Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.07.2023 року у справі №490/7546/19
Постанова КЦС ВП від 12.07.2023 року у справі №490/7546/19
Постанова КЦС ВП від 12.07.2023 року у справі №490/7546/19

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

справа № 490/7546/19

провадження № 61-19782св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне підприємство «Никвести Продакшн», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Сидоренко Тетяною Володимирівною, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Никвести Продакшн» (далі - ПП «НикВести Продакшн»), ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації та заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_6 о 14.25 год на веб-сторінці інтернет - видання газети «НикВести» була оприлюднена стаття під назвою «Фермеры обвинили депутата Николаевского облсовета ОСОБА_4 в рейдерском захвате земель» та відповідне відео, в яких міститься недостовірна інформація про позивача, яка порушує його особисті немайнові права, зокрема право на повагу до гідності та честі. Ця інформація поширена ОСОБА_2 та газетою «НикВести».

Цією інформацію позивача звинувачено одразу в декількох злочинах, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - КК України): захоплення землі (статті 191-1 206-2 КК України); підробка документів та печаток (стаття 358 КК України).

Зазначена інформація була поширена на вебсайті, доступ до якої необмежений та вільний у мережі Інтернет, та без сумніву стосується саме позивача, який є депутатом Миколаївської міської ради та головою Миколаївської обласної організації ПП «ВО «Батьківщина».

Вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки позивач не має судимості, стосовно нього не відкрито жодних кримінальних проваджень. Відповідачі порушили статті 297 299 ЦК України, що завдало шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача. Поширення вказаної недостовірної інформації може призвести до зменшення рівня позитивної соціальної оцінки позивача в очах суспільства та негативно вплинути на набуту ним суспільну оцінку його ділових та професійних якостей. Інформацію, зазначену в статті, можна перевірити, в ній йдеться про конкретні порушення закону, отже, вона не є оціночними судженнями.

Жодна особа не вважається винною, доки її винуватість не буде встановлена вироком суду. Така інформація спотворила та принизила оцінку діяльності позивача з боку громадськості та суспільства, яка перестала бути об`єктивною, поставила під сумнів його добропорядність як бізнесмена, створює сумніви щодо дотримання ним моральних та правових норм, негативний образ та вводить в оману всіх, хто ознайомився з публікацією. Зазначене порушило недоторканість його честі та гідності, а також ділової репутації.

Він є відомим українським політиком, громадським діячем, підприємцем. З 2007 по 2012 рік був обраний народним депутатом України, членом Комітету з питань правосуддя. У 2013 році разом з народними депутатами України створив правозахисну громадську організацію «Всеукраїнська комісія справедливості», обраний головою цієї комісії. Є членом та керівником ще трьох громадських організацій, у тому числі, щодо правового захисту громадян, членом Наглядової ради Торгово-промислової палати України, має корпоративні права в десяти господарських товариствах, його сукупний дохід за 2018 рік перевищив 3 000 000 грн. Він є членом Політичної ради Партії «ВО «Батьківщина», головою Миколаївської обласної організації партії, у 2015 році обраний депутатом Миколаївської обласної ради.

З урахуванням вищевикладеного вважає, що поширена відповідачами інформація не тільки порочить його честь та гідність в очах суспільства, друзів, колег, але й завдає шкоду діловій репутації.

Зауважує, що поширена відповідачами інформація порушує особисті немайнові права та завдає шкоду честі, гідності та ділової репутації, створюючи враження, що саме позивач причетний до вчинення кримінальних злочинів.

Також зазначає, що спростування поширеної інформації повинно здійснюватися у такий самий спосіб як її розповсюдження.

Виходячи із способу поширення відповідачами недостовірної інформації про позивача на загальновідомому та вільно доступному веб-сайті, викладення такої інформації у стверджувальній формі, наявністю умислу опорочити позивача перед громадськістю та суспільством, беручи до уваги, що недостовірна інформація стосувалася позивача, який є публічною особою, правозахисником з доброю репутацією, що має повагу оточуючих, колег, однопартійців, вважає розумним та справедливим присудження йому моральної шкоди в розмірі 650 000,00 грн. Розповсюдження цієї інформації завдало шкоду багатьом діловим та соціальним його зв`язкам. Відповідач є заможною особою, що підтверджується його декларацією за 2019 рік, має у власності великі земельні ділянки, відшкодування такого розміру моральної шкоди не ставитиме загрози рівню життя відповідача. Оскільки позивач також є заможною особою, отримання такого розміру відшкодування не призведе до його збагачення.

Уточнивши позов, просить:

- визнати недостовірною інформацію щодо ОСОБА_1 , оприлюднену у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_12 » на веб-сторніці інтернет-видання газети «НикВести» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 та у відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10 », розміщені на відеохостинговому сервісі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_11) на каналі «НикВести HD»;

- заборонити розповсюдження недостовірної інформації шляхом зобов`язання ПП «Никвести Продакшн» видалити вказану статтю з веб-сторінки видання газети «НикВести» та вказане відео, розміщене на відеохостинговому сервісі Youtube на каналі «НикВести HD»;

- зобов`язати ПП «Никвести Продакшн» опублікувати на вебсторінці Інтернет видання газети «НикВести» спростування недостовірної інформації у вигляді статті під заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 » із таким текстом ІНФОРМАЦІЯ_6 на вебсайті Інтернет видання газети «НикВести» інформація, повідомлена громадянином України ОСОБА_2 про те, що «депутаты областного совета от партии «Батькивщина» ОСОБА_4 и ОСОБА_1 в течение нескольких лет захватывают земли николаевских фермеров в Николаевском районе, уже несколько лет идет война между громадой и депутатами областного совета - это ОСОБА_4 , ОСОБА_1 . Эти люди захватывают земли фермеров, подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ» не відповідає дійсності;

- зобов`язати ОСОБА_2 виплатити на користь ОСОБА_1 суму відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 650 000,00 грн, а також стягнути з ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору та витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року, залишеними без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_12 » на

веб-сторінці інтернет-видання газети «НикВести» (ІНФОРМАЦІЯ_13) інформацію такого змісту: «В частности ОСОБА_2 рассказал, что депутаты обласного совета от партии « Батьківщина» ... ОСОБА_1 в течение нескольких лет захватывают земли николаевских фермеров... Эти люди (ОСОБА_1) захватывают земли фермеров , подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ» у відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10 », розміщені на відеохостинговому сервісі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_11) на каналі «НикВести HD» інформацію щодо ОСОБА_1 з 20 по 39 секунди відео.

Зобов`язано Приватне підприємство «Никвести Продакшн» протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили опублікувати на веб- сторінці інтернет - видання газети «НикВести» статтю під заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 » з розміщенням вступної та резолютивної частин рішення суду.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що висловлювання ОСОБА_2 про участь ОСОБА_1 у захопленні земель фермерів та сільськогосподарських земель в Миколаївському районі є інформацією про певний факт, тобто фактичним твердженням, а не оціночним судженням, оскільки вона стосується конкретної інформації про подію (підроблення документів у селищній раді, протиправне заволодіння майном - землями фермерів Миколаївського району), вказують на особу позивача ОСОБА_1 , вона стала відомою необмеженому колу осіб, оскільки поширена в мережі Інтернет. Поширена інформація характеризує його як особу, яка вчиняє протиправні дії щодо підроблення офіційних документів.

Така інформація порушує презумпцію невинуватості позивача, гарантовану статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція), статтею 62 Конституції України та статтею 17 КПК України, впливає на соціальну оцінку особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на загальноприйнятих уявленнях щодо моралі, норм поведінки та ділових якостей та є розповсюдженням недостовірної інформації. Отже, діями відповідача порушуються права позивача на повагу до гідності та честі, а також на недоторканість ділової репутації (статті 297 299 ЦК України). Наведені висловлювання ОСОБА_2 є поширенням інформації (відомостей про факти) щодо позивача, яка не відповідає дійсності (є недостовірною) на час її розповсюдження, завдає шкоду особистим немайновим благам особи та підлягає спростуванню за правилами статті 277 ЦК України.

Суди врахували, що способи захисту порушеного права мають бути співмірними зі змістом порушеного права, характером дій, якими воно було порушено, а також наслідкам, які спричинило таке порушення. При цьому, саме судове рішення, яким задоволено вимоги позивача про спростування недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права вже містить у собі спростування. На переконання суду, зобов`язання відповідача розмістити спростування на своїй вебсторінці з викладенням резолютивної частини рішення суду є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача. Внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, що порушило немайнове право позивача, останній набув право на відшкодування моральної шкоди згідно з статтями 23 280 ЦК України у розмірі 3 000,00 грн з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_2 через адвоката Сидоренко Т. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 інформацію, зобов`язання ПП «Никвести Продакшн» опублікувати спростування інформації, відшкодування моральної шкоди та судових витрат, та ухвалити у справі у цій частині нове судове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є депутатом Миколаївської обласної ради, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка поширюється щодо державних посадовців та публічних осіб, є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо поширення цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки непублічної особи.

Крім того, інформація, яку просить спростувати позивач щодо нього, є оціночними судженнями, а згідно зі статтею 277 ЦК України оціночні судження, думки, переконання та критична оцінка певних фактів і недоліків не є предметом судового захисту.

Посилання судів попередніх інстанцій, що заявник звинуватив позивача у скоєнні конкретних злочинів, є помилковими, оскільки заявник висловлював свою думку стосовно певного кола політичних діячів, використовуючи риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, і до цього висловлення не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень. Висловлювання заявника є оціночним судженням, оскільки відображають власні думки відповідача, його особисте сприйняття діяльності певного кола осіб і не можуть бути витлумачені як повідомлення конкретних фактів з життя позивача.

Крім того, позивач має можливість захистити свої права шляхом відповіді заявнику відповідно до статті 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а також на власне тлумачення у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Позивач не скористався таким правом.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19, від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 380/951/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 330/1132/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 161/4052/16-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 490/9966/19; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надійшли.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 , поданої адвокатом Сидоренко Т. В., про зупинення виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_6 на веб-сайті НикВести (власник - ПП «НикВести Продакшн») за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_12 », такого змісту (мовою оригіналу): «В частности ОСОБА_2 рассказал, что депутаты обласного совета от партии «Батьківщина» ... ОСОБА_1 в течение нескольких лет захватывают земли николаевских фермеров... Эти люди (ОСОБА_1) захватывают земли фермеров , подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение ІНФОРМАЦІЯ_9 » та розміщено відео сюжет під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10 » на відеохостинговому сервісі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_11) на каналі «НикВести HD» інформацію щодо ОСОБА_1 , де ОСОБА_2 на відповідь журналіста серед іншого ( з 20 по 40 секунди відео) викладено інформацію наступного змісту: «Ми зібралися по тій причині, що в Миколаївському районі вже кілька років іде війна між громадою та кількома депутатами обласної ради - це ОСОБА_4 , це ОСОБА_1 , який є голова партії Батьківщина. Ці люди захоплюють землі фермерів, підроблюють документи. Підроблені печатки Нечаянскої ОТГ, підробляється рішення Михайлівскої ОТГ. Захоплюється земля, після чого оформлюється на АТОвців и переходить в руки нечистих людей, таких як ОСОБА_4 …..».

Встановлено та не заперечується сторонами, що вказану інформацію ІНФОРМАЦІЯ_6 поширив ОСОБА_2 під час свого виступу, який було оприлюднено на веб-сайті Інтернет видання «НикВести».

Також встановлено, що ОСОБА_1 є політичним і громадським діячем, на час поширення оспорюваної інформації був депутатом Миколаївської обласної ради, є засновником або співзасновником громадських правозахисних організацій, відомим підприємцем, співзасновником більше десяти господарських товариств.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (статті 297 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, яке може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірноювважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» зазначено, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загальноправова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за межі лише кримінального процесу.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.

Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц (провадження № 61-13499св20).

Вирішуючи питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (справа «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди попередніх інстанцій визначили характер такої інформації та з`ясували, що поширена ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_12 » на веб-сторінці інтернет-видання газети «НикВести» (ІНФОРМАЦІЯ_13) інформація щодо участі ОСОБА_1 у захопленні земель фермерів, підробки документів, рішень та печаток, є інформацією про певний факт, тобто фактичним твердженням, а не оціночним судженням, оскільки вона стосується конкретної інформації про подію (підроблення документів у селищній раді, протиправне заволодіння майном - землями фермерів Миколаївського району).

Суд апеляційної інстанції оцінив наданий під час апеляційного розгляду представником відповідача - адвокатом Сидоренко Т. В. висновок експерта за результатами проведення комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів від 06 лютого 2019 року в рамках кримінального провадження №42018151030000094 від 07 вересня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, за повідомлення про ймовірне підроблення невстановленими особами документів щодо погодження Нечаянською сільською радою факту надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані в межах Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальних провадженнях від 05 вересня 2018 року № 12018150260000543 за статтею 356 КК України та від 25 вересня 2019 року № 42018151030000103 за частиною першою статті 358 КК України, як на підтвердження існування джерела інформації висловленої відповідачем, відхиливши його, оскільки він стосується не позивача ОСОБА_1 , а невстановлених осіб.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам апеляційної скарги (такі самі доводи містить і касаційна скарга), щодо межі допустимої критики стосовно позивача як публічної особи, яка є ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи, вказавши, що поширена інформація стосується безпосередньо тверджень про певні факти та не може бути віднесена до оціночних суджень з урахуванням допустимої критики та оцінки роботи позивача як публічної особи.

З огляду на викладене суди правильно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права.

Щодо підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), то вона не знайшла свого підтвердження, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15 (провадження № 61-38937св18) зазначено, що «право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише

у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку. Разом з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет відповідності їх дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Хоча виступ ОСОБА_2 в програмі «Телевізійна служба новин» на телеканалі «1+1» і містив провокативні вислови, однак ці висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій і не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідач звинуватив позивача у скоєнні конкретних злочинів, не мають під собою жодних підстав, оскільки останній висловлював свою думку стосовно певного кола політичних діячів, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, і до цього висловлювання не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень. Висловлювання ОСОБА_2 є оціночним судженням, оскільки відображають власні думки відповідача, його особисте сприйняття діяльності певного кола осіб і не можуть бути витлумачені як повідомлення конкретних фактів з життя позивача».

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц (провадження № 61-10879св18) зазначено, що «суди виходили із того, що висвітлення відповідачами в мережі Internet інформації про неправдивість відомостей в декларації позивача про доходи, висловлювання «Аферистка» щодо ОСОБА_2, посилання на її перебування «в московському СІЗО» не порушують немайнові права позивача та не характеризують її як злісного порушника законів. Вказані висловлювання є оціночним судженням, оскільки не містять конкретних даних щодо оцінки дій ОСОБА_2 в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій у слові «аферистка», а володіння нерухомістю за кордоном та перебування у «московському СІЗО» не є такими, що порочать честь і гідність позивача. Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що вислів «аферистка» не містить посилань на вчинення ОСОБА_2 конкретного кримінально караного діяння та за правовою оцінкою є суб`єктивною думкою відповідачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19 (провадження № 61-13116св20) вказано, що «відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень щодо факту надання позивачем вказівок організувати акцію поблизу Адміністрації Президента України та її фінансування не свідчить про недостовірність поширеної інформації, а лише свідчить про те, що за цією інформацією не порушено кримінальних проваджень. Посилання позивача та висновки апеляційного суду щодо порушення принципу презумпції невинуватості є безпідставними, з огляду на таке. … Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmer v. Germany. 54, 56, Nestak

v. Slovakia, 88-89). Необхідно принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року)».

У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 490/9966/19 (провадження № 61-9138св21) Верховний Суд зазначив: «Встановивши, що у контексті оскаржуваної інформації у цілому, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, вона має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень осіб, які виступають у вказаному відеосюжеті, їх особистому сприйнятті діяльності певного кола відомих діячів м. Миколаєва, не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог».

Заявник тлумачить висновки, викладені у вказаних вище постановах у контексті того, що позивач щодо якого поширена спірна інформація був публічною особою, а отже, межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, а її діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу. Також відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень щодо факту рейдерського захоплення земельних ділянок вказує про недостовірність поширеної інформації.

Разом з тим, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 як публічна особа, може потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як він виконував або виконує свої функції, проте поширена щодо нього інформація стосується звинувачення у вчиненні злочинів, а не його публічної (службової) діяльності.

У постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц (провадження

№ 61-19478св18), від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц (провадження № 61-34159св18), від 19 червня 2019 року у справі № 380/951/17 (провадження № 61-31057св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 161/4052/16-ц (провадження № 61-7181св18), від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) Верховний Суд погодився з тим, що висловлювання відповідача є оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню. Конкретних правових висновків судом не сформовано.

Таким чином, висновки у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Сидоренко Тетяною Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 листопада 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної силиз моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко