Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 2-8499/10

провадження № 61-372св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу акціонерного товариства "Сбербанк", яка підписана представником Бондар Оленою Борисівною, на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року в складі колегії суддів:Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2009 року публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" (далі - ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення солідарне заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором кредиту № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 2 400 000 доларів США, а за договором кредиту № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 12 610 000 грн.

Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаними договорами були укладені договори поруки з ОСОБА_2, відповідно до яких вона відповідає за зобов'язання позичальника згідно умов кредитного договору.

Відповідачі не виконали зобов'язання за кредитними договорами та договорами поруки у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

У 2008 році банк направляв ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про необхідність усунути порушення умов кредитного договору з вимогою достроково повернути повну суму заборгованості, включаючи заборгованість за кредитом, процентів та пені.

Незважаючи на отримання вказаного повідомлення, відповідач не сплатив заборгованості у наданий строк.

ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" просило стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь позивача заборгованість:

за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 729 284,80 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 22 червня 2009 року складає 20 788 416,46 грн, з яких:

загальної заборгованості за кредитною лінією - 2 400 000 доларів США;

процентів за користування кредитною лінією - 264 600 доларів США;

пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитною лінією - 0,00 доларів США;

пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією - 64
684,80 доларів США;

за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 15 008 533,52 грн, з яких:

загальної заборгованості за кредитною лінією - 12 610 000 грн;

процентів за користування кредитною лінією - 1 927 660,20 грн;

пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитною лінією - 0,00 грн;

пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією - 470
873,32 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді:

Макаренко І. О., від 20 жовтня 2010 року позов ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" заборгованість по кредиту в сумі 2 729 284,80 доларів США, що еквівалентно 20 788 416,46 грн за ставкою НБУ на день подачі позову до суду, 15 008 533,52 грн та судові витрати в сумі 1 820,00 грн.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не сплатили заборгованість по договору № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2729284,80 доларів США, що еквівалентно 20 788 416,46 грн за ставкою НБУ на день подачі позову до суду та за договором № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року в розмірі 15 008 533,52 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді: Макаренко І. О., від 30 липня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року в цивільній справі за позовом ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року в цивільній справі за позовом ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 384,20 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про час, місце та дату розгляду справи, а також про те, що у випадку неявки в судове засідання, справу буде розглянуто у її відсутності.

Заявником не надано доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті, а тому суд не вбачає підстав для скасування заочного рішення і призначення справи до повторного розгляду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року скасовано та прийнято постанову.

Позов ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 400 000
доларів США.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 12 610 000
грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" заборгованість по процентах за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 88 200
доларів США та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 35 854,42 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" заборгованість по процентах за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 844 528,11

грн та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 69
494,20 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині солідарного стягнення з позичальника та поручителя загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 400
000 доларів США, та за договором від 24 червня 2008 року у розмірі 12 610 000
грн, оскільки її наявність та розмір не спростовані відповідачами;

вимоги банку про стягнення процентів та пені після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, що відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18;

08 грудня 2008 року банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення-вимогу, в якій зазначив про необхідність достроково повернути позичальником повну суму заборгованості за договорами про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року та від 24 червня 2008 року у строк не пізніше тридцяти календарних днів з дня отримання такого повідомлення-вимоги. 08 грудня 2008 року ОСОБА_1 був ознайомлений з зазначеним повідомленням-вимогою. Кредитні договори були укладені строком до 03 квітня 2013 року та до 24 червня 2013 року. Тобто 08 грудня 2008 року банк достроково пред'явив вимогу про повернення коштів за договорами, а, тому 07 січня 2009 року настав строк виконання як основного, так і додаткових зобов'язань за кредитними договорами і банк після зазначеної дати не мав права нараховувати проценти та пеню;

у зв'язку із цим з позичальника ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по процентах та пені, яка виникла до 07 січня 2009 року включно. Розмір заборгованості по процентах за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року станом на 07 січня 2009 року становить 88 200 доларів США (27 000+27 900+27 000+ ((27 900/31)*7) сума процентів за період з 01 жовтня 2008 року по 07 січня 2009 року). Загальний розмір заборгованості по пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією становить 4 694,40 доларів США, з яких: пеня за період з 11 листопада 2008 року по 07 січня 2009 року складає 3 132 доларів США (58 (кількість днів)*13 770/255); пеня за період з 11 грудня 2008 року по 07 січня 2009 року - 1 562,4 доларів США (28 (кількість днів)*12 499,2/224);

на підставі вимоги банку про дострокове повернення всієї суми позики, 07 січня 2009 року настав строк виконання як основного, так і додаткових зобов'язань за кредитними договорами і банк після зазначеної дати не мав права нараховувати проценти та пеню. Сума нарахованих процентів після 07 січня 2009 року не підлягає стягненню як з поручителя, так і з боржника. Згідно позовної заяви та поштового конверта банк звернувся до суду з позовом як до боржника, так і до поручителя 07 липня 2009 року. Тому на підставі статті 559 ЦК України банк мав право пред'явити вимогу про сплату нарахованих відсотків до поручителя, які були нараховані протягом шести місяців, що передують зверненню до суду, тобто, до 07 січня 2009 року. Оскільки відсотки за користування кредитними коштами, як і пеня за невчасне виконання грошових зобов'язань з 08 січня 2009 року не мали нараховуватись через сплив строку дії кредитних договорів, а нараховані до 08 січня 2009 року відсотки та пеня не охоплюються шестимісячним строком чинності зобов'язань за договорами поруки, позов до поручителя в частині стягнення відсотків та пені задоволенню не підлягає;

згідно розрахунків заборгованості станом на 22 червня 2009 року боржник не мав простроченої заборгованості за тілом кредиту. Тому строк повернення всієї суми тіла кредиту за договорами кредиту настав 07 січня 2009 року. З позовом до поручителя про стягнення тіла кредиту банк звернувся 07 липня 2009 року, тобто, в останній день шестимісячного строку існування у поручителя відповідного зобов'язання, а тому, строк визначений статтею 559 ЦК України банком не пропущено і несплачені суми боргу за тілом кредиту за договорами про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 березня 2008 року та про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року підлягають стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя;

доводи апеляційної скарги про те, що розгляд цивільної справи відбувся з порушенням правил підсудності, колегія суддів відхилила, зазначивши, що такі доводи фактично свідчать про її незгоду з ухвалами про передачу справу за підсудністю, які набрали законної сили;

посилання в апеляційній скарзі про те, що поручитель не була повідомлена про існування заборгованості, апеляційний суд відхилив, оскільки банк повідомив боржника про наявність заборгованості за кредитними договорами і неповідомлення поручителя жодним чином не звільняє поручителя від його обов'язку. Пред'явленням вимоги до поручителя є подання позову;

із посиланням на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц, колегія суддів зазначила, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема, позики не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення частини 1 статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Тому стягненню з відповідачів підлягає заборгованість у тій валюті, в якій отримувались кредитні кошти, без зазначення відповідного еквіваленту суми в гривні;

доводи банку про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, колегія суддів відхилила, оскільки у справі було ухвалено заочне рішення. ОСОБА_2 подала заява про перегляд заочного рішення та ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 липня 2019 року така заява була залишена без задоволення, а апеляційна скарга подана відповідачем 23 серпня 2019 року. Тобто підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, передбачені частиною 2 статті 358 ЦПК України, були відсутні.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, в якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ДБ Сбербанку Росії" загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П та загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П та ухвалити в цій частині нове рішення яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" про стягнення з ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" заборгованості за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П та загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П. При цьому, посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у договорах поруки не передбачено строку їх дії. Заборгованість ОСОБА_1 виникла ще 01 вересня 2008 року, повідомлення-вимога про дострокове повернення коштів було отримано боржником 08 грудня 2008 року. При цьому поручителю не було надано жодних повідомлень про існування заборгованості перед банком. Суди не дослідили умови договорів поруки та не застосували до спірних відносин частину 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), оскільки з моменту виникнення порушення прав позивача та звернення із позовною заявою до поручителя, минуло більше ніж 6 місяців, що свідчить про припинення поруки;

суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що поручителем не було отримано позовну заяву і про існування відповідної судової справи стало відомо випадково;

апеляційний суд необґрунтовано не було застосував вимоги статей 104, 106 та 107 ЦК України щодо умов правонаступництва та повноважень ПАТ "Сбербанк" у спірних правовідносинах;

суд апеляційної інстанції не застосував до спірних відносин вимоги статей 192, 533 ЦК України, не взяв до уваги вимоги щодо визначення суми боргу у гривнях, еквівалентно за офіційним курсом на день подання позову. Зазначена обставина вагомо погіршила стан поручителя в порівнянні із ухваленим рішенням першої інстанції;

суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку порушенням правил підсудності.

Договорами поруки не передбачено умов щодо договірної підсудності за місцезнаходженням банку, тому провадження щодо поручителя мало б розглядатись за загальними правилами підсудності. ОСОБА_2 не є стороною відповідних договорів про відкриття кредитних ліній;

суд не вирішив питання про залучення майнових поручителів, незважаючи на те, що рішення суду стосується їх прав та інтересів;

банк пропустив шестимісячний строк звернення до поручителя з вимогою про погашення заборгованості.

У грудні 2019 року АТ "Сбербанк" засобами поштового зв'язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, в якій просило скасувати оскаржену постанову апеляційного суду: в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 процентів за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 176 400,00 доларів США та пені у розмірі 458
188,68 грн, а також заборгованості по процентам за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 1 083 132,09
грн та пені в розмірі 401 379,12 грн, що нараховані за період з 07 січня 2009 року по дату звернення з позовом, залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині; в частині відмови в солідарному стягненні з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованості по процентам та пені за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року та заборгованості по процентам та пені за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року і залишити в силі рішення суду першої суду інстанції в цій частині. При цьому, посилалося на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у пунктах 6.2,6.4 кредитних договорів передбачено, що проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією. Нарахування процентів повністю та остаточно припиняється в останній день дії кредитної лінії, а у випадку, якщо позичальник не поверне загальну заборгованість за кредитною лінією в такий день - то нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення загальної заборгованості за кредитною лінією. Проценти нараховані да дату звернення до суду заявлені відповідно до умов договору і були обґрунтовано стягнуті рішенням суду першої інстанції;

висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/17 стосувалась умов кредитного договору, якими не визначено моменту припинення нарахування процентів, а визначено лише строк кредитування та встановлені проценти які нараховуються протягом такого строку.

Тому ці висновки не можуть бути застосовані у цій справі. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/22858/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 644/610/15-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 161/12888/15-ц;

вимогами апеляційної скарги ОСОБА_2 було скасування заочного рішення в частині, що стосується солідарного стягнення заборгованості за кредитними договорами з боржника та поручителя. Суд вийшов за межі доводів і вимог апеляційної скарги та ухвалив рішення відмову банку у стягненні частини заборгованості по процентам та пені з боржника ОСОБА_1, хоча боржником рішення не оскаржувалося;

ОСОБА_2 звернулась із апеляційною скаргою зі спливом 9 років з моменту ухвалення рішення судом першої інстанції та після відкриття виконавчого провадження, про розгляд позову в суді першої інстанції ОСОБА_2 було повідомлено. Апеляційний суд не забезпечив справедливу рівновагу між інтересами відповідача та необхідністю дотримання принципу юридичної визначеності, підтримання ефективності системи судочинства. Причиною перегляду рішення є посилання на судову практику 2018-2019 років, а це означає, що такий перегляд є замаскованим оскарженням;

оскільки судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки умовам укладених між Банком та позичальником кредитних договорів, суд безпідставно зробив висновок про припинення нарахування відсотків за кредитними договорами з 08 січня 2009 року, відповідно, неправомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по процентам та пені з поручителя ОСОБА_2;

банк має право на стягнення в солідарному порядку з боржника та поручителя заборгованості по процентам та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по основному боргу та процентам, однак, судом не враховано ці доводи позивача при розгляді справи в апеляційній інстанції та необґрунтовано відмовлено у стягненні процентів та пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором з поручителя ОСОБА_2 в повному обсязі.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала відзив на касаційну скаргу АТ "Сбербанк", в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу АТ "Сбербанк" та задовольнити скаргу ОСОБА_2 у повному обсязі.

Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Зазначає, що не була належним чином повідомлена про існування судової справи. Банк звернувся із позовом 07 липня 2009 року, проте на підставі статті 559 ЦК України банк мав право пред'явити вимогу до поручителя про сплату нарахованих відсотків, які були нараховані протягом шести місяців, що передують зверненню до суду, тобто до 07 січня 2009 року. Апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що сума нарахованих процентів після 07 січня 2009 року не підлягає стягненню з поручителя. Суми заборгованості, заявлені до стягнення, не відповідають розрахунку заборгованості викладених у вимозі про дострокове погашення кредитної заборгованості. Оскільки кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитом, то банк втратив право нараховувати відсотки та неустойку після настання терміну повернення, який зазначений у відповідній вимозі щодо дострокового повернення кредитної заборгованості.

У квітні 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала письмові пояснення, в яких вказує, що вимоги касаційної скарги банку безпідставні та не підлягають задоволенню, а вимоги її касаційної є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

ОСОБА_2 посилається на те, що розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем, здійснений у валюті зобов'язання, із зазначенням його еквіваленту за ставкою НБУ на день подачі позову до суду, проте апеляційний суд стягнув заборгованість у доларах США. Суми заборгованості, заявлені до стягнення, не відповідають розрахунку заборгованості викладених у вимозі про дострокове погашення кредитної заборгованості. Суди не дослідили умови договорів поруки на предмет їх припинення на підставі частини 4 статті 559 ЦК України. Договорами поруки не передбачено умов щодо договірної підсудності за місцезнаходженням банку. Суди не вирішили питання про залучення до участі у справі майнових поручителів. Апеляційний суд не дослідив момент та обсяг правонаступництва банку.

У травні 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала додаткові письмові пояснення, в яких вказує, що банк не повідомив її про наявність боргу.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Сбербанк".

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року: у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні відмовлено; призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.

Суди встановили, що 03 квітня 2008 року між ЗАТ "Банк НРБ", правонаступником якого є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П, відповідно до якого останньому був наданий кредит в сумі 2 400 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних і погашенням згідно умов вказаного договору строком до 03 квітня 2013 року.

03 квітня 2008 року між ЗАТ "Банк НРБ", правонаступником якого є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого останній відповідає за зобов'язання позичальника згідно умов договору № 04-В/08/19/ФО/П.

24 червня 2008 року між ЗАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П, відповідно до якого останньому був наданий кредит в сумі 12 610 000 грн зі сплатою 19,00 % річних строком до 24 червня 2013 року.

24 червня 2008 року між ЗАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого остання відповідає за зобов'язання позичальника згідно умов договору № 16-Н/08/19/ФО/П.

Згідно розрахунків, наданих позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за:

1) договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року складає: загальна заборгованість за кредитною лінією - 2 400 000 доларів США; проценти за користування кредитною лінією - 264 600 доларів США; пеня за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитною лінією - 0,00
доларів США; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією - 64 684,80 доларів США;

2) договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року складає: загальна заборгованість за кредитною лінією - 12 610 000 грн; проценти за користування кредитною лінією - 1 927 660,20 грн; пеня за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитною лінією - 0,00 грн; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією - 470
873,32 грн.

08 грудня 2008 року ЗАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення-вимогу, в якій банк вимагав дострокового повернення позичальником повної суми заборгованості за вказаними договорами, яка станом на 08 грудня 2008 року складає 2 459 538,86 доларів США та 13 043 055,58 грн. 08 грудня 2008 року ОСОБА_1 був ознайомлений з повідомленням-вимогою.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

За таких обставин суди зробили правильний висновокпро стягнення з ОСОБА_1 загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 400 000 доларів США та загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 12 610 000 грн.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині 2 статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частині 2 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення частиною 1 статті 1050 ЦК України. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 1 статті 1048 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання".

У договорі про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року (Т. 1, а. с. 14) сторони передбачили, що:

у разі, якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов'язаний в письмовій формі повідомити про це позичальника. В такому повідомленні банк зазначає повну суму заборгованості. В зазначеній вимозі банк може також вимагати дострокового розірвання цього договору після повернення повної суми заборгованості за цим договором. У такому випадку цей договір вважається розірваним з моменту повернення суми заборгованості за цим договором (пункт 8.3.);

позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, зобов'язаний здійснити усі платежі на користь банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) у строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання такого повідомлення (пункт 8.4.).

У договорі про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року (Т. 1, а. с. 30) сторони передбачили, що:

у разі, якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов'язаний в письмовій формі повідомити про це позичальника. В такому повідомленні банк зазначає повну суму заборгованості. В зазначеній вимозі банк може також вимагати дострокового розірвання цього договору після повернення повної суми заборгованості за цим договором. У такому випадку цей договір вважається розірваним з моменту повернення суми заборгованості за цим договором (пункт 8.3.);

позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, зобов'язаний здійснити усі платежі на користь банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) у строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання такого повідомлення (пункт 8.4.).

У повідомленні-вимозі від 08 грудня 2008 року (Т. 1, а. с. 41-44) банк зазначив, що станом на 08 грудня 2008 року заборгованість позичальника за кредитними договорами перед банком складає:

- 2 400 000 доларів США - строкова заборгованість за кредитом;

- 12 610 000 грн - строкова заборгованість за кредитом;

проценти за користування кредитом, які нараховані, але не сплачені Позичальником за строком, складають:

- 54 900 доларів США;

- 399 316,70 грн;

пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом, яка нарахована відповідно до пункту 10 кредитного договору та складає 4 638,60 доларів США та 33 738,88 грн.

У повідомленні-вимозі від 08 грудня 2008 року банк зазначено, що відповідно до пунктів 8.2. ст. 8. кредитних договорів банк вимагає дострокового повернення позичальником у строк не пізніше 30 календарних днів з дня отримання такого повідомлення-вимоги повної суми заборгованості, яка станом на 08 грудня 2008 року складає 2 459 538,86 доларів США та 13 043 055,58 грн.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що "відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 251 та частина 2 статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частинні 1 статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України. Згідно із частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням".

У договорі поруки від 03 квітня 2008 року сторони встановили, що цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і припиняється у випадку належного виконання боржником або поручителем усіх зобов'язань, передбачених в статті 2 цього договору, а також з інших підстав, передбачених законодавством України. Не допускається припинення поруки без припинення забезпечених нею зобов'язань (пункт 6.4.).

У договорі поруки від 24 червня 2008 року сторони передбачили, що цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і припиняється у випадку належного виконання боржником або поручителем усіх зобов'язань, передбачених в статті 2 цього договору, а також з інших підстав, передбачених законодавством України. Не допускається припинення поруки без припинення забезпечених нею зобов'язань (пункт 6.4.).

Суд апеляційної інстанції: не надав оцінки пунктам 8.3., 8.4. договорів про відкриття кредитної лінії та зробив передчасний висновок про те, що строк виконання зобов'язання за договорами про відкриття кредитної лінії настав 07 січня 2009 року; не з'ясував за який період нарахована заборгованість; не врахував, що після настання строку виконання договору кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України; не перевірив доводів апеляційної скарги про припинення поруки. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог банку до: ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені; ОСОБА_2 про стягнення загальної заборгованості; пені та процентів.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 про те, що справу було розглянуто із порушення правил підсудності, колегія суддів відхиляє.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 листопада 2009 року (Т. 1, а. с. 71), яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14 січня 2010 року (Т. 1, а. с. 95), вирішено передати цивільну справу до Шевченківського районного суду міста Києва. ОСОБА_2 не оскаржувала ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 листопада 2009 року, яка набрала законної сили. Тому такі доводи відповідача фактично свідчать про її незгоду з ухвалами про передачу справу за підсудністю, які набрали законної сили.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не вирішив питання про залучення майнових поручителів, незважаючи на те, що рішення суду стосується їх прав та інтересів, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

У пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що: "при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов'язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін у частині позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення тіла кредиту за договорами про відкриття кредитної лінії; в іншій частині постанову апеляційного суду скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 410, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Сбербанк", яка підписана представником Бондар Оленою Борисівною, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" до ОСОБА_1 про стягнення загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 400 000 доларів США та стягнення загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 12 610 000 грн, залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США, за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року та стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470
873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, та у частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" до ОСОБА_2 про стягнення загальної заборгованості у розмірі 2 400 000 доларів США; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США, за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року, та стягнення загальної заборгованості у розмірі 12 610 000 грн; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470
873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, скасувати та передати справу № 2-8499/10 у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук