Історія справи

Постанова

Іменем України

11 травня 2023 року

м. Київ

справа № 755/8405/20

провадження № 61-17289св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа: ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Воронцовою Марією Олександрівною, на постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Позов мотивований тим, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2019 року № 168832601 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-банк», зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_3 . Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Укрсоцбанк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в підпункті 4.5.3 договору іпотеки від 29 січня 2007 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, в кв. АДРЕСА_1 , власником якої є АТ «Альфа Банк», зареєстровані відповідачі. Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, колишній власник продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном.

Позивач просив:

визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування двокімнатною квартирою, загальною площею 75,60 кв. м, жилою площею 39,60 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з двокімнатної квартири, загальною площею 75,60 кв. м, жилою площею 39,60 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року позовну заяву АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору по 1 051 грн з кожного.

Рішення суду про часткове задоволення позовних вимог мотивовано тим, що відповідачі та третя особа не є власниками спірної квартири, 20 травня 2019 року відповідачам на їхню адресу реєстрації направлена вимога про усунення порушень, з якої вбачається, що позивач вимагав добровільно звільнити всім мешканцям житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, з обов`язковим зняттям всіх мешканців з реєстраційного обліку та звільненням від особистих речей, яка залишилася без відповідного реагування, таким чином позивач позбавлений можливості реалізувати своє право власності. Позовна вимога про зняття з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає, оскільки суд не наділений повноваженнями щодо зняття з реєстраційного обліку осіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року скасовано в частині визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 та стягнення судових витрат, відмовлено у задоволенні вказаних вимог. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року залишено без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілено наступним чином: стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 597 грн, стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 597 грн, стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_3 597 грн.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зазначив, що колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109 ЖК УРСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла. Таким чином, відсутні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою до моменту їх виселення та надання їм іншого постійного житла. В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало касаційну скаргу, яка підписана представником Воронцовою М. О., в якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просять постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року скасувати, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року залишити без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що реєстрація права власності на іпотечне мано відбулась у позасудовому порядку, а тому АТ «Альфа-Банк», як новий власник, за наявності в матеріалах справи доказів направлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги про добровільне звільнення спірної квартири із зняттям з реєстраційного обліку та звільнення квартири від особистих речей, мав право вимагати від відповідачів виселення та звільнення приміщення від особистих речей без надання іншого постійного житла відповідно до статті 109 ЖК УРСР.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням у задоволенні яких відмовлено, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2022 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_5 , в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що законодавець у статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР не пов`язує надання іншого постійного жилого приміщення у разі виселення громадян з жилих приміщень зі способом звернення стягнення на них, а саме: в судовому чи в позасудовому порядку. Визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Оскільки спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, придбано ОСОБА_3 не за рахунок отриманого кредиту, тому відсутні передбачені законом підстави для позбавлення її та членів її сім`ї права користування жилим приміщенням, що є предметом іпотеки, без надання їм іншого постійного жилого приміщення Вказує, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалами Верховного Суду від 10 грудня 2021 року та 13 січня 2022 року продовжено АТ «Альфа-Банк» строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року поновлено АТ «Альфа-Банк» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 755/8405/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2022 року справа № 755/8405/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 за підписом представника ОСОБА_5 про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу відмовлено. Продовжено ОСОБА_3 строк на подання відзиву на касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк», яка підписана представником Воронцовою М. О., на постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року. Зупинено касаційне провадження у справі № 755/8405/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 361/4481/19 (провадження 61-14943сво21).

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 755/8405/20.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 755/8405/20 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 755/8405/20.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19, від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц).

Фактичні обставини

Суди встановили, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_6 своїх зобов`язань за основним зобов`язанням перед Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладений договір іпотеки № 02-10/140 від 29 січня 2007 року, відповідно до якого позивачу в іпотеку передано належне ОСОБА_3 на праві власності нерухоме майно, а саме: кв. АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 4.5.3 іпотечного договору № 02-10/140 від 29 січня 2007 року, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, а саме: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 29 травня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сорокою В. М. проведено державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на кв. АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24 червня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у вказаній квартирі.

Правонаступником АТ «Укрсоцбанк» з 15 жовтня 2019 року є АТ «Альфа-Банк».

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Аналогічні за змістом положення містяться й у частині третій статті 109 ЖК України.

Частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зазначено, що:

«Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

[…]

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

[…]

Аналізуючи статтю 109 ЖК УРСР, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК УРСР, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Так званого адміністративного виселення на вимогу будь-яких осіб чи органів, наділених владними повноваженнями ЖК УРСР не містить, що відображає ті зміни у законодавстві, які запроваджені в Україні у зв`язку з рухом держави до Європейського Союзу та необхідністю захисту основоположних прав людини.

А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачу, у якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 за основним зобов`язанням, було передано в іпотеку належне ОСОБА_3 на праві власності нерухоме майно, а саме: кв. АДРЕСА_1 . Таким чином, позивачем не дотримана процедура, передбачена у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК УРСР.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Воронцовою Марією Олександрівною, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук