Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2022 року у справі №454/577/17
Ухвала КЦС ВП від 19.12.2018 року у справі №454/577/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 454/577/17

провадження № 61-18932св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державна казначейська служба України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Адамович М. Я., та постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня

2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що незаконними діями суддів Личаківського районного суду міста Львова, апеляційного суду Тернопільської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ спричинено позивачу моральну шкоду, яку він оцінює у 1 000 000 грн та просить стягнути із відповідачів.

Зокрема, зазначав, що ухвалою Личаківського районного суду міста Львова

від 6 червня 2014 року відмовлено у відкриті провадження у справі за його позовом до апеляційного суду Львівської області про стягнення коштів в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди .

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 7 жовтня 2014 року ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 4 червня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вказані ухвали.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 16 січня 2017 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Личаківського районного суду міста Львова від 4 червня 2014 року за нововиявленими обставинами.

У позовній заяві позивач зазначає, що, постановляючи вказані судові рішення, суди не виконали вимог Конституції України, статей 16 22 1166 1167 1176 ЦК України, вимог ЦПК України, чим порушили його права щодо доступу до правосуддя та завдали йому моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації, яку він оцінює в 1 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 3 травня

2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними; позивач не надав доказів неправомірність вказаних судових рішень, а посилання на їх скасування в процесуальному порядку не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Постановою Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 травня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 травня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги статей 8 22 40 55 56 124 Конституції України, статей 16 23 1166 1167 1176 ЦК України і не звернули уваги на статтю 56 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року представник Міністерства юстиції України Ган Х. П. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними; просила касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржувані судові рішення - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 6 червня 2014 року відмовлено у відкриті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Львівської області про стягнення коштів в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 7 жовтня 2014 року ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 4 червня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані ухвали.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 16 січня 2017 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Личаківського районного суду міста Львова від 4 червня 2014 року за нововиявленими обставинами.

Звертаючись із вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що, постановляючи вказані судові рішення, суди не виконали вимог Конституції України ЦК України та ЦПК України, що спричинило порушення його прав і завдало моральних страждань.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 травня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суди діють самостійно і є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада

2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 614-399цс18) вказувала на те, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушення права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частинами шостою, сьомою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25 квітня

2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17) та

від 3 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19).

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» на підставі статті 56 Конституції України, на яку посилається в своєму позові позивач, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», в тому числі майнової та моральної шкоди, також передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними.

Вирішуючи справу, суди встановили, що рішення, дії, або бездіяльність суду і суддів Личаківського районного суду міста Львова, апеляційного суду Тернопільської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді справи визнані незаконними не були.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказував на те, що позивач не надав доказів неправомірності дій суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю суддів та наслідками, а також не зазначив, в чому саме полягає заподіяна шкода, і не обґрунтував розмір такого відшкодування.

З висновками судів попередніх інстанцій погоджується і касаційний суд, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій таких висновків дійшли на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК Україниу редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 травня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук