Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.12.2018 року у справі №320/7595/17

Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

справа №320/7595/17

провадження №61-47571св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Штелик С. П., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі судді Купавської Н. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів:

Кухаря С. В., КриловоїО. В., Полякова О. З.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

представники відповідача: Федорова Альона Леонідівна, Дядченко Юрій Юрійович, Галагур ЗояАндріївна,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі -

ПАТ «Українська залізниця»), у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ начальника Структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця»

ПАТ «Укрзалізниця» від 19 вересня 2017 року про звільнення його з посади машиніста тепловоза цеха експлуатації відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України, поновити його на зазначеній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 вересня 2017 року до 07 червня 2018 року у розмірі 110 882,03 грн та 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

2. Позовна заява мотивована тим, що 30 грудня 2003 року позивач повторно прийнятий на роботу в Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» у зв'язку з переведенням з локомотивного депо м. Джанкой помічником машиніста тепловоза, електровоза в цех експлуатації. Наказом від 19 вересня 2017 року позивача було звільнено з роботи з посади машиніста тепловоза цеха за вчинення дій, що дають підстави для втрати довіри до нього з боку уповноваженого власником органу у відповідності до пункту 2 статті 41 КЗпП України. Того ж дня позивач був ознайомлений з наказом, при цьому, зробив запис про незгоду з ним.

3. Позивач указував, що займана ним посада машиніста тепловоза не відноситься до складу працівників, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності. До обставин, які були виявлені внаслідок перевірки, він відношення не має. Профспілковим комітетом Мелітопольського локомотивного депо від 15 вересня 2017 року у наданні згоди на його звільнення на підставі пунктом 2 статті 41 КЗпП України було відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

4. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 19 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади машиніста тепловоза цеху експлуатації на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста тепловоза цеху експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філії «Придніпровська залізниця»

ПАТ «Українська залізниця». Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 19 вересня 2017 року по 07 червня 2018 року у розмірі 114 660,24 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

5. Судові рішення мотивовані тим, що в силу посадових обов'язків позивач не є матеріально-відповідальною особою у розумінні Кодексу Законів про працю України, тому на нього не розповсюджується норма пункту 2 статті 41 КЗпП України.

6. Суд також указав, що скоєні позивачем порушення внутрішньої інструкції та наказів щодо приймання-передачі тепловоза, не можуть бути підставою для звільнення на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

7. У касаційній скарзі ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

8. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не дали належної оцінки тому факту, що позивач несе відповідальність за збереження локомотива та дизельного палива, а тому є матеріально-відповідальною особою у розумінні КЗпП України та не оцінили ні маршрут машиніста, ні витяг з журналу локомотиву, тобто не встановлено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи інших учасників справи

9. Інші учасники справи не скористалися правом подання до суду відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

10. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

12. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

13. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

14. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

15. Суд установив, що наказом від 30 грудня 2003 року ОСОБА_1 прийнятий помічником машиніста тепловоза електровоза у цех експлуатації

ПАТ «Українська залізниця» у зв'язку з переведенням з локомотивного депо Джанкой Автономна Республіка Крим.

16. Наказом від 18 травня 2004 року ОСОБА_1 переведено на посаду машиніста тепловоза цеху експлуатації.

17. 01 грудня 2015 року внаслідок реорганізації Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» було перетворено в Структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

18. Наказом від 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за вчинення дій, що дають підстави для втрати довір'я до нього з боку уповноваженого власником органу на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України з 19 вересня 2017 року.

19. 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про звільнення, при цьому, зробив запис про свою незгоду з цим наказом та отримав копію наказу.

20. Відповідно до витягу з протоколу засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо № 22 від 15 вересня 2017 року у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України відмовлено із тих підстав, що він не підпадає під дію пункту 2 статті 41 КЗпП України, договір про матеріальну відповідальність з ним не може бути укладений. Адміністрація підприємства не надала конкретних доказів його вини в скоєнні злочину, кваліфікацію дій робітника може бути встановлено виключно вироком суду.

21. Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилався на незаконність звільнення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

22. Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

23. Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

24. Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов'язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

25. Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей слідує, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

26. Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

27. Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України

від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16.

28. Заперечуючи проти позову власник підприємства зазначав, що підставою втрати довіри та звільнення позивача є акт раптової перевірки

від 22 серпня 2017 року, в якому зазначено, що машиністом тепловоза ОСОБА_1 були допущені грубі порушення вимог нормативних документів, а саме: вимог пункту 3.12 «Інструкції локомотивній бригаді» від 22 листопада 2004 року, вимог п. 2.2, 2.3, 2.4 «Інструкції з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації від 27 грудня

2002 року, вимог наказу начальника депо «Про затвердження порядку контролю за збереженням та економним використанням паливо-енергетичних ресурсів на тягу поїздів» від 12 грудня 2016 року, вимог пункту 3 «Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту», погодженого 29 липня 1992 року з Радою профспілки та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року, 22 серпня 2017 року на тепловозі 2ТЕ116-1538, внаслідок чого, у відповідності до пункту 2 статті 41 КЗпП України, була виражена недовіра та направлено подання профспілковій організації Мелітопольського локомотивного депо для отримання згоди на його звільнення.

29. Вирішуючи спір, суд установив, щопідставою для втрати довіри та звільнення позивача стало виявлення факту крадіжки дизельного палива, що відбувались в Мелітопольському локомотивному депо 22 серпня

2017 року, проте відповідачем не надано жодного належного доказу причетності позивача до крадіжки палива, досудове розслідування за фактом крадіжки дизельного палива з локомотиву не завершене, винні не встановлені.

30. До основних повноважень машиніста локомотива віднесено забезпечення безпеки руху, виконання графіку руху поїздів та завдань маневрової роботи, внесення достовірних даних до маршруту машиніста та інших облікових документів.

31. Разом із тим, до обсягу повноважень позивача не входить безпосереднє обслуговування грошових коштів та цінності, наданих під звіт, такі операції не становили основний зміст його трудових обов'язків, а відтак, останній не є матеріально-відповідальною особою у розумінні Кодексу Законів про працю України.

32. Доводи касаційної скарги про надання позивачу конкретного об'єму дизельного палива для обслуговування маршруту машиніста не є належним доказом безпосереднього обслуговування позивачем матеріальних цінностей, наданих під звіт.

33. За викладених обставини, суд прийшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

34. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

35. При вирішенні даної справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, ухвалені судові рішення відповідають критеріям законності і обґрунтованості.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишити без задоволення.

2. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик

І.М. Фаловська