Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 125/702/17

провадження № 61-48842св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжлісся",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 14 серпня 2018 року в складі судді Хитрука В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжлісся" (далі -

ТОВ "Міжлісся") про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 822789 від 21 грудня 2005 року, виданого на підставі розпорядження Барської районної державної адміністрації Вінницької області від 14 червня 2005 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,2056 га, яка розташована на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначала, що до виділення їй у власність земельної ділянки та отримання державного акта вказаною земельною ділянкою користувалося

ТОВ "Міжлісся", договірні правовідносини між сторонами були відсутні.

У вересні 2016 року та у листопаді 2016 року позивач зверталася до відповідача з письмовими заявами, в яких просила не обробляти належну їй земельну ділянку, оскільки має намір використовувати її самостійно.

З отриманих відповідей на вказані заяви ОСОБА_1 дізналася, що

01 листопада 2007 року між нею і ТОВ "Міжлісся" укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 20 років.

Вказувала, що спірний договір оренди землі з ТОВ "Міжлісся" вона не підписувала, згоди на його укладення не давала.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 01 листопада 2007 року, укладений між нею

і ТОВ "Міжлісся", скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 14 серпня

2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір оренди землі укладено за відсутності волевиявлення власника землі на його укладення, що відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Однак, позивач пропустила строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач, оскільки про наявність укладеного від її імені договору оренди від 01 листопада 2007 року ОСОБА_1 дізналася у 2007 році, отримувала орендну плату більше десяти років, а з позовом до суду про визнання договору оренди землі звернулась у квітні 2017 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 працювала у ТОВ "Міжлісся" і після звернення до нього з письмовою заявою про підстави обробітку її землі отримала відповідь, що свідчить про відсутність будь-яких перешкод зі сторони товариства щодо поінформованості позивача про стан своїх майнових прав.

Твердження ОСОБА_1 про те, що до 2016 року їй не було відомо про існування договору оренди земельної ділянки спростовується довідкою

від 15 грудня 2015 року, виданою ТОВ "Міжлісся" для надання її позивачем

в Управління соціальної політики Барської районної державної адміністрації Вінницької області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів про виконання відповідачем належним чином своїх зобов'язань за договором оренди є помилковим, оскільки між сторонами не було укладено зазначений правочин у встановленому законом порядку.

При вирішенні спору, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що про існування договору оренди землі позивачу стало відомо з відповіді на її заяви у листопаді 2016 року про необхідність самостійного обробітку земельної ділянки, а тому безпідставно застосували до спірних правовідносин строк позовної давності, який не пропущено.

У спірному договорі оренди землі відсутні всі істотні умови, визначені у статті 15 Закону України "Про оренду землі", зокрема договір нотаріально не посвідчений, а у додатку до договору відсутній план (схема) земельної ділянки.

Доводи інших учасників справи

ТОВ "Міжлісся" подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що ОСОБА_1 із 2007 року було відомо про оброблення відповідачем її земельної ділянки, тривалий час вона отримувала орендну плату, тому відсутні підстави для висновку про те, що вона не знала про укладений між сторонами договір оренди.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 21 грудня 2005 року cерії ЯА № 822789, виданого на підставі розпорядження Барської районної державної адміністрації

від 14 червня 2005 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,2056 га, яка розташована на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, який зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Державного

підприємства "Центр державного земельного кадастру" (далі - ДП "Центр державного земельного кадастру"), ОСОБА_1 передала ТОВ "Міжлісся" у строкове платне користування вищезазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір оренди укладено строком на 20 років (пункт 7 цього договору).

Згідно з актом прийому-передачі орендованої земельної ділянки

від 01 листопада 2007 року, який є додатком до договору оренди землі, ОСОБА_1 передала земельну ділянку в строкове платне користування

ТОВ "Міжлісся".

Відповідно до висновку експертного дослідження Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15 травня 2018 рок підпис від імені ОСОБА_1 у графі "орендодавець" договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та

ТОВ "Міжлісся", виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

У липні 2018 року ТОВ "Міжлісся" звернулося до суду із заявою, в якій просило застосувати позовну давність до позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та відмовити у задоволенні вказаної вимоги.

Встановлено, що позивач отримувала від ТОВ "Міжлісся" орендну плату відповідно до договору оренди за 2012-2017 року, що підтверджується відомостями на видачу орендної плати.

У свою чергу ТОВ "Міжлісся" сплачує податок за використання земельних ділянок позивача з 2012 року, що підтверджується податковим розрахунком.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності ~law43~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні клопотання про зупинення провадження у справі

У червні 2020 року ТОВ "Міжлісся" звернулося до Верховного Суду із клопотанням про зупинення провадження у цій справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У пункті 10 частини 1 статті 252 ЦПК України зазначено, що у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пункту 14 частини 1 статті 253 ЦПК України, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Разом з тим, 16 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду закінчила перегляд в касаційному порядку справи № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та прийняла постанову по суті заявлених вимог, тому відсутні правові підстави для задоволення клопотання ТОВ "Міжлісся" та зупинення провадження у цій справі з наведених вище підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору оренди землі та скасування її державної реєстрації.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 стверджувала, що оспорюваний договір вона не підписувала, підпис у ньому вчинено іншою особою.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга

статті 15 Закону України "Про оренду землі").

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала, умови його не погоджувала, тож відповідач безпідставно стверджує про укладення договору оренди на умовах зазначеного договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.

Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала.

На підтвердження вказаних обставин щодо неукладення спірного договору належним доказом є висновок експерта, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 у графі "орендодавець" договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Міжлісся", виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 , 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Разом з тим, позивачем також заявлена вимога про скасування державної реєстрації договору оренди.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між

ОСОБА_1 та ТОВ "Міжлісся" спору про право оренди на вказану вище земельну ділянку, оскільки, на думку позивачки, ця ділянка фактично не була передана в оренду, договір оренди вона не підписувала, тому він є неукладеним, а державна реєстрація зазначеного правочину порушує її права на користування та розпорядження зазначеною власністю.

Вказана вимога свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин, тому ця позовна вимога правильно заявлена в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду судом загальної юрисдикції.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Як встановлено судами, договір оренди землі від 01 листопада 2007 року зареєстрований у Вінницькій регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру".

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Власником спірної земельної ділянки (кадастровий номер - 0520280600010040036) на час подання позову є ОСОБА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 грудня 2005 року cерії ЯА № 822789, що відповідає вимогам ЦК України, ЗК України.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Разом з тим, реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою площею 1,2056 га, яка розташована на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, реєстрація права оренди ТОВ "Міжлісся" на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_1 фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію), проведеної ДП "Центр державного земельного кадастру" щодо земельної ділянки площею

1,2056 га, яка належить ОСОБА_1 та розташована на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим, відсутні правові підстави для застосування позовної давності у справі як до вимоги про визнання недійсним договору оренди, так і до вимоги про скасування державної реєстрації, враховуючи наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту в цій частині, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності.

Крім того, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Встановлено, що у липні 2018 року ТОВ "Міжлісся" звернулося до суду із заявою, в якій просило застосувати позовну давність саме до позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та відмовити у задоволенні вказаної вимоги.

Отже відсутні підстави для перевірки обставин щодо пропуску строку позовної давності у справі за позовними вимогами про скасування державної реєстрації договору оренди від 01 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Міжлісся".

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню позовну вимогу про скасування державної реєстрації (запису про проведену державну реєстрацію) договору оренди земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 412 ЦПК України).

З огляду на викладене касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Оскаржувані судові рішення слід змінити в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в частині вирішення позовної вимоги про скасування державної реєстрації встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення вказаної вимоги.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про скасування державної реєстрації та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги, то з ТОВ "Міжлісся" на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 320 грн судового збору за подання до суду позовної заяви, 480 грн судового збору за подання до суду апеляційної скарги та 640 грн судового збору за подання до суду касаційної скарги, а всього - 1 440 грн.

Враховуючи висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі і залишення без змін резолютивної частини цих рішень в указаній частині, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в цій частині в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 252, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжлісся" про зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 14 серпня

2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 листопада

2018 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжлісся" про визнання недійсним договору оренди землі змінити, виклавши їх мотивувальні частини в указаній частині в редакції цієї постанови.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 14 серпня

2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 листопада

2018 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжлісся" про скасування державної реєстрації та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення вказаної вимоги.

Скасувати запис про проведену Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" державну реєстрацію договору оренди

від 01 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжлісся", щодо оренди земельної ділянки площею 1,2056 га, яка належить ОСОБА_1 та розташована на території Войнашівської сільської ради Барського

району Вінницької області, цільове призначення - для ведення

товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер -
0520280600010040036.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська