Постанова

Іменем України

11 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 321/296/17

провадження № 61-28072св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Михайлівська районна державна адміністрації Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 червня 2017 року у складі судді Олійник М. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - Михайлівської РДА Запорізької області) про визнання незаконним виключення із списку на виділення паїв, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати ОСОБА_6, після смерті якої вона як єдиний спадкоємець першої черги звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. ЇЇ матір, працюючи у колишньому КСП «Червоний партизан» Михайлівського району Запорізької області, отримала право на отримання земельного паю. Так, 14 листопада 1994 року КСП «Червоний Партизан» отримало Державний акт на землю, розмір земельної частки (паю) становить 7,26 умовних кадастрових гектарів, вартість частки (паю) - 72 730, 54 грн. На час отримання КСП «Червоний партизан» Державного акта на землю, ОСОБА_6 була членом КСП та внесена до списку колгоспників, членів колишнього КСП «Червоний партизан» Михайлівського району Запорізької області, що додається до державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 і значиться під № 289. Вказаний Державний акт на право колективної власності на землю зареєстрований у книзі записів державних актів на право колективної власності на землю від 14 листопада 1994 року № 4. Проте згідно з протоколом від 13 грудня 1996 року № 2 уповноважених колгоспників КСП «Червоний Партизан», прийняте рішення всім померлим на період паювання пай не виділяти, у зв'язку з чим під час уточнення списку громадян - членів КСП «Червоний Партизан», що додається до Державного акта на право колективної власності на землю, ОСОБА_6 виключено з цих списків у зв'язку з її смертю. Вважає незаконним виключення її матері зі списків колгоспників.

Посилаючись на викладене, позивач просила встановити факт виключення ОСОБА_6 із списку колгоспників КСП «Червоний партизан» Михайлівського району Запорізької області, що мають право на земельну частку (пай) - протизаконним та визнати за нею право на земельну частку (пай) в розмірі 7,26 умовних кадастрових гектарів, у порядку спадкування за законом.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 мала право на отримання сертифікату на земельну частку (пай) у землях КСП «Червоний партизан» смт Михайлівка як член колективного сільськогосподарського підприємства, була включена до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), проте позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом. ОСОБА_4 знала про право її матері ОСОБА_6 на земельну частку пай і про факт виключення її зі списку, ще у 2009 року, на момент пред'явлення відповідного позову і розгляду справи у суді.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що на день звернення до суду із цим позовом, позовна давність вже минула, а після відмови у задоволенні позову, яка сталася з причин обрання позивачем неправильного способу захисту, вона не зверталася до суду понад 7 років, хоча була обізнана про право її матері ОСОБА_6 на земельну частку (пай) та про факт порушення її спадкових прав.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити її позов поновивши пропущений строк для звернення до суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що протиправними діями порушені права її матері на отримання сертифікату на земельну частку (пай), а потім право і спадкоємців, які відповідно до закону могли успадкувати майно після її смерті. На день смерті матері вона фактично прийняла в спадщину все майно і права на майно, які не були належним чином оформлені при житті матері. За станом свого здоров'я вона не мала можливості приймати участь у судових засідань, тому їй навіть не було відомо про результати судового розгляду її позову.

У січні 2018 року від Михайлівської РДА Запорізької області надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими на сьогоднішній день земля, передана КСП «Червоний партизан» на підставі державного акта, вже розпайована. Нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки на території колишнього КСП «Червоний Партизан» відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 14 листопада 1994 року КСП «Червоний партизан» отримав Державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1, що зареєстрований у книзі записів Державних актів на право колективної власності на землю від 14 листопада 1994 року № 4, згідно з якого відповідно до рішення Михайлівської районної Ради народних депутатів від 26 жовтня 1994 року за № 15 КСП «Червоний партизан» смт Михайлівка передано у колективну власність 3481,7 га землі для сільськогосподарського використання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 року відділом реєстрації актів громадянського стану Михайлівського району Запорізької області.

Мати позивача ОСОБА_6 як член КСП «Червоний партизан» включена до додатку № 1 державного акта на право колективної власності на землю, а самедо списку осіб, які мали право на отримання своєї частки землі під № 289, що підтверджується копією списків громадян - членів колишнього КСП «Червоний партизан», доданого до державного акта НОМЕР_1.

Згідно з наданих позивачем копій довідок відділу Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області від 18 червня 2009 року №№ 132, 1321, 1322 у списку громадян, членів колишнього КСП «Червоний партизан», що додається до державного акта на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 значиться за № 289. Державний акт на право колективної власності колишнього КСП «Червоний партизан» серії НОМЕР_1 зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за від 14 листопада 1994 року № 4. Вартість земельної частки (паю), розміром 7,26 в умовних кадастрових гектарах по колишньому КСП «Червоний партизан», станом на 18 червня 2009 року становить 72 730, 54 грн.

Згідно з витягом із протоколу від 13 грудня 1996 року № 2 уповноважених колгоспників колгоспу «Червоний партизан», вирішено, усім померлим на період паювання пай не виділяти, тобто ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, виключено із списку громадян, членів колишнього КСП «Червоний партизан».

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно з статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_6 мала право на отримання сертифікату на земельну частку (пай) у землях КСП «Червоний партизан» смт Михайлівка як член колективного сільськогосподарського підприємства, включена до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), а рішення уповноважених колгоспників колгоспу «Червоний партизан» від 13 грудня 1996 року, оформлене протоколом № 2, про виключення ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, із списку громадян, членів колишнього КСП «Червоний партизан», є незаконним, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 у зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач про порушення своїх прав дізналася не пізніше 2000 року, що підтверджується рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2009 року, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 до Михайлівської РДА Запорізької області, Михайлівської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай), зобов'язання видати сертифікат на земельну частку (пай), визнання права на спадкування за законом та продовження строку позовної давності для захисту порушеного права, відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Твердження заявника про поважні причини пропуску нею строку для звернення до суду із позовом є безпідставними, оскільки суд касаційної інстанції є судом права а не факта, а тому з огляду на вимоги процесуального закону, суд касаційної інстанції не здійснює переоцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень. Крім того, у преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення вимог позивача, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили та є преюдиційним для розгляду цієї справи, встановлено, що ОСОБА_4 пропустила строк для звернення до суду із позовом про захист своїх прав як спадкоємиці після смерті своєї матері ОСОБА_6

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2017року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І. Усик