Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.12.2018 року у справі №456/1339/16

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 456/1339/16-ц

провадження № 61-9026св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Кінолюб», товариство з обмеженою відповідальністю «Стрийбудінвест»,

представник товариства з обмеженою відповідальністю «Кінолюб» - ОСОБА_4,

представник товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийбудінвест» - Міла-Поляков Денис Педрович,

третя особа - приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Навальковська Мирослава Миколаївна,

представник третьої особи - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Кінолюб» та ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 рокувскладі колегії суддів:

Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяки Р. П.,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_2звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кінолюб» (далі - ТОВ «Кінолюб»), товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийбудінвест» (далі - ТОВ «Стрийбудінвест»), третя особа - приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Навальковська М. М., про визнання інвестиційного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 11 лютого 2016 року між ним,

ТОВ «Кінолюб», та ТОВ «Стрийбудінвест» було укладено інвестиційний договір, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Навальковською М. М. Даний договір ним укладено помилково, оскільки він мав намір укласти такий договір з ТОВ «Стрийбуд», яке має в регіоні якісно позитивну репутацію забудовника, володіє усіма необхідними документами, персоналом, спецтехнікою, технологіями, а не з ТОВ «Стрийбудінвест», яке утворене за два дні до підписання договору, де представниками даних товариств були одні й тіж особи, які проводили перемовини від імені

ТОВ «Стрийбуд». Зазначав, що мав намір укласти інвестиційний договір тільки з будівельно-монтажною фірмою «Стрийбуд» (далі - БМФ «Стрийбуд»). Проект інвестиційного договору готував та адресував йому на електронну пошту ОСОБА_4, ОСОБА_11 та ОСОБА_4, які не були представниками

ТОВ «Стрийбудінвест» і не були уповноважені на проведення перемовин. ОСОБА_4 та ОСОБА_11 наголошували на тому, що представляють інтереси БМФ «Стрийбуд», при цьому була організована зустріч з теперішнім директором (співвласником) БМФ «Стрийбуд» - ОСОБА_12 щодо обговорення істотних умов, які мали б знайти відображення у майбутньому інвестиційному договорі. Відповідно до пункту 1 протоколу № 2 загальних зборів учасники ТОВ «Кінолюб» від 05 лютого 2016 року заслухано учасника - ОСОБА_13, яка доповідала присутнім про наявність перегмовного процесу та укладення попередньої домовленості з керівництвом БМФ «Стрийбуд» щодо можливості спільної реалізації інвестиційного проекту реконструкції будівлі під багатофункціональний торговельно-розважальний комплекс. Отже, дійсна спрямованість волі позивача як співвласника майнового комплексу кінотеатру ім. Хмельницького, була на укладення інвестиційного договору з партнером БМФ «Стрийбуд», а не з ТОВ «Стрийбудінвест». Факт, що назва фірми ТОВ «Стрибудінвест» подібна до назви БМФ «Стрийбуд» не викликала жодних сумнівів в момент укладена спірного договору, оскільки усі юридично значимі дії вчинялись одними тими ж особами. Фірма ТОВ «Стрибудінвест» створена за два дні до укладення інвестиційного договору та не володіє ліцензією на будівництво, власним статутним капіталом, обіговими коштами, будівельним обладнанням, спецтехнікою, навченим персоналом для належного виконання Інвестиційного договору. Згідно з витягом з ЄДРЮО ФОП ОСОБА_14, відповідно до статуту ТОВ «Стрийбудінвест» є особою яка одноособово має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори. Проте, жодних переговорів з ОСОБА_14 та учасниками ТОВ «Стрийбудінвест» на предмет укладення з ними інвестиційного договору він не вів.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2просив суд визнати інвестиційний договір про реконструкцію будівлі від 11 лютого 2016 року недійсним, як такий, що укладений внаслідок помилки.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 липня 2016 року позов ОСОБА_2задоволено.

Визнано недійсним інвестиційний договір про реконструкцію будівлі

від 11 лютого 2016 року, укладений між ТОВ «Кінолюб», ОСОБА_2 та

ТОВ «Стрийбудінвест», який посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Навальковською М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 105, який вчинено під впливом помилки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що інвестиційний договір від 11 лютого 2016 рокуукладено під впливом помилки, що відповідно до статті 229 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської областівід 11 липня 2016 року скасовано.

Ухвалюючи нове рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення, а під помилкою, що має істотне значення, ЦК України розуміє помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, а відтак неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним, як такого, що вчинений під впливом помилки, це стосується і особи контрагента.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильного визначився з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання інвестиційного договору недійсним. А апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права.

У листопаді 2016 року ТОВ «Кінолюб» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що між ТОВ «Кінолюб» та ОСОБА_2, з однієї сторони, та

ТОВ «Стрийбудінвест», з другої сторони, від імені якого на підставі статуту діє директор ОСОБА_14, було укладено інвестиційний договір про реконструкцію будівлі, який 11 лютого 2016 року посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Навальковською М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 105.

Актами передавання-приймання будівлі під реконструкцію від 11 лютого

2016 року підтверджується передача ТОВ «Кінолюб», ОСОБА_2 та прийняття ТОВ «Стрийбудінвест» під реконструкцію 76/100 та 24/100 частини будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Актами передавання-приймання (делегування) прав та обов'язків (функцій) замовника будівництва від 11 лютого 2016 року підтверджується, що

ТОВ «Кінолюб» та ОСОБА_2 передали, а ТОВ «Стрийбудінвест» прийняв права та обов'язки (функцій) замовника проекту будівництва - реконструкції 76/100 та 24/100 частин будівлі, яка знаходиться по АДРЕСА_1.

Тобто, вищенаведене свідчить про часткове виконання сторонами зобов'язань за оспорюваним інвестиційним договором про реконструкцію приміщення

від 11 лютого 2016 року.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом , такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Правочини, вчинені під впливом помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Неправильне сприйняття може бути викликане найрізноманітнішими обставинами. Причини помилки правового значення не мають.

Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК України розуміє: помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Під природою правочину слід розуміти юридичну природу того чи іншого правочину, тобто, основні (типові) характеристики , притаманні зазвичай правочинам цього виду.

Істотне значення має помилка не щодо будь-яких властивостей та якостей речі, а саме таких, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки. Це стосується і особи контрагента (навіть у тому випадку, коли особа контрагента має істотне для правочину значення).

Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто, в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом.

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 убачається, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, встановивши, що ОСОБА_2 був присутнім при посвідченні нотаріусом оспорюваного ним інвестиційного договору, ознайомлений з його змістом, не мав ніяких фізичних чи психічних вад, які б перешкоджали йому ознайомитися з текстом договору про що свідчить його підпис в оспорюваному договорі, не був позбавлений можливості прочитати договір перед його підписанням, з'ясувати, чи з цією стороною договору він мав намір укласти та підписати договір, і у разі непогодження зі стороною, з якою мав намір укласти договір, мав можливість з'ясувати інформацію про іншу сторону договору, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що

ОСОБА_2 не був позбавлений права відмовитися від підписання цього договору, або відкласти підписання договору до з'ясування інформації щодо сторони інвестора-забудовника, тому заявлені позовні вимоги на підставі 229 ЦК України задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Наведенні в касаційних скаргах доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені ТОВ «Кінолюб» та ОСОБА_2 у касаційних скаргах, цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Кінолюб» та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І.Журавель

В. М.Коротун

В. П.Курило