її приватного життя. В обґрунтування вказаних обставин заявником надано копії клопотань про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку статтей 56, 220, 221 КПК України та копію електронного звернення до служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації та Деснянського управління поліції щодо надання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 20 квітня 2019 року про вжиття заходів щодо ОСОБА_2 у порядку статтей 1, 5 Закону України «Про звернення громадян».

Наведені заявником обставини не містять ознак фізичного чи психічного насильства в розумінні Закону, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом та не дають підстави для висновку про необхідність видання обмежувального припису щодо заінтересованої особи.

Встановивши, що у порушення вимог статті 81 ЦПК України заявник не надала належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційним судом не в повній мірі досліджено обставини справи, зокрема, факти вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства стосовно заявника та факти внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей (далі ? ЄРДР) про кримінальні правопорушення за заявами ОСОБА_1 .

Верховний Суд виходить з того, що звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальні частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Викладене дає підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

Є. В. Синельников

В. В. Шипович