Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.08.2018 року у справі №607/7268/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 607/7268/17

провадження № 61-42304св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Антоненко Н.О., Лесько А. О., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_6,

відповідачі - виконавчий комітет Тернопільської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» м. Тернополя,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_8,

третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_7, яка діє своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_8,

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7, подану її представником ОСОБА_9, на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року в складі судді Гудими І. В. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року в складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1597 від 3 жовтня 2012 року «Про виведення квартири з житлового фонду міста та оформлення права власності за ОСОБА_10 та ОСОБА_11.», визнати недійсним свідоцтво на право власності на нерухоме майно, видане 27 грудня 2012 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, яким за ОСОБА_11 зареєстроване право спільної часткової власності на 2/3 частки нежитлового офісного приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 54,4 м2, та скасувати державну реєстрацію права власності, проведеної ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» на підставі цього свідоцтва.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на час оформлення усіх документів і прийняття виконавчим комітетом Тернопільської міської ради рішення від 03 жовтня 2012 року № 1597 «Про виведення квартири з житлового фонду міста та оформлення права власності за ОСОБА_10 та ОСОБА_11.», мати позивача - ОСОБА_10 - померла, і не могла набути право власності на офісне приміщення. Сам же позивач про існування цього рішення дізнався лише в 2017 році.

У січні 2018 року ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась з позовом як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в яком просила суд зобов'язати ОСОБА_6 припинити зловживати своїми правами, спрямованими на завдання шкоди та порушення прав ОСОБА_7 та малолітнього ОСОБА_8 на належне їм на праві власності нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 54,4 м2.

Позовні вимоги ОСОБА_7 мотивовані тим, що позов про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, пред'явлений особою, права та законні інтереси якої не були порушені. Позивач вказувала, що на підставі оспорюваних рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 набув право власності на нерухоме майно - спірне офісне приміщення, та протягом 2012-2016 років здійснював усі правомочності, як власник цього майна, в тому числі передавав приміщення в найм (оренду), та в подальшому відчужив його за договором дарування на її користь та на користь їхнього малолітнього сина. При цьому право ОСОБА_6 на успадковане ним майно ніким не оспорювалося, не порушувалося. Поряд із цим її право власності на майно, яке вона набула на підставі договору дарування порушуються ОСОБА_6 через подання до суду позову.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_6 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1597 від 03 жовтня 2012 року «Про виведення квартири з житлового фонду міста та оформлення права власності за ОСОБА_10 та ОСОБА_11.»; визнано недійсним свідоцтво на право власності на нерухоме майно, що видане 27 грудня 2012 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, яким за ОСОБА_11 зареєстроване право спільної часткової власності на 2/3 частки нежитлового офісного приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 54,4 м2; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_11 на 2/3 частки нежитлового офісного приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 54,4 м2, вчинену ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно, що видане 27 грудня 2012 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1597 від 03 жовтня 2012 року «Про виведення квартири з житлового фонду міста та оформлення права власності за ОСОБА_10 та ОСОБА_11.». В задоволенні позовної заяви ОСОБА_7, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваним рішенням виконавчого комітету, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно порушуються його права, оскільки він, не знаючи про незаконність прийняття рішення виконавчим комітетом та безпідставність видачі свідоцтва про право власності на спірну квартиру, в подальшому, як єдиний спадкоємець майна батьків, прийняв та оформив спадщину на офісне приміщення на АДРЕСА_1, що вплинуло на наступні юридично значущі дії, можливість вчинення яких позивачем заперечується за умови обізнаності про відсутність волевиявлення своєї матері ОСОБА_10 на переведення квартири до нежитлового фонду, а саме: укладення договору позики від 07 лютого 2016 року на значну суму, договору про порядок сплати пайових внесків від 05 серпня 2016 з метою забезпечення сім'ї житлом, а також договору дарування від 21 вересня 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_7, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_8, про припинення зловживання правами, спрямованим на завдання шкоди та порушення права ОСОБА_7 та малолітнього ОСОБА_8 на належне їм на праві власності нежитлове приміщення, суд керувався тим, що такі вимоги суперечать положенням статті 55 Конституції України, статті 4 ЦПК України, статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і ОСОБА_7 невірно надано оцінку діям позивача, спрямованим на реалізацію права на звернення до суду за захистом прав з обґрунтованими позовними вимогами, при цьому, судом не встановлено порушення прав ОСОБА_7, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_8 зі сторони ОСОБА_6

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення, а рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Судукасаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити, а її позовні вимоги повністю задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої й апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи та ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема заявниця зазначає, що ОСОБА_6 не доведено, які саме і ким порушені, невизнані або оспорювані його права прийняттям оскаржуваних рішень, а відсутність факту порушення прав є підставою для відмови в позові.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 просить залишити оскаржувані рішення без змін, оскільки вважає, що судами повно та на підставі наданих доказів встановлено фактичні обставини справи, судові рішення ухвалені з дотримання норм матеріального та процесуального права. Зокрема, судами встановлено факт порушення прав ОСОБА_6 та встановлено, що про порушення своїх прав він дізнався лише в 2017 році, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованих висновків про подання позову в межах строку позовної давності.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Під час розгляду справи суди установили, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24 липня 1997 року, виданого Тернопільським бюро приватизації житла Львівської залізниці, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 в рівних частках.

17 червня 2009 року за реєстровим № 6-942 Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою посвідчено договір дарування 1/3 частки квартири, належної ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_11

ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача - ОСОБА_10 померла.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 вересня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М. І., зареєстрованого у реєстрі за № 1377, ОСОБА_6 успадкував після померлої ОСОБА_10 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.

Згідно з копією витягу про державну реєстрацію прав № 35471787 від 12 вересня 2012 року ОСОБА_6 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/3 частина вказаної квартири на підставі вищенаведеного свідоцтва про право на спадщину.

Крім того, суди установили, що 05 вересня 2012 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 звернулися з проханням оформити право власності на 2/3 частини цієї квартири за ОСОБА_11 та на 1/3 частини за ОСОБА_10 як офісного приміщення у зв'язку з реконструкцією квартири у нежитлове офісне приміщення.

Реконструкцію квартири АДРЕСА_1 проведено на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 15 серпня 2012 року та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 27 серпня 2012 року, які видані інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області, та на яких начебто стоять підписи замовників ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1597 від 03 жовтня 2012 року «Про виведення квартири з житлового фонду міста та оформлення права власності за ОСОБА_10 та ОСОБА_11.», виконавчий комітет міської ради, розглянувши заяву ОСОБА_10 та ОСОБА_11, керуючись статтями 325, 331, 332 Цивільного Кодексу України, статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктами 8.1, 8.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року вирішив: вивести з житлового фонду міста квартиру АДРЕСА_1; оформити за ОСОБА_11 право власності на 2/3 частини та за ОСОБА_10 на 1/3 частину офісного приміщення № 17 загальною площею 54,4 м2 за цією ж адресою; видати свідоцтва; ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності.

Право власності на 2/3 частини нежитлового офісного приміщення АДРЕСА_1 27 грудня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_11 Право власності за ОСОБА_10 не реєструвалось у зв'язку з її смертю.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2012 року в справі № 2/1912/571/2012 задоволено позов ОСОБА_6 до Тернопільської міської ради, ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності. Визнано за ОСОБА_6 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10 право власності на 1/3 частину офісного приміщення № 17, загальною площею 54,4 м2 на АДРЕСА_1, що відповідно до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 3 жовтня 2012 року належало ОСОБА_10

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 07 березня 2017 року рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_6 до Тернопільської міської ради та ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації про визнання права власності скасовано та закрито провадження.

Разом з тим, на підставі цього рішення суду ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало 27 грудня 2012 року за ОСОБА_6 право власності на 1/3 вказаного нежитлового офісного приміщення.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача - ОСОБА_11

13 вересня 2016 року ОСОБА_6 було видане приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Мартюк Н. М. свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частини офісного приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 54,4 м2, після смерті ОСОБА_11

21 вересня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яка діяла від свого імені та від імені малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_6 подарував ОСОБА_7 2/3 частини, а малолітньому синові ОСОБА_8 1/3 частину нежитлового офісного приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 54,4 м2.

01 лютого 2017 року сестра померлої ОСОБА_10 - ОСОБА_15 звернулася до Тернопільської міської ради про здійснення перевірки законності прийняття рішення виконавчим комітетом Тернопільської міської ради № 1597 від 3 жовтня 2012 року про виведення з житлового фонду міста квартири АДРЕСА_1, та оформлення права власності за ОСОБА_10 на 1/3 частину, а за ОСОБА_11 - на 2/3 частини офісного приміщення за цією адресою, вважаючи вказане рішення незаконним, оскільки ОСОБА_10 на час оформлення усіх документів та прийняття рішення померла.

06 березня 2017 року ОСОБА_15 була надана відповідь відділом державного архітектурного будівельного контролю Тернопільської міської ради про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт № ТП08212140878 від 15 серпня 2012 року та декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ТП1422149242 від 27 серпня 2012 року, у зв'язку з виявленням фактів подання недостовірних даних.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1597 від 03 жовтня 2012 року та свідоцтво на право власності на нерухоме майно, видане 27 грудня 2012 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, порушують його права тим, що не знаючи про незаконність прийняття цього рішення та, відповідно, безпідставність видачі свідоцтва на право власності, він в подальшому, як єдиний спадкоємець майна своїх батьків, прийняв та оформив спадщину на офісне приміщення, що вплинуло на наступні юридично значимі дії, а саме: укладення договору позики від 07 лютого 2016 року на значну суму, договору про порядок сплати пайових внесків від 05 серпня 2016 року з метою забезпечення сім'ї житлом, а також договору дарування від 21 вересня 2016 року. Вважав, що будучи обізнаним про незаконність переведення квартири в нежитловий фонд, не здійснював би дії по забезпеченню себе житлом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтями 4 та 5 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З аналізу наведених норм права можна зробити висновок, що особа, яка звертається за захистом свого порушеного права має довести, що її право було порушене, в чому полягає порушення її права та ким воно порушується, не визнається або оспорюється. При цьому, особа має чітко визначити яке право порушене та реальність порушення цього права. Тобто, обґрунтування порушення прав не може ґрунтуватися на умовних припущеннях, які не підтверджені належними доказами.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про порушення прав позивача, виходячи лише з тверджень позивача, що він не вчиняв би дій (отримання позики, укладення договору про пайові внески та дарування майна), якби знав про відсутність волевиявлення своєї матері на переведення квартири в нежитловий фонд.

Разом з тим, суди не встановили яке саме право позивача порушене та яким чином можливо саме прийняттям цього судового рішення відновити становище, що існувало до такого порушення.

Зокрема, суди не надали оцінки тому факту, що позивач ще з 2012 року знав про переведення квартири в нежитловий фонд, звертався до суду про оформлення за ним права власності на 1/3 частину офісного приміщення № 17, яке було переведено в нежитловий фонд, а в подальшому, як єдиний власник нежитлового приміщення після смерті батька, розпорядився своєю власністю, подарувавши приміщення своїй дружині та сину.

Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанції дійшли висновку про те, що оскільки про переведення квартири в офісне приміщення ОСОБА_6 дізнався від своєї тітки ОСОБА_15 лише взимку 2017 року, він не пропустив строк позовної давності.

Однак, приймаючи до уваги зазначені пояснення ОСОБА_6 та встановивши, що у 2012 році позивач звертався до суду з позовом про оформлення за ним права власності на 1/3 частину офісного приміщення № 17, суди надали оцінку тому факту з точки зору обізнаності позивача про статус приміщення.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції, а суд першої інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, а апеляційний суд не усунув належним чином недоліки судового рішення, ухвалене судове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 не можна визнати законними й обґрунтованими.

Таким чином, оскільки суди не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлене у справі рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають в цій частині скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Поряд з цим, колегія суддів дійшла висновку, що відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7 суди вказали, що порушення її прав та прав її сина не встановлено.

З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки відповідно до статті 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 цього Кодексу).

Суди установили, що ОСОБА_7 та її син ОСОБА_8 набули права власності на офісне приміщення АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21 вересня 2016 року.

Оскільки ОСОБА_6 оскаржується факт законності переведення квартири в нежитлове офісне приміщення, яке є предметом договору дарування, та на яке ОСОБА_7 та її син набули права власності на законних підставах, суди дійшли неправильного висновку, що їх права не порушені.

Разом з тим, неправильний висновок суду не призвів до ухвалення незаконного рішення, оскільки спосіб захисту, обраний ОСОБА_7 для захисту свого порушеного права шляхом заявлення вимог про зобов'язання ОСОБА_6 припинити зловживання правами, які полягають у зверненні до суду, суперечить вимогам статті 55 Конституції України, статті 4 ЦПК України, статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, в цій частині підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій немає.

З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 підлягають залишенню без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає частково залишенню без змін, а частково направляється на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_7, подану її представником ОСОБА_9, на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року задовольнити частково.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_6 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» м. Тернополя, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_8, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. Ю. Мартєв

Судді: Н. О. Антоненко

А.О. Лесько

В.М. Сімоненко

С.П. Штелик