Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 756/11732/18

провадження № 61-49077св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у складі судді Тітова М. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви та рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального напису.

Свої вимоги заявник обґрунтовував, що вона разом зі своїм сином - ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності у рівних частинах.

У березні 2018 року ОСОБА_2 почав вимагати від неї покинути спільне житло, викидати її речі, супроводжуючи ці дії нецензурною лайкою та нанесенням заявнику тілесних ушкоджень із постійними погрозами.

За її переконанням такі дії ОСОБА_2 викликані впливом вживання алкоголю, який він постійно вживає разом зі своєю співмешканкою.

За фактом домашнього насильства вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів із повідомленнями про вчинення кримінальних правопорушень, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018100050002691 та № 12018100050002671 від 11 квітня 2018 року.

Згідно з висновками судово-медичних експертиз нанесені їй тілесні ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров'я відносяться до категорії легких.

Крім того, у провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебувають матеріали адміністративної справи щодо ОСОБА_2 про вчинення ним адміністративного правопорушення пов'язаного із застосуванням домашнього насильства.

Постійні погрози, образи та залякування зі сторони ОСОБА_2 змусили її звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису відповідно до положень частини 7 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", який визначено можливість обмеження права проживання та/або перебування кривдника у місці його постійного проживання.

Із урахуванням наведеного, заявник просила видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2, яким протягом шести місяців заборонити: перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1; наближатися на відстань менше ніж 50 метрів до її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що матеріали справи не містить достатніх доказів на підтвердження того, що саме заінтересована особа є беззаперечним кривдником, а підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника у зв'язку з відмовою у видачі обмежувального припису, відсутні. Суди дійшли висновку про те, що причиною звернення до суду із відповідною заявою є особиста образа заявника на сина, що потягло за собою ряд конфліктних ситуацій, які створювалися самим заявником.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надана належна правова оцінка усім наявним у матеріалах справи доказам, неповно встановлено фактичні обставини справи, висновки судів ґрунтуються на припущеннях. Судами не враховано, що заходи спрямовані на захист потерпілих від насильства вживаються не після притягнення кривдника до відповідальності, а на підставі звернення потерпілої особи. Наявні у матеріалах справи докази є свідченням про вчинення ОСОБА_2 насильства щодо заявника.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені у справі обставини

ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2.

Сторонам на праві власності у рівних частинах належить квартира АДРЕСА_1, у якій сторони зареєстровані та проживають.

ОСОБА_1 сім разів зверталася із заявами до органів поліції, про що свідчать копії відповідних талонів-повідомлень. Відповідно до витягу з ЄРДР, дата внесення - 11 квітня 2018 року о 11 год 40 хв, 31 березня 2018 року приблизно о 10 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 умисно спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_1. Відповідно до витягу з ЄРДР, дата внесення - 11 квітня 2018 року о 14 год 08 хв, 09 квітня 2018 року близько 12 год 30 хв невстановлена особа, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, таємно шляхом вільного доступу викрала особисті речі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, чим спричинила останній майнову шкоду.

Згідно з висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 12 квітня 2018 року № 147 при проведенні судово-медичного обстеження ОСОБА_1 виявлені ушкодження: синці у підключичній ділянці справа, на передній поверхні правого плечового суглобу з переходом у пахвову ділянку, на передній поверхні правого плеча у верхній середній третинах, у підключичній ділянці зліва, на передній поверхні лівого плечового суглобу з переходом у середню третину плеча, на лівій сідниці по центру. Характер та морфологічні властивості, виявлених ушкоджень, свідчать проте, що вони утворилися від дій тупого (тупих) предмету (предметів), характерні властивості якого (яких) в ушкодженнях не відобразились, за давністю можуть відповідати терміну 3-6 доби на момент судово-медичного обстеження, не включається 09 квітня 2018 року, не були небезпечними для життя та відносяться до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я).

Морфологія та локалізація виявлених тілесних ушкоджень дозволяє спростувати можливість їх утворення внаслідок падіння з вертикального положення (або близького до нього).

Нормативно-правове обґрунтування

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що у порушення вимог статті 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї саме ОСОБА_2, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1. Сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00 § 23, рішення Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик