Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.08.2018 року у справі №320/6081/16

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 320/6081/16-ц

провадження № 61-40901св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ.П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом.

Вимоги обґрунтовували тим, що вони (позивачі) є співвласниками квартири АДРЕСА_1

Відповідач, який зареєстрований за іншою адресою, фактично проживає у вказаному житловому приміщенні та чинить їм перешкоди у користуванні ним.

Ураховуючи те, що ОСОБА_5 відмовляється добровільно звільнити квартиру, позивачі, уточнивши вимоги, просили усунути перешкоди у користуванні належним їм житловим приміщенням шляхом його виселення.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року у складі судді Бахаєва І. М. позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у користуванні житлом - квартирою № 100, корпус 2, будинок № 36 на проспекті 50-річчя Перемоги в місті Мелітополі Запорізької області шляхом виселення ОСОБА_5 із цієї квартири.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд мотивував рішення тим, що відповідач чинить позивачам - власникам указаної квартири перешкоди в її користуванні, він не є членом їхньої сім'ї, а лише тимчасовим мешканцем, в теперішній час займає спірне житлове приміщення без їх згоди, відмовляється добровільно виселитися, внаслідок чого порушує право власності позивачів.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Суд зробив висновок про те, що оскільки відповідач проживає у спірній квартири як колишній член сім'ї власника житла, не порушує правил співжиття, відсутні підстави для його виселення.

До суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у якій вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважають, що апеляційний суд безпідставно не врахував, що цивільним законодавством не передбачене збереження права користування житлом за громадянами, які хоч і правомірно вселилися у спірну квартиру, але на час розгляду справи не є членами сім'ї власника. Своїми неправомірними діями відповідач чинить їм перешкоди у вільному користуванні жилим приміщенням.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Суди встановили, що з 15 січня 1988 року до 05 травня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилась дитина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим 05 березня 2003 року виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 та її сину ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності в рівних частинах. Це житло приватизоване ними згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

У вказаній квартирі зареєстровані тільки позивачі.

Відповідач ОСОБА_5 є колишнім членом їх сім'ї та зареєстрований за іншою адресою, а саме: в квартирі АДРЕСА_2 Запорізької області.

Згідно з довідкою, виданою 19 вересня 2016 року комунальним підприємством «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області, ОСОБА_5 фактично проживає у спірній квартирі.

05 серпня 2016 року позивачі направили відповідачеві письмову вимогу про звільнення у добровільному порядку їхньої квартири, яка залишилася невиконаною.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач чинить позивачам, як власникам квартири, перешкоди у користуванні нею, він не є членом їхньої сім'ї та відмовляється добровільно звільнити квартиру.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зробив висновок про недоведеність тієї обставини, що відповідач, який є колишнім чоловіком ОСОБА_3 і батьком ОСОБА_4, був вселений у спірну квартиру з порушенням вимог житлового законодавства та чинить дії, передбачені частиною першою статті 116 ЖК УРСР.

Однак із висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач проживав у спірній квартирі з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в якості члена сім'ї і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суди встановили, що позивачі є власниками квартири, які у досудовому порядку вимагали від ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом виселення.

Відповідач спільним побутом із позивачами не пов'язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власників цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц.

Колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову, оскільки, крім іншого, виселення відповідача не призведе до погіршення його житлових прав, оскільки він зареєстрований та зберігає за собою інше місце проживання.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року і залишає в силі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 413, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року скасувати.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило