Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

справа № 127/25480/21

провадження № 61-8836св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С., та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що їй як співвласнику належить 23/50 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 . Іншим співвласником зазначеного житлового будинку є ОСОБА_2 , яка здійснює їй перешкоди у користуванні зливною мережею шляхом її перекриття, внаслідок чого здійснити відведення до вигрібної ями з належної їй частини будинку неможливо.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 316 317 319 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просила суд усунути їй перешкоди в користуванні власністю 23/50 частками житлового будинку на АДРЕСА_1 (складовою частиною речі - мережею водовідведення) шляхом її розблокування та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити будь-яких перешкод у проведенні зазначених робіт.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2022 року у складі судді Короля О. П. позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю 23/50 частками житлового будинку на АДРЕСА_1 (складовою частиною речі - мережею водовідведення) шляхом її розблокування та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити будь-яких перешкод у проведенні вказаних робіт.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до позивача перейшло право власності не лише на частку житлового будинку, а також на приналежність речі (системи водопостачання, водовідведення до вказаної частки цього будинку), з огляду на те, що власникам забезпечуються рівні умови щодо користування власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права ОСОБА_2 не дотрималась положень вимог статей 316 317 319 321 ЦК України обмеживши зазначене право позивачу.

Крім того, відповідачем не підтверджено належними і допустимим доказами те, що наявність вказаної мережі водовідведення призвела до порушення її прав як власника майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела, що вона є власником майна, про усунення порушень якого пред`явила позов, зокрема мережі водовідведення, яка пролягає під частиною житлового будинку та на земельній ділянці належних на праві власності ОСОБА_2 .

Крім того, відповідно до пояснень ОСОБА_2 вбачається, що у 1996 році під час реконструкції належної їй частини будинку, з метою, щоб атмосферними опадами та талими водами не заливало подвір`я ОСОБА_4 (колишня співвласниця частини житлового будинку якій зараз належить ОСОБА_1 ) і в подальшому не підтоплювало фундамент її частини будинку, нею було замуровано у фундамент водостічну трубу, яка проходить під приміщеннями 3-1, 3-2 її будинку, вхідний отвір якої знаходиться на подвір`ї ОСОБА_4 . У період з 2005 року до 2012 року колишній співвласник частини житлового будинку ОСОБА_1 - ОСОБА_5 без її відома та погодження підключив вихід своєї каналізації до входу її водостічної труби.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додаткову постанову мотивовано тим, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження понесення ОСОБА_2 під час розгляду справи судових витрат, які складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу та відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 127/24183/16-ц (провадження № 61-18811св18), від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19, а також зазначає про порушення судом норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що матеріали справи містять докази на підтвердження правового користування ОСОБА_1 вигрібною ямою, тому суд не вірно застосував вимоги статті 186 ЦК України до спірних правовідносин.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи додаткове рішення порушив вимоги статей 133 134 137 141 178 ЦПК України та не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), та Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21), у зв`язку з чим ОСОБА_1 була позбавлена права подати клопотання про зменшення розміру судових витрат.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року і витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/25480/21.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року справу № 607/198/22 призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 обладнала свою частину житлового будинку каналізаційною мережею, яка розташована з її частини будинку та користується нею. Зазначеним спростовуються її доводи про те, що належна ОСОБА_2 дренажна труба для зовнішніх водостоків, яка пролягає під її частиною будинку та на належній їй земельній ділянці, яка використовувалася без її відома ОСОБА_1 як каналізаційна труба, є невід`ємною частиною будинку позивача.

Також, у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору міни від 07 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н. В., ОСОБА_1 є власником 23/50 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 , що також підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 березня 2014 року № 18757533.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н. В., та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 березня 2014 року № 18762312 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0131 га, кадастровий номер 0510136600:02:048:0209, розташованої на АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 грудня 2018 року № 149899750 ОСОБА_2 є власником 12/25 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0175 га, за вказаною адресою, що підтверджує державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 044724 від 16 листопада 2009 року.

Іншим співвласником житлового будинку на АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , що підтверджує технічний паспорт на будинок від 10 травня 2010 року.

Згідно із узгодженням Вінницької міської санітарно-епідеміологічної станції від 20 липня 2010 року № 02-02/5634 Вінницька міська санітарно-епідеміологічна станція погодила ОСОБА_5 (колишньому власнику 23/50 частини житлового будинку, яка зараз належить ОСОБА_1 ) розміщення та експлуатацію вигрібної ями на АДРЕСА_1 , при умові регулярного її очищення, правильної експлуатації, дотримання вимог санітарних норм і правил.

У відповідності до технічних умов на проектування мереж до житлового будинку АДРЕСА_1 , складених Комунальним підприємством «Вінницяводоканал» 12 серпня 2010 року, ОСОБА_5 було надано також технічні умови на проектування мереж до цього житлового будинку, де зазначено, що водовідведення житлового будинку передбачити на вигріб згідно з довідки СЕС.

На підставі вказаних технічних умов, на замовлення ОСОБА_5 , комунальним підприємством «Вінницяводоканал» розроблено і погоджено робочий проект водопостачання та водовідведення (на існуючий вигріб) житлового будинку АДРЕСА_1 .

12 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством «Вінницяводоканал» складено акт балансової приналежності водопровідних, каналізаційних мереж і меж технічного обслуговування згідно яких на балансі абонента житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 знаходиться водопровід Д-25мм від місця підключення до мережі водопроводу Д-50мм до сантехприладів у приміщеннях. Водовідведення: на вигріб. Також зазначено, що вказані мережі є власністю абонента, ним експлуатуються та ремонтуються.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 мережа водовідведення, а саме труба зливової каналізації із санітарної кімнати належної ОСОБА_1 пролягає на глибині біля 1 метра під частиною будинку, під кімнатами позначеними 3-1, 3-2 та на земельній ділянці належних ОСОБА_2

14 вересня 2021 року комісією у складі голови квартального комітету «Слов`янка» та секретаря квартального комітету встановлено, що під час обстеження з майстром по вигрібних ямах та при здійсненні відеозйомки у трубі на відстані 5,83 м від початку труби, яка виступає з фундамента чітко видно предмет у виді ганчірки, що підтверджує перекриття зливної мережі власника ОСОБА_1 і заблокована ОСОБА_2 (з її слів бетонним розчином і ганчіркою). Витягнути цей предмет майстру не вдалося.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з статтею 15 ЦК України об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У частинах першій та другій статті 321 ЦПК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень статей 391 396 ЦК України свідчить про те, що позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела, що вона є власником майна, про усунення порушень якого пред`явила позов, а саме мережі водовідведення, яка пролягає під частиною житлового будинку та на земельній ділянці, які належать на праві власності ОСОБА_2 .

Отже, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо оскарження додаткової постанови про стягнення судових витрат

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У статті 246 ЦПК України зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 зазначено, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18 зроблено висновок про те, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Водночас перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

До ухвалення судом першої інстанції рішення від 30 травня 2022 року ОСОБА_2 не навела і не обґрунтувала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла чи очікувала понести у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, не зазначала про існування потреби вирішити питання про розподіл судових витрат та про намір подати підтверджуючі докази протягом встановленого законом строку після ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.

На час ухвалення рішення суду першої інстанції у матеріалах справи містилися відомості про те, що правничу допомогу ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції надавав адвокат Парвадов С. М. на підставі угоди № 10/21 від 22 жовтня 2021 року про надання правової допомоги та додаткової угоди № 10/21-Д від 22 жовтня 2021 року про надання правової допомоги (а. с. 43, 177).

Вперше ОСОБА_2 попросила здійснити відшкодування судових витрат, понесених нею в судах першої та апеляційної інстанцій 22 серпня 2022 року подавши до суду апеляційної інстанції заяву про повернення судових витрат (а. с. 194), тобто після ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій рішення по суті.

Отже, заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу подана з порушенням строків, встановлених частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Водночас до зазначеної заяви позивач не долучила докази на підтвердження надсилання (надання) цієї заяви та копій доказів щодо розміру судових витрат ОСОБА_1 , що унеможливило реалізацію нею свого процесуального права доводити неспівмірність та/або необґрунтованість понесених судових витрат, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/684/19 (провадження № 61-16559св21) та від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20 (провадження № 61-4285св22).

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не подавала до суду першої інстанції заяву про стягнення судових витрат, попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, докази на підтвердження понесення цих судових витрат, не повідомила до закінчення судових дебатів про існування потреби вирішити питання щодо розподілу судових витрат та про намір подати докази на підтвердження їх розміру після ухвалення судового рішення протягом встановленого строку, а подала заяву про відшкодування таких витрат до суду апеляційної інстанції вже після завершення розгляду справи судом та ухвалення ним рішення по суті вимог й без підтвердження надсилання цієї заяви та доданих до неї доказів ОСОБА_1 , отже суд апеляційної інстанції, зробив помилковий висновок про ухвалення додаткового рішення в частині відшкодування ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), а також те, що ОСОБА_2 не дотрималася вимог частини першої, другої статті 134 ЦПК України щодо попереднього визначення суми судових витрат, частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо порядку і строків подання заяви та доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат до суду та частини дев`ятої статті 83 ЦПК України щодо надсилання (надання) цих доказів іншим учасникам справи.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але неправильно застосовано норми процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року задовольнити частково, додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у частині стягнення правничої допомоги скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, а в іншій частині додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року залишити без змін. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2022 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в ухваленні додаткового рішення, а в іншій частині додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта