Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 690/488/18

провадження № 61-20542 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - орган приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства Ватутінської міської ради Черкаської області,

треті особи: відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року у складі судді Здоровила В. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Бондаренка С. І.; касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства Ватутінської міської ради Черкаської області, треті особи: відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Ватутінської міської радиЧеркаської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на Ѕ частку квартири і зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що з 31 травня 2002 року він зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , яка станом на 2002 рік перебувала у комунальній власності. За цією самою адресою був зареєстрований його батько - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2006 році його батько - ОСОБА_5 звернувся із заявою про приватизацію житла до органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарствата відповідно до розпорядження органу приватизації від 31 травня 2006 року № 4377 реалізував своє право на безоплатну приватизацію житла й отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 липня 2006 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , лише на себе одного.

Враховуючи, що станом на 2006 рік, коли здійснювалась приватизація, він, як повнолітній член сім`ї, не надавав заяву про згоду на проведення приватизації без його участі, тому при винесенні вищевказаного розпорядження органом приватизації Ватутінським виробничого управління житлово-комунального господарствабуло допущено порушення його права на безоплатне отримання у власність житла, в якому він був зареєстрований та яким постійно користувався.

Про факт порушення його права на отримання у власність частки житла він дізнався після смерті батька, у червні 2018 року, коли прибув за місцем реєстрації для переоформлення на своє ім`я рахунків з оплати за комунальні послуги та подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті батька.

На час приватизації батьком спірної квартири він постійно не проживав у ній, а реалізовував свої обов`язки щодо утримання майна, надаючи батькові кошти на оплату комунальних послуг, при цьому за необхідності, прибуваючи до м. Ватутіне Черкаської області, проживав саме за адресою реєстрації, де перебували його речі.

Таким чином, враховуючи, що він без законних правових підстав був усунутий від реалізації свого права на безоплатну приватизацію житла, його право було порушене, тому за ним слід визнати право власності на Ѕ частку спірної квартири.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати частково недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарствавід 31 травня 2006 року № 4377 у частині передачі у власність його батькові - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , усієї квартири АДРЕСА_1 , залишивши за ним у власності Ѕ частку вказаної квартири; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 липня 2006 року, видане на ім`я його батька - ОСОБА_5 ; визнати за ним право власності на Ѕ частку зазначеної квартири; внести зміни до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, вказавши власниками спірної квартири, його та ОСОБА_5 , кожному з яких належить по Ѕ її частки.

У січні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , відділ з питань Державної реєстрації виконавчого комітету Ватутінської міської ради, про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання права власності на Ѕ частку житла.

Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2003 року вона з ОСОБА_5 почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 .

За весь час її проживання з ОСОБА_5 вони вели спільне господарство, фактично користувалися правами та виконували обов`язки подружжя, тобто проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка. 27 червня 2008 року між нею та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Нещодавно вона дізналася про те, що у 2006 році ОСОБА_5 звернувся до органу приватизації щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 . Розпорядженням органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства від 31 травня 2006 року № 4377 ОСОБА_5 передано у власність вказану квартиру, а 06 липня 2006 року останній отримав свідоцтво про право власності на це нерухоме майно лише на себе.

На момент приватизації зазначеної квартири вона проживала у ній, тому також мала право на її приватизацію, яку здійснено без її згоди.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просила суд визнати частково недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства від 31 травня 2006 року № 4377 у частині передачі у власність ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартири АДРЕСА_1 , залишивши за ним право власності на Ѕ частку вказаної квартири; визнати за нею право власності на Ѕ частку зазначеної квартири.

Ухвалою Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 лютого 2019 року позов ОСОБА_3 та позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано частково недійсним та скасовано розпорядження органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства від 31 травня 2006 року № 4377 у частині передачі у власність ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однієї цілої частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши за ним Ѕ частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 липня 2006 року, видане на ім`я ОСОБА_5 органом приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 . Внесено зміни до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, вказавши власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 Ѕ частка майна та ОСОБА_1 Ѕ частка майна.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на 2006 рік, тобто на час здійснення приватизації спірної квартири, ОСОБА_1 , як повнолітній член сім`ї не надавав заяву про згоду на проведення приватизації без його участі, таким чином, відповідачем при винесенні оскаржуваного розпорядження були порушені права останнього на безоплатне отримання у власність житла.

ОСОБА_1 про порушення своїх прав довідався після смерті батька у червні 2018 року, коли прибув за місцем реєстрації для переоформлення на своє ім`я рахунків по оплаті комунальних послуг та подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті батька. На час приватизації спірної квартири ОСОБА_1 не проживав постійно у ній, а реалізовував свої обов`язки по утриманню майна, надаючи батькові кошти на оплату комунальних послуг, при цьому за необхідності, проживав саме за адресою реєстрації, де перебували його власні речі.

Під час розгляду цієї справи у суді ОСОБА_1 довідався про те, що заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 14 квітня 2006 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, у справі № 2-105/06 позов ОСОБА_5 задоволено, визнано ОСОБА_6 , ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 14 квітня 2006 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито (провадження № 61-18098 св 19).

Отже, при винесенні відповідачем оскаржуваного розпорядження було порушено права ОСОБА_1 на безоплатну приватизацію спірної квартири, які підлягають поновленню шляхом визнання за ним права власності на Ѕ частку спірної квартири.

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 18 березня 2019 року у справі № 690/525/18 заяву ОСОБА_3 задоволено, встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , тобто лише право на приватизацію квартири.

Але ОСОБА_3 звернулася до суду з порушенням строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 , оскільки вона з 2003 року постійно проживала разом з ОСОБА_5 у спірній квартирі, унаслідок чого мала можливість бути обізнаною у тому, що у 2006 році ОСОБА_5 здійснив приватизацію квартири.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано у частині задоволення позову ОСОБА_1 й ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У решті рішення першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не мав права на участь у приватизації квартири АДРЕСА_1 , так як не проживав за вказаною адресою. Крім того, ОСОБА_1 не доведено, що вибуття зі спірної квартири мало місце поза його волею, а навпаки він зазначав про те, що за необхідності приїжджав у спірну квартиру, фактично проживав в іншому місці.

При винесенні відповідачем оскаржуваного розпорядження було порушено права ОСОБА_3 , оскільки на час приватизації ОСОБА_5 спірної квартири він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3

ОСОБА_3 звернулася до суду з порушенням строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 , так як вона посилалася на те, що дізналася про приватизацію спірної квартири лише після смерті чоловіка - ОСОБА_5 у 2018 році, проте показаннями свідків спростовано цей факт, а саме свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які були близькими друзями ОСОБА_5 , зазначали про те, що останній повідомляв їм, що займається приватизацією квартири, а допомагає йому у цьому ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_3 , проживаючи у спірній квартирі, об`єктивно не могла не знати про її приватизацію.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати у частині відмови у задоволенні її позову й ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 скасувати й залишити у силі у цій частині рішення міського суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2021 року та від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 690/488/18 з Ватутінського міського суду Черкаської області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що між ОСОБА_5 та його дітьми: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , виникли неприязні стосунки, унаслідок чого ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою, який заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 14 квітня 2006 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 2-105/06, задоволено, визнано ОСОБА_6 , ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 14 квітня 2006 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито (провадження № 61-18098 св 19).

ОСОБА_1 , на час приватизації його батьком - ОСОБА_5 спірної квартири, у ній фактично не проживав, про що він сам зазначав і що встановлено судами попередніх інстанцій. Таким чином, у ОСОБА_1 відсутнє право на приватизацію спірної квартири.

Суди дійшли безпідставного висновку про те, що ОСОБА_3 звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 , оскільки вона не знала, що її чоловік - ОСОБА_5 , під час їх спільного проживання без реєстрації шлюбу, здійснив приватизацію спірної квартири. ОСОБА_3 дійсно жила однією сім`єю з ОСОБА_5 , проте це не підтверджує факт її обізнаності про приватизацію останнім квартири. Суди, як на докази обізнаності ОСОБА_3 про приватизацію квартири, посилалися виключно на показання свідків, які не можуть бути єдиним доказом у справі.

Касаційна скарга представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що право ОСОБА_1 на спірну квартиру зберігалося за ним та не оспорювалося його батьком - ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 до дня смерті батька безперешкодно реалізував своє право на проживання у спірній квартирі у періоди, коли не був зайнятий роботою в іншій місцевості, тому апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про відсутність в останнього права на приватизацію квартири.

Доводи особи, яка подала відзив

У січні 2022 року орган приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на його законність не впливають. ОСОБА_3 звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки з 2006 року вона знала про приватизацію ОСОБА_5 спірної квартири, тому що проживаючи у квартирі об`єктивно не могла не знати про зміну режиму власності. Факт обізнаності ОСОБА_3 про приватизацію спірної квартири також підтверджується показаннями свідків.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 31 травня 2002 року ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою у його паспорті (а.с. 7, т. 1), копією будинкової книги (а.с. 12-13, т. 1) та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 09 серпня 2018 року № 586/20-08 (а.с. 14, т. 1).

За вищевказаною адресою був зареєстрований також батько ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 19, т. 1).

Заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 14 квітня 2006 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 2-105/06, позов ОСОБА_5 задоволено, визнано ОСОБА_6 , ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 14 квітня 2006 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито (провадження № 61-18098 св 19).

Розпорядженням органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства від 31 травня 2006 року № 4377 ОСОБА_5 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9, т. 1).

06 липня 2006 року ОСОБА_5 на підставі вказаного розпорядження органу приватизації отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

27 червня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Відповідно до будинкової книги у зазначеній квартирі з 07 вересня 2012 року також зареєстрована ОСОБА_3 .

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 18 березня 2019 року у справі № 690/525/18 заяву ОСОБА_3 задоволено, встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту, складеного депутатом Ватутінської міської ради Черкаської області Підцерковним Є. І. від 16 квітня 2018 року, ОСОБА_1 прописаний у квартирі АДРЕСА_1 , але там не проживає. Вказаний акт складено у присутності та зі слів сусідів (свідків) ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву, в якій зазначено про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_3 (а.с. 134-136, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо вимог ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» тут і надалі, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

У частині першій статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється ц порядку, встановленому законом (стаття 345 ЦК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що право на приватизацію житла мають особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не мав права на участь у приватизації квартири АДРЕСА_1 , так як фактично не проживав за вказаною адресою.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 визнавав факт непроживання з власної ініціативі у спірній квартирі, оскільки проживав та працював в іншому місті. Отже, вибуття з вказаної квартири не відбулося поза волею останнього.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що його право на спірну квартиру зберігалося за ним та не оспорювалося його батьком - ОСОБА_5 , є безпідставними, оскільки ОСОБА_5 за життя звертався до суду з позовом про визнання, у тому числі ОСОБА_1 , таким, що втратив право користування спірною квартирою, який заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 14 квітня 2006 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 2-105/06, було задоволено. У подальшому вказані судові рішення були скасовані при касаційному перегляді справи.

Колегія суддів зазначає й те, що вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживав з жовтня 2003 року, не сплачував комунальні послуги за квартиру, а виїхав до м. Харкова. Судові рішення скасовані з тих підстав, що позивач, ОСОБА_5 , помер, а спірні (житлові) правовідносини не допускають правонаступництва, тому провадження у справі закрито.

Щодо вимог ОСОБА_3 .

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що при винесенні розпорядження органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства від 31 травня 2006 року № 4377 про передачу у власність ОСОБА_5 спірної квартири було порушено права ОСОБА_3 , оскільки на час приватизації квартири ОСОБА_5 проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , проте згоди на вчинення таких дій вона не надавала. Проте у позові відмовили у зв`язку з пропуском без поважних причин позовної давності.

Верховний Суд щодо застосування положень ЦК України про позовну давність зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина третя статті 253 ЦК України).

Отже, стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статями 12 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152 цс 14, підтверджені постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128 гс 19.

Отже, суди дійшли правильного висновку про звернення ОСОБА_3 до суду з порушенням строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 , оскільки нею не доведено належними доказами, що вона не знала про здійснення ОСОБА_5 у 2006 році приватизації спірної квартири, в якій вона фактично проживала. Крім того, показаннями свідків спростовано цей факт, а саме свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які були близькими друзями ОСОБА_5 , вказували, що останній повідомляв їм, що займається приватизацією квартири, а допомагає йому у цьому ОСОБА_3 . Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги ОСОБА_3 . Цих доказів вона не спростувала.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець