Постанова

Іменем України

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 757/2873/21-ц

провадження № 61-2046св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Публічне акціонерне товариство «Комерційний Індустріальний Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), Публічного акціонерного товариства «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк») про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними та застосування наслідків недійсності вказаних правочинів.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 30 листопада 2006 року між ним

і АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 014/9408/74/49702 та 17 вересня 2007 року кредитний договір № 014/9408/82/60745. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 листопада 2006 року між ним і АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір іпотеки

№ 014/9408/74/49702, відповідно до умов якого він передав в іпотеку банку: житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, яка знаходиться на масиві Дідовиця в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221886000010280122; квартиру

АДРЕСА_2 .

31 липня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив за плату новому кредитору ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» право вимоги до боржника ОСОБА_1 , що належить первісному кредитору на підставі кредитних договорів. Також 31 липня 2017 року між тими самими сторонами укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від

30 листопада 2006 року.

Позивач наголошував, що вказаний договір відступлення права вимоги суперечить нормам законодавства, оскільки за своєю юридичною природою, незважаючи на назву, містить всі ознаки договору факторингу, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним. Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, яким забезпечено виконання умов кредитного договору, також є недійсним, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання.

Крім того, позивач вважав оспорювані правочини про відступлення права вимоги за кредитними договорами та за договором іпотеки від 31 липня 2017 року недійсними, оскільки всупереч нормам статті 514 ЦК України кредитори передали один одному неіснуючі суми заборгованості з метою протиправного заволодіння його майном та майном його родичів, посилаючись на наявність рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, яким кредитний договір від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 був розірваний та стягнено з позивача на користь банку суму заборгованості

у розмірі 861 278,62 грн. Це судове рішення він виконує належним чином та станом на 18 січня 2021 року сплатив на погашення заборгованості кошти в сумі 669 278,77 грн.

У кредиторів немає документів (первина бухгалтерська документація), які засвідчують наявність права вимоги та розміри заборгованості, а також доказів оплати вартості права вимоги за договором.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 31 липня

2017 року б/н, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк»;

визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 31 липня 2017 року б/н, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль»

і ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк»;

застосувати наслідки недійсності правочину за договором відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року б/н, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк»;

застосувати наслідки недійсності правочину за договором про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 31 липня 2017 року б/н, укладеним між

АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня

2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів, суд першої інстанції посилався на те, що ці вимоги є необґрунтованими, а тому підстав для їх задоволення немає.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що зі змісту договорів від 31 липня 2017 року про відступлення права вимоги за кредитними договорами від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та від 17 вересня 2007 року № 014/9408/82/60745 та про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 31 липня 2017 року вбачається, що у цих договорах встановлено всі істотні умови для таких видів договорів відповідно до чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Підписуючи оспорювані договори, сторони дійшли згоди щодо укладання договорів на зазначених у них умовах, а тому з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Належних та допустимих доказів того, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та/або ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» в момент підписання оспорюваних договорів не додержало вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.

Посилання позивача на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, згідно з яким кредитний договір від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 був розірваний та стягнено з позивача на користь банку заборгованість у розмірі 861 278,62 грн, у зв`язку з чим за спірним договором відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року передано неіснуючу заборгованість за кредитним договором, апеляційний суд вважав необґрунтованими. Розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дію цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути кредитору заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитор втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року

у справі № 363/505/15-ц розірвано кредитний договір від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та додаткову угоду до нього від 19 липня 2010 року

№ 96-05/13/1105, які укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

і ОСОБА_1 , установлено наявність зобов`язання позичальника зі сплати заборгованості за кредитним договором, яке не було припинене в порядку, встановленому нормами ЦК України, зокрема, внаслідок виконання, проведеного належним чином. Доказів належного виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами, у тому числі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року у справі № 363/505/15-ц, яким стягнено з позивача суму заборгованості за кредитним договором, суду не надано.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не довів порушення його прав або інтересу як особи, яка не є стороною вказаних правочинів, фактом вчинення оспорюваних правочинів. При цьому сам факт визнання судом договору про відступлення права вимоги за кредитним договором недійсним не є тим правовим засобом, що ефективно захистить цивільний інтерес позивача. Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсними оспорюваних договорів залежить подальша можливість законної реалізації ОСОБА_1 обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитними договорами.

Також не підлягають задоволенню вимоги в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 31 липня

2017 року б/н, оскільки на час його укладення зобов`язання за кредитним договором, з метою забезпечення виконання якого укладався іпотечний договір, виконані не були, а сам договір іпотеки не було розірвано чи припинено

у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги в АТ «Райффайзен Банк Аваль» не було права вимоги за кредитним договором № 014/9408/82/60745, адже позовна давність спливла 05 березня 2016 року, є безпідставними, оскільки відповідно до статті

256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересів.

Тому посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на пропуск позовної давності при укладенні оспорюваних договорів відступлення прав вимоги, не ґрунтується на нормах матеріального права та є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги про те, що надана відповідачем разом із запереченнями виписка за рахунками сформована за рахунком типу IBAN, а не за рахунком, зазначеним в пункті 3.2 договору, суд відхилив, оскільки відповідачі не заперечували факт оплати прав вимоги за договором в розмірі 20 000,00 грн.

Апеляційний суд також вказав, що сам по собі розгляд справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження не є порушенням норм процесуального права, оскільки згідно з частиною другою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Ця справа не належить до категорій справ, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Аргументи учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

однією з позовних вимог є визнання договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки недійсним. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги в частині визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, апеляційний суд вказаний договір не досліджував;

відповідачі уклали договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та від 17 вересня 2007 року № 014/9408/82/60745. Разом з цим права вимоги за вказаним договором іпотеки укладались на забезпечення виконання зобов`язання

за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 014/9407/74/49702. Таким чином, суди наклали на майно позивача обтяження за кредитним договором, який не тільки не був предметом відступлення прав вимоги, якого і не існувало взагалі. Договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від

31 липня 2017 року посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чернелюх Л. В., а тому помилка виключається;

відступлення права за іпотечним договором здійснюється за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Отже, укладенню договору про відступлення права за договором іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Проте суд першої інстанції не дослідив надані позивачем документи в частині відповідності набутих та переданих прав за спірними договорами;

вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який сторони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша правова можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав;

апеляційний суд безпідставно не застосував пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-ІV, чинній на момент укладання кредитного договору від 17 вересня 2007 року № 014/9408/82/60745. На момент укладення договору про відступлення права вимоги в АТ «Райффайзен Банк Аваль» не було права вимоги за кредитним договором № 014/9408/82/60745, адже позовна давність спливла 05 березня 2016 року;

зазначаючи про невиконане зобов`язання, яке виникло на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 листопада 2016 року

у справі № 363/505/15, апеляційний суд такий висновок не мотивував та не конкретизував, яке саме зобов`язання не виконане позивачем. Договором визначено, що обсяг заборгованості встановлений рішенням суду, і відповідно до зазначеного рішення суду у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на момент укладання спірного договору не було прав вимоги в розмірі, що зазначений

у додатку 1 до договору;

сторони відступили права вимоги за договором відступлення прав вимоги від 31 липня 2017 року за одними кредитними договорами, а іпотечне майно передали на забезпечення виконання зобов`язання за зовсім іншим кредитним договором, який не був предметом відступлення прав вимоги. Визнання правочинів недійсними є справедливим та ефективним способом захисту;

апеляційний суд помилково не застосував частину другу статті 1081 ЦК України. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було відомо, що відступається неіснуючий розмір заборгованості, який ОСОБА_1 відповідно до рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року

у справі № 363/505/15 має право не сплачувати. Тому згідно з частиною другою статті 1081 ЦК України вимога, що відступалась за договором відступлення прав вимоги від 31 липня 2017 року, є недійсною;

апеляційний суд не дослідив виписку за рахунком про сплату 20 000,00 грн як доказ на підтвердження виконання умов договору відступлення прав вимоги стосовно сплати за право вимоги. Відповідачі подали до суду підроблений документ, оскільки на момент укладання договору, тобто 31 липня 2017 року, не існувало рахунків типу ІВАN. Таким чином, апеляційний суд проігнорував те, що сторони правочину не виконали його умов, зокрема щодо сплаті вартості права вимоги, а тому договір є неукладеним. Крім того, суд безпідставно вказав, що такі аргументи позивача спростовуються тим, що сторони не заперечили факту оплати права вимоги. Такі дії відповідачів спрямовані на приховання факту відсутності сплати грошових коштів за умовами договору.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою

і витребувано справу із суду першої інстанції.

22 червня 2023 року справа надійшла на адресу Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 639/4836/17-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 28 листопада 2019 року у справі

№ 261/0/15-18, від 24 січня 2019 року у справі № 11-987сап18.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 30 листопада 2006 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль»

і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/9408/74/49702, відповідно до якого кредитор на умовах цього договору надав позичальнику кредит

у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 340 000,00 дол. США.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного кредитного договору кредит надавався на 240 місяців: з 30 листопада 2006 року до 30 листопада 2026 року. Процентна ставка за користування кредитом становить 14,00 % річних. Кредитор має право щорічно переглядати відсоткову ставку за користування кредитом в порядку, передбаченому пунктом 6.2 договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором від 30 листопада 2006 року між ОСОБА_1 і АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір іпотеки № 014/9408/74/49702, відповідно до умов якого він передав в іпотеку банку: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, яка знаходиться на масиві Дідовиця в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221886000010280122; квартиру АДРЕСА_2 .

17 вересня 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/9408/82/60745, відповідно до якого кредитор на умовах цього договору надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 772 650,00 грн, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно з умовами договору та тарифами банку та виконати всі інші зобов`язання в порядку і строки, визначені договором.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору кредит надавався на 120 місяців:

з 17 вересня 2007 року до 17 вересня 2017 року (включно), згідно з графіком надання кредиту. Процентна ставка за користування кредитом становить 13,5 % річних. Інфляційне застереження: сторони домовились, що кредитор має право без отримання будь-якої додаткової згоди позичальника коригувати (змінювати) процентну ставку протягом дії цього договору у випадках, передбачених пунктами 1.5 - 1.6 договору, та з дотриманням порядку, передбаченого пунктом 6.2 цього договору.

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор та позичальник 19 липня 2010 року уклали додаткову угоду № 96-05/13/1105 до кредитного договору від

30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702.

Того ж дня між сторонами укладено додаткову угоду № 96-05/13/1105

до кредитного договору від 30 листопада 2006 року № 014/9408/82/60745.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року первісний позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2006 року

№ 014/9408/74/49702 в розмірі 68 445,70 дол. США, що еквівалентно

857 624,62 грн, та судовий збір в розмірі 3 654,00 грн, а всього 861 278,62 грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково, кредитний договір від 30 листопада 2006 року

№ 014/9408/74/49702 та додаткову угоду до нього від 19 липня 2010 року

№ 96-05/13/1105, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 , розірвано.

04 квітня 2017 року державний виконавець Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції

у Київській області Булавчик Н. В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 363/505/15-ц, виданим 23 березня

2017 року Вишгородським районним судом Київської області, про стягнення

з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у розмірі 861 278,62 грн.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня

2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Розстрочено виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року за виконавчим листом від 23 березня 2017 року № 363/505/15-ц на строк чотири роки та дев`ять місяців шляхом стягнення щомісячних платежів рівними частинами від загальної суми заборгованості, зазначеної у вказаному виконавчому листі, з кінцевим терміном сплати заборгованості 05 лютого

2022 року.

31 липня 2017 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги, а новий кредитор набуває права вимоги та сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються),

в порядку та на умовах, передбачених договором. Новий кредитор сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються),

в порядку та на умовах, передбачених договором. Новий кредитор набуватиме статус правонаступника первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України, у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги.

Згідно з пунктом 3.1 цього договору вартість прав вимоги за договором становила 20 000,00 грн.

У додатку 1 до договору відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року здійснено розрахунок заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та вказано, що первісний кредитор повідомив нового кредитора про те, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед первісним кредитором на дату укладення договору відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року становить 502 211,78 дол. США та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 316 893,19 дол. США, заборгованості за процентами у розмірі 185 322,59 дол. США, заборгованості за пенею у розмірі 17 995 284,99 грн.

У додатку 2 до договору відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року здійснено розрахунок заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 014/9408/82/60745, загальна сума заборгованості боржника перед первісним кредитором на дату укладення договору відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року становить 651 726,07 грн та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 491 445,90 грн, заборгованості за процентами у розмірі 160 280,17 грн, заборгованості за пенею у розмірі 548 389,88 грн.

28 липня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направило боржнику

ОСОБА_1 , іпотекодавцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення,

в якому зазначено, що 31 липня 2017 року всі права вимоги банку до

ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 листопада 2006 року

№ 014/9408/74/49702 та кредитним договором від 17 вересня 2007 року

№ 014/9408/82/60745 були відступлені ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».

Згідно з актом приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний кредитор) передало, а ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» (новий кредитор) прийняло документацію: оригінал кредитного договору від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і

ОСОБА_1 ; оригінал додаткової угоди від 19 липня 2010 року

№ 96-05/13/1105 до кредитного договору від 30 листопада 2006 року

№ 014/9408/74/49702; оригінал додаткової угоди від 19 жовтня 2012 року

№ С 11-0000-119/61/1393 до кредитного договору від 30 листопада 2006 року

№ 014/9408/74/49702; копію рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року у справі № 363/505/15-ц про стягнення заборгованості, про захист прав споживачів і розірвання кредитного договору; документи судового та / або виконавчого провадження, пов`язані з правом вимоги за кредитним договором від 30 листопада 2006 року

№ 014/9408/74/49702, за домовленістю.

31 липня 2017 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 30 листопада 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. та зареєстрований за № 950.

Згідно з актом приймання-передачі від 31 липня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний кредитор) передало, а ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» (новий кредитор) отримало такі документи: договір іпотеки від

30 листопада 2006 року б/н; додатковий договір від 17 вересня 2007 року № 1 до договору іпотеки від 30 листопада 2006 року; додатковий договір від 21 вересня 2007 року № 2 до договору іпотеки від 30 листопада 2006 року; договір про внесення змін та доповнень від 20 липня 2010 року № 3 до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцовою О. В. 30 листопада 2006 року за реєстром

№ 3682; договір про внесення змін та доповнень від 20 липня 2010 року до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Ковальчуком О. П. 30 листопада 2006 року за реєстром № 4649.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор

у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні

в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Тобто, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора

в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія)

в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі

№ 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22) зазначено, що:

«83. Вади предмету договору, у тому числі його відсутність у продавця, не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов`язань. Наприклад, не впливає на дійсність договору невиконання продавцем свого обов`язку передання товару покупцеві, оскільки цей товар не було продавцю поставлено своєчасно; відсутність у виконавця робіт належного досвіду для виконання роботи, про яку домовились сторони, тощо.

84. У свою чергу, з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

85. Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем).

86. У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

87. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що норми про правочини та сторони зобов`язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 ЦК України, встановлюючи підстави заміни кредитора

у зобов`язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов`язання. Сторони зобов`язання» ЦК України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб`єктного складу зобов`язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 ЦК України для цілей регулювання саме динаміки суб`єктного складу зобов`язання (а не договірних відносин між сторонами зобов`язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов`язання. У статті 519 ЦК України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор

у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

88. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу

IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.

89. Натомість за прямою вказівкою статті 519 ЦК України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.

90. Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

[…] 97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.

[…] 102. Як зазначено вище, той факт, що первісний кредитор передає новому кредитору вимогу, яка припинилася, є підставою для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, а не підставою недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога».

Відповідно до частин першої - третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

30 листопада 2006 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/9408/74/49702 і 17 вересня 2007 року - кредитний договір № 014/9408/82/60745;

на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від

30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 між ОСОБА_1 і банком укладено договір іпотеки № 014/9408/74/49702, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, яка знаходиться на масиві Дідовиця в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221886000010280122; квартиру АДРЕСА_2 ;

рішенням Вишгородського районного суду Київської області від

23 листопада 2016 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 в розмірі 68 445,70 дол. США, що еквівалентно

857 624,62 грн, та судовий збір в розмірі 3 654,00 грн, а всього 861 278,62 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково, кредитний договір від

30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та додаткову угоду до нього від

19 липня 2010 року № 96-05/13/1105, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 , розірвано;

31 липня 2017 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено договори про відступлення права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, за умовами яких ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк»як новий кредитор набуло право вимоги банку до позичальника ОСОБА_1 та заставодавців (іпотекодавців). Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. та зареєстрований за номером № 950;

на момент укладення договору про відступлення прав вимоги заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 не сплачена;

рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 в розмірі

68 445,70 дол. США, що еквівалентно 857 624,62 грн, та судового збору в

розмірі 3 654,00 грн, а всього 861 278,62 грн, не виконано.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що на момент переходу права вимоги від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» в АТ «Райффайзен Банк Аваль» існувало невиконане зобов`язання ОСОБА_1 щодо погашення суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 68 445,70 дол. США, що еквівалентно 857 624,62 грн, чим спростовуються доводи касаційної скарги про відсутність права вимоги на час його відступлення. Розірвання цього договору з одночасним стягненням

з боржника зазначеної суми заборгованості за судовим рішенням не припинило вказаного зобов`язання, оскільки розірвання договору не припиняє зобов`язання його сторони (сторін), які виникли до моменту розірвання договору.

Доводи касаційної скарги про те, що сторони оспорюваного правочину про відступлення права вимоги не виконали його умов, зокрема щодо сплати вартості права вимоги, а тому договір є неукладеним, спростовуються випискою

за рахунком стосовно перерахування 20 000,00 грн як оплати вартості права вимоги, що відступається. Крім того, у виписці вказано, що така оплата здійснена 31 липня 2017 року (день укладення оспорюваного договору), а призначенням платежу є оплата за відступлення права вимоги згідно з пунктом 3.2 договору відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року (позичальник ОСОБА_1 )

Неправильне зазначення у договорі відступлення права вимоги за договором іпотеки від 31 липня 2017 року номера кредитного договору

(№ 014/9407/74/49702 замість правильного № 014/9408/74/49702) не може мати наслідком недійсність договору іпотеки, оскільки це є технічною помилкою (опискою).

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також

у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22), та меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар