Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 757/29455/16-ц

провадження № 61-18537св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С.Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління державної охорони України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»,

треті особи: начальник Управління державної охорони України Гелетей Валерій Вікторович, кореспондент Телевізійної служби новин Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сташків Катерини Іванівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року в складі судді Батрин О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Музичко С. Г., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної охорони України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1») про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

Позовна заява мотивована тим, що з квітня 2012 року ОСОБА_1 займав посаду керівника Служби безпеки Президента України Управління державної охорони України.ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «1+1» у вечірньому випуску програми «ТСН» о 10 год. 30 хв. в сюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» під час інтерв`ю кореспондента ТСН ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ОСОБА_3 з начальником Управління державної охорони України ОСОБА_4 , останнім була поширена така інформація, а саме: «Була інформація про те, що ОСОБА_5 застрелив … а, можливо, хтось підробив, що застрелив, і що ОСОБА_1 спрацював суперпрофесійно - вивів ОСОБА_5 з поля зору… з поля підозри. Цю людину ніхто не знаходив, ця людина пропала безвісти. І саме ОСОБА_1 зробив це професійно».

Позивач зазначає, що інформація, яка стосувалась його особи, була поширена серед невизначеного кола осіб - телеглядачів телеканалу «1+1», є недостовірною, оскільки містить відомості про події, які не існували взагалі, а також є негативною, оскільки створює негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих як особи, яка була співучасником злочину (вбивства), тому порушує його право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

Оскільки поширення недостовірної інформації відбулось шляхом передання її по телебаченню в програмі «ТСН», її спростування повинно відбуватися шляхом повідомлення диктором у вечірньому випуску програми «ТСН» про ухвалене у цій справі рішення та про визнання судом поширеної інформації недостовірною.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «1+1» у вечірньому випуску програми «ТСН» о 19.30 год. в сюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» начальником Управління державної охорони України ОСОБА_4 , наступного змісту: «Була інформація про те, що ОСОБА_5 застрелив … а можливо, хтось підробив, що застрелив, і що ОСОБА_1 спрацював суперпрофесійно - вивів ОСОБА_5 з поля зору… з поля підозри. Цю людину більше ніхто не знаходив, ця людина пропала безвісти. І саме ОСОБА_1 зробив це професійно»; зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом повідомлення диктором вечірнього випуску програми «ТСН» в ефірі телеканалу «1+1» про ухвалене у цій справі рішення та про визнання судом недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 вищевказаної інформації не пізніше місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поширена інформація є оціночним судженням, оскільки її автором вжито слово «можливо», тобто автор припускає певну інформацію, а не стверджує її. Поширена інформація не є негативною, не встановлено, що вона ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Позивачем також не доведено, що поширення цієї інформації призвело до негативних для нього наслідків.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом з урахуванням обставин, якими обґрунтовані вимоги та заперечення, правильно застосував правові норми і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сташків К. І. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з порушенням норм чинного законодавства. Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач довів наявність сукупності всіх обставин, з якими пов`язується можливість задоволення судом позову про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації. Унаслідок поширення недостовірної інформації порушені особисті немайнові права позивача.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргуначальник Управління державної охорони України Гелетей В. В. зазначає, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», положення статті 277 ЦК України, статті 30 Закону України «Про інформацію», Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

При цьому, зазначив, що позивача було звільнено з посади згідно Указу Президента України від 28 лютого 2014 року № 180 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління - начальника Служби безпеки Президента України Управління державної охорони України», тобто до згаданого у позові ефіру телеканалу «1+1» ІНФОРМАЦІЯ_1.

Отже, посилання позивача про те, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків для нього та дискредитує його, не відповідає дійсності, тому відсутні підстави для скасування цих рішень.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 05 квітня 2012 року перебував на посаді заступника начальника Управління - начальника Служби безпеки Президента України Управління державної охорони України.

Згідно Указу Президента України від 28 лютого 2014 року № 180 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника Служби безпеки Президента України Управління державної охорони України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «1+1» у вечірньому випуску програми «ТСН» о 19 год. 30 хв. в сюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» під час інтерв`ю кореспондента ТСН ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ОСОБА_3 з начальником Управління державної охорони України ОСОБА_4 , останнім була поширена така інформація, а саме: «Була інформація про те, що ОСОБА_5 застрелив … а, можливо, хтось підробив, що застрелив, і що ОСОБА_1 спрацював суперпрофесійно - вивів ОСОБА_5 з поля зору… з поля підозри. Цю людину ніхто не знаходив, ця людина пропала безвісти. І саме ОСОБА_1 зробив це професійно».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Також право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію, гарантується частиною четвертою статті 32 Конституції України, статтями 94, 277 ЦК України.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Аналізуючи зміст поширеної інформації, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вказана інформація є оціночним судженням , оскільки її автором вживаються мовно-стилістичні засоби, а саме - ввідне слово «можливо». Тобто автор, застосувавши вказане ввідне слово, чітко виразив своє відношення до повідомлення, дав загальну оцінку цього повідомлення - він припускає певну інформацію, а не стверджує її. А, отже, поширена інформація не може бути перевірена на відповідність фактичним даним.

Фрази, зазначені у позові, є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора, його характеристики та оцінки можливим діям позивача і не носять характеру однозначного твердження.

Крім того, вказана інформація є лише незначною частиною інтерв`ю ОСОБА_4 і певною мірою вирвана із його контексту.

Також, на думку Верховного Суду, суди попередніх інстанцій обґрунтовано віднеслися критично до висновку експертного дослідження Українського бюро лінгвістичних експертиз від 03 березня 2016 року № 056/98, оскільки предметом дослідження спеціаліста був відеосюжет, наданий позивачем на оптичному носії DVD-R, та його стенограма, які були отримані з мережі Інтернет та не є належними доказами на підтвердження факту поширення вказаної інформації в ефірі телеканалу у незмінному вигляді. При цьому у висновку експертного дослідження прямо зазначено, що експертна установа не несе відповідальності за експертний висновок, якщо виявиться, що матеріал, наданий для дослідження, є неправдивим або неповним.

Разом із тим позивач не скористався своїм правом, передбаченим ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а саме - вчасно не звернувся до телекомпанії з вимогою про спростування поширеної інформації та із заявою про надання автентичної копії запису фрагменту відеосюжету.

Також необхідно враховувати, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували відповідність вимогам частини третьої статті 10 Закону України «Про судову експертизу» особи, яка здійснювала експертне дослідження.

Крім того, із змісту наданого висновку неможливо зрозуміти, чи у повній мірі відповідає методика, застосована при експертному дослідженні, методикам, які містяться у Реєстрі методик проведення судових експертиз, відповідно до Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 року № 1666/5.

Верховний Суд також погоджується із висновком судів про те, що із матеріалів справи не вбачається, що поширена інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація дискредитує його або призвела до негативних наслідків.

При цьому, крім іншого, необхідно приймати до уваги, що позивача було звільнено з посади згідно Указу Президента України від 28 лютого 2014 року № 180, тобто до зазначеного у позові ефіру телеканалу «1+1» ІНФОРМАЦІЯ_1.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вказаного позову, оскільки вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сташків Катерини Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С.Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев