Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 461/3573/19

провадження № 61-18486св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Яцишиним Андрієм Володимировичем, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 листопада 2019 року у складі судді Юрківа О. Р., постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шандрим М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відшкодування шкоди.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є учасником антитерористичної операції, що проводиться на сході України та є учасником бойових дій. Вказує, що ознайомившись з інформацією про перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у 4-му кварталі 2017 року на території Львівської області, він дізнався про наявність 30-ти ділянок на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району. Зазначає, що ним було здійснено вибір однієї із зазначених ділянок шляхом вивчення даних Державного земельного кадастру.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району. Проте, відповідачем йому відмовлено у наданні такого дозволу.

Зазначає, що відмова була мотивована відсутністю погодження Скнилівської сільської ради. Вказує, що у зв'язку з цією відмовою він звернувся з позовом до суду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року рішення адміністративного суду його позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, оформленої листом від 02 листопада 2017 року за №С-12741/0-8320/6-17. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно, у встановленому законодавством порядку розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність такої земельної ділянки.

Позивач зазначає, що на виконання вказаного судового рішення відповідачем повторно розглянуто його звернення, однак знов відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

ОСОБА_1 повторно оскаржив відмову в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, що набрало законної сили, визнано протиправними дії щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність орієнтовною площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району, оформленої листом від 27 червня 2018 року №9-346/0-2581/0/37-18 "Про розгляд звернення" та зобов'язано відповідача надати такий дозвіл.

На виконання рішень суду ОСОБА_1 надійшов лист від Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 06 березня 2019 року № С-12741/0-1318/0/37-19 "Про розгляд звернення", в якому зазначено, що земельна ділянка, щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відносно якої у жовтні 2017 року звертався позивач, вже перебуває у власності іншої особи.

Оскільки у зв'язку з протиправними діями відповідача йому завдано шкоди, яка оцінюється вартістю земельної ділянки, яку позивач не отримав у власність, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Посилаючись на викладені обставини, ураховуючи середню ринкову вартість земельної ділянки на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області аналогічного розміру (0,1000 га), позивач просив стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області грошові кошти в розмірі 540 000 грн в рахунок відшкодування шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка позивачу ще не належала та не була в його користуванні. Право власності на земельну ділянку, щодо якої звертався ОСОБА_1, зареєстровано за іншою особою.

Разом із тим, ОСОБА_1 не довів, що він позбавлений можливості одержання безоплатно у власність іншої земельної ділянки як учасник бойових дій.

При цьому, суд зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність майнової шкоди, завданої органами державної влади вказаними протиправними діями.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1, в особі представника - адвоката Яцишина А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, уточнивши вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

16 лютого 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником антитерористичної операції, що проводиться на сході України, та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1.

Позивач в жовтні 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району.

Листом відповідача від 02 листопада 2017 року С-12741/0-8320/6-17 було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Вважаючи цю відмову не мотивованою, ОСОБА_1 звернувся із відповідним позовом до суду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, оформленої листом від 02 листопада 2017 року за №С-12741/0-8320/6-17. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно, у встановленому законодавством порядку розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

На виконання зазначеної постанови апеляційного адміністративного суду, відповідачем було повторно розглянуто звернення ОСОБА_1, проте у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області було відмовлено.

Вважаючи повторну відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на розроблення проекту землеустрою протиправною, позивач звернувся із відповідним адміністративним позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії щодо відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність орієнтовною площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району, оформленої листом від 27 червня 2018 року № 9-346/0-2581/0/37-18 "Про розгляд звернення". Зобов'язано відповідача надати дозвіл позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність орієнтовною площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району.

На виконання цих судових рішень на адресу позивача надійшов лист від Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 06 березня 2019 року № С-12741/0-1318/0/37-19 "Про розгляд звернення", в якому зазначено, що земельна ділянка, щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою якої ще у жовтні 2017 року звертався позивач, станом на даний час перебуває у власності іншої особи.

Установлено, що на адвокатський запит представника позивача було надано інформацію, що ділянка, щодо якої звертався позивач, накладається на земельну ділянку, що має кадастровий номер 4623686200:05:000:1068, та знаходиться у приватній власності ОСОБА_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Частинами 1 -2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Частиною 3 статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на протиправність дій Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача, розмір завданої шкоди.

Як установлено судами попередніх інстанцій, право ОСОБА_1 на першочергове безоплатне відведення земельних ділянок для особистого селянського господарства було відновлено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у справі № 813/4630/17, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 813/3381/18.

Доказів наявності перешкод в реалізації такого права позивач суду не надав, не довівши неможливості безоплатного набуття у власність за встановленою процедурою іншої земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З вимогами про відшкодування відповідачем моральної шкоди ОСОБА_1 в межах цієї справи до суду не звертався.

При таких обставинах місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, дослідивши наявні докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, що неправомірні дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку не призвели до безповоротної втрати можливості безоплатного відведення іншої земельної ділянки для ОСОБА_1, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу державної влади, у зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів завдання такої шкоди відповідачем.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Яцишиним Андрієм Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 листопада 2019 року, постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун