Постанова

Іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 686/20582/19-ц

провадження № 61-1807св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Хмельницької районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2019 року в складі судді Логінової С. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Хмельницької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2019 року, залишеною без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, закрито провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану ухвалу суду першої та апеляційної інстанції та передати справу до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно закрито провадження у справі, оскільки між сторонами існує спір.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення судів є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом встановлено, що 19 листопада 2011 року виконавчим комітетом Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №41. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Питання щодо визначення місця проживання малолітнього сина не вирішувалось.

01 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 разом з нею.

На обґрунтування доводів щодо наявності спору між сторонами щодо місця проживання дитини зазначала те, що відповідач відмовляється у добровільному порядку укласти договір про визначення місця проживання дитини, а тому виникла необхідність у встановленні місця проживання дитини разом з нею.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 13 серпня 2019 року прийнято позовну заяву і відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Хмельницької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначав, що відповідно до приписів статті 161 СК України сторони після розірвання шлюбу дійшли згоди щодо місця проживання малолітнього сина разом з матір`ю. Будь-яких дій щодо зміни місця проживання малолітнього сина відповідач не вчиняв.

На підтвердження зазначеного ОСОБА_2 було написано заяву про те, що він не заперечує щодо постійного місця проживання сина ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 до його повноліття. Дана заява була нотаріально посвідчена приватним нотаріусом 10 серпня 2018 року (а. с.28). 28 серпня 2019 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу тільки засвідчено вірність копії заяви від 10 серпня 2018 року.

05 вересня 2019 року, на звернення позивача від 22 липня 2019 року до органу опіки та піклування про надання рішення щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , 2013 року народження, з метою встановлення факту місця проживання дитини, органом опіки та піклування Хмельницької райдержадміністрації надано Висновок №40/16-2303/19, у якому встановлено, що ОСОБА_2 , як батько, не заперечував щодо проживання сина з матір`ю, мати повідомила, що хоче в судовому порядку визначити місце проживання свого малолітнього сина разом з нею. Орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року (справа № 456/647/18, провадження №61-2018св19).

Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що відсутній предмет спору, а питання визначення місця проживання дітей було вирішено органом опіки та піклування та нотаріально посвідченою заявою відповідача про те, що останній не заперечує щодо постійного проживання сина разом з матір`ю.

З даним висновком районного суду колегія суду не може погодитись з огляду на наступне.

Надання органом опіки та піклування, висновку про доцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір.

Відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.

Отже, виходячи з вищенаведеного, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про закриття провадження, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.

Апеляційний суд, вказані порушення не усунув.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу - передати на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун