Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.06.2023 року у справі №752/14027/18
Постанова КЦС ВП від 12.06.2023 року у справі №752/14027/18

Постанова

Іменем України

12 червня 2023 року

м. Київ

справа № 752/14027/18

провадження № 61-2963 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Маринушкін Арсен Григорович,

відповідачі: державний реєстратор Київської філії комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Рудник Юлія Ігорівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича, на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - державний реєстратор) Рудник Ю. І., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Ковальчука С. П., Ковальчука О. В.,

Абрамової О. В., третя особа - ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири

АДРЕСА_1 .

31 травня 2017 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до якого позичальник отримав від позикодавця у власність гроші в сумі

673 100,00 грн, що еквівалентно 25 400,00 доларів США, зі строком повернення не пізніше 31 травня 2018 року.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4

за указаним договором позики між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ним (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Згодом йому стало відомо, що 11 грудня 2017 року державний реєстратор Рудник Ю. І. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності

на предмет іпотеки (його квартиру) за ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено: договір іпотеки, серія та номер: 4671, виданий 31 травня 2017 року, видавник: ОСОБА_5 , приватний нотаріус; договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки

від 31 травня 2017 року, посвідченого Ковальчуком С. П., приватним нотаріусом за реєстровим № 4671, серія та номер: 7929, виданий 11 серпня 2017 року, видавник: ОСОБА_5 , приватний нотаріус.

На підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2018 року зазначена квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 було прийнято 01 червня 2018 року приватним нотаріусом Ковальчуком С. П.

Позивач уважав, що указані рішення про перереєстрацію права власності

та записи про право власності є незаконними і підлягають скасуванню, оскільки прийняті з порушенням вимог законів України: «Про іпотеку»,

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та умов договору іпотеки, зокрема, іпотекодержатель не надсилав йому письмову вимогу про усунення порушення.

Позивач посилався на відповідну судову практику Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду. При цьому вважав, що обраний ним спосіб судового захисту порушеного права є належним.

З урахуванням наведеного, а також заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Рудник Ю. І., індексний № 38632379 від 11 грудня 2017 року про реєстрацію об`єкта нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 ;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 23843712 від 06 грудня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначену квартиру;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 червня

2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Ковальчука С. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41397209 від 01 червня 2018 року про реєстрацію об`єкта нерухомого майна - спірної квартири

на ім`я ОСОБА_3 ;

- стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у складі судді Плахотнюк К. Г. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Рудник Ю. І., індексний № 38632379 від 11 грудня 2017 року про реєстрацію об`єкта нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки № 4672 від 31 травня 2017 року виданого та посвідченого приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. та скасовано запис про державну реєстрацію права власності: 23843712 від 16 грудня 2017 року

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесеного державним реєстратором за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 червня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

та скасовано рішення приватного нотаріуса Ковальчука С. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41397209 від 01 червня 2018 року щодо реєстрації об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2018 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 проведена державним реєстратором Рудник Ю. І. у порушення порядку реєстрації такого майна, зокрема ОСОБА_2 не направляв ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень за договором позики, а тому рішення державного реєстратора та запис про державну реєстрацію права власності підлягають скасуванню.

Крім того, суд уважав, що договір купівлі-продажу, укладений

між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним,

а рішення приватного нотаріуса Ковальчука С. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, - скасуванню, оскільки стороною зазначеного правочину була особа, яка отримала спірну квартиру з порушенням вимог договору іпотеки від 31 травня 2017 року та чинного законодавства України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки спірним правовідносинам, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки обраний позивачем та застосований судом спосіб судового захисту не відповідає вимогам закону та є неефективним, так як захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна,

але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення позову

про витребування майна із чужого незаконного володіння. Більше того

на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову вноситься належний запис про державну реєстрацію права власності позивача, відтак вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем

не є необхідним для відновлення права позивача.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності (як і вимога про витребування майна) не може бути звернена до державного реєстратора

та приватного нотаріуса, яких позивач визначив співвідповідачами.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку

про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

При цьому суд апеляційної інстанції застосував відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретного способу захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Касаційного цивільного

суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Маринушкін А. Г., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 10 березня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маринушкіна А. Г., залишено без руху, запропоновано заявникові сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати

на їх підтвердження докази. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу

№ 752/14027/18 із Голосіївського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Маринушкіна А. Г., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також не врахував відповідні правові висновки Верховного Суду, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку

про неефективність обраного позивачем способу судового захисту.

Позивач звернувся до суду з позовом 11 липня 2018 року, тобто,

до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, у якому, серед іншого, викладено статтю 26 Закону України

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у новій редакції, зокрема, вказано, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав,

не підлягають скасуванню та/або вилученню, й навіть у разі задоволення такої вимоги, це не забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Під час розгляду справи позивач був позбавлений можливості змінити предмет позову, однак на час звернення до суду з цим позовом існував такий спосіб захисту порушених прав як скасування запису або рішення

про проведену державну реєстрацію.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права,

а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зазначає, що обраний позивачем спосіб судового захисту є неефективним, оскільки договір іпотеки від 31 травня 2017 року, укладений між ним

і ОСОБА_1 , у судовому порядку недійсним не визнавався, а відтак скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ним

не вирішить даний спір, так як не позбавить його права на звернення стягнення на предмет іпотеки в інший, встановлений законом, спосіб. Скасування такого рішення породжує правову невизначеність статусу

та приналежності спірного майна. При цьому не вирішення даного спору призведе до повторних звернень до суду, спрямованих на захист права власності. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Також, у травні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заяву про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

У травні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Мельнікова І. Г., надіслала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маринушкіна А. Г., у якому вказує, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Вважає аргументи касаційної скарги надуманими та очевидно юридично неграмотними. Такий спосіб судового захисту як витребування власником майна з чужого незаконного володіння будь-яким чином не пов`язаний

із внесенням змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень». Ризик обрання невірного способу захисту у даному випадку покладається на позивача.

У розумінні положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення судових рішень про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів,

на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Ураховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки обставини не передбачають застосування реституції шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Ковальчука С. П. про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2018 року, з огляду на те, що частина перша статі 216 ЦК України не може застосовуватися при поверненні майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Маринушкіна А. Г., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», тут і далі у редакції, чинній на 19 жовтня 2016 року, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги

за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя

на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням

про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем

і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно

з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України

«Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі,

яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками

та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення

про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,

що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тут і далі у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності

на спірну квартиру, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що 10 березня 2017 року між публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Геос Інвест», від інтересах та за рахунок якого діяла компанія по управлінню активами - товариство з обмеженою відповідальністю «Сіріус Інвест Груп», та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав квартиру

АДРЕСА_1 за ціною 936 000,00 грн (а. с. 21-22, т. 1).

31 травня 2017 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до якого позичальник отримав від позикодавця у власність гроші в сумі

673 100,00 грн, що еквівалентно 25 400,00 доларів США, зі строком повернення не пізніше 31 травня 2018 року (а. с. 18, т. 1).

Цього самого дня, 31 травня 2017 року, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики від 31 травня 2017 року

між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 19-20, т. 1).

06 грудня 2017 року державним реєстратором Рудник Ю. І. зареєстровано право власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 23843712). Підставою виникнення права власності зазначено: договір іпотеки, серія та номер: 4671, виданий 31 травня 2017 року, видавник: ОСОБА_5 , приватний нотаріус; договір про внесення змін

та доповнень до договору іпотеки від 31 травня 2017 року, посвідченого Ковальчуком С. П., приватним нотаріусом за реєстровим № 4671, серія

та номер: 7929, виданий 11 серпня 2017 року, видавник: ОСОБА_5 , приватний нотаріус (а. с. 46-49, т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2018 року зазначена квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 було прийнято 01 червня 2018 року приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. (номер запису про право власності 26425801).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішення про перереєстрацію права власності та записи про право власності є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки іпотекодержатель не надсилав йому письмову вимогу про усунення порушення, а тому порушене його право підлягає захисту шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 виходив із того, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 проведена державним реєстратором

у порушення порядку реєстрації такого майна, зокрема за відсутності направлення іпотекодержателем письмової вимоги про усунення порушень за договором позики, а тому рішення державного реєстратора та запис про державну реєстрацію права власності підлягають скасуванню.

Крім того, суд визнав недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , та скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що обраний позивачем спосіб судового захисту порушеного права є неефективним.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права

чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право

або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду

та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права

чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року

у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом

або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним

та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення

про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня

2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19,

від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження

№ 12-61гс21 (пункт 148)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зроблено висновки про те, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить

від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав

у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його

від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388

ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна

з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову

та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388

ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387

і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи,

яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право,

не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року

у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня

2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19)

та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі

№ 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 15 травня 2019 року

у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19),

від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження

№ 61-16441св20).

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває

у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади

чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право,

не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки узгоджуються також з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Крім цього, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем,

то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду

про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Більше того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня

2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,

що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови: від 17 квітня 2018 року у справі

№ 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі

№ 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17,

від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада

2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний

із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі

№ 823/2042/16 (пункт 36))».

Отже, позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора

про державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно не можуть бути звернені до державного реєстратора.

З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки обраний позивачем спосіб судового захисту порушеного права є неефективним.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать усталеній судовій практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, згідно з якою якщо позивач уважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, тоді правомірним та ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, й для такого витребування оспорювання рішень уповноважених органів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є правомірним та ефективним способом захисту права власника.

Відтак доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження, а тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції з наведених у ній мотивів є законною та обґрунтованою.

Апеляційним судом під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, а тому відхиляються Верховним Судом.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.

Судове рішення є правильним по суті й законним, а тому не може бути скасоване з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд

не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду

не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення

не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Щодо заяви ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження

У заяві ОСОБА_2 просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, посилаючись на те,

що правовідносини у справах, на які посилається заявник касаційної скарги, не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається. Більше того, позивач не визначив чітко норму права, яку суд апеляційної інстанції застосував без врахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» та стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»

не можуть братися до уваги, оскільки апеляційний суд не застосував

ці норми права в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Разом із цим, касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Маринушкіна А. Г., містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши заяву ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження

у вказаній справі, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки відповідним доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно було дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи.

Ураховуючи наведене, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць