Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 1522/11945/12

провадження № 61-5371св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С.О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтрільчукаВ.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації» Одеської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_9,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Ільченко Н. А., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року ОСОБА_4 звернулася з позовом, остаточно уточненим у червні 2016 року, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації» Одеської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_9, про визнання розпорядження про приватизацію частки квартири і свідоцтва про право власності на житло недійсними, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позову зазначила, що разом з сином ОСОБА_9 з 1999 року є власниками 285/1000 часток квартири АДРЕСА_1. Інші 715/1000 часток цієї квартири у 2007 році приватизували ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та у 2011 році 391/1000 часток відчужили ОСОБА_7, а 324/1000 часток - ОСОБА_8 Своєї згоди на приватизацію вона і ОСОБА_9 не надавали.

У отриманому ОСОБА_5 і ОСОБА_6 свідоцтві про право власності на житло зазначена більша загальна площа квартири, ніж є у дійсності, а у виготовленому ними технічному паспорті є значні відхилення у площах приватизованих кімнат від тих, що вказані у її технічному паспорті.

За таких обставин вважає, що відповідачам передана житлова площа більша, ніж та, на яку вони мають право, у зв'язку з чим вони набули права на ту частку квартири, що завжди була у її користуванні.

Крім того, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 самочинно перепланували свою частку квартири, добудовували кухню і санвузол, чим обмежили доступ до пожежного і вентиляційного виходів.

Посилаючись на те, що приватизація ОСОБА_5 і ОСОБА_6 715/1000 часток квартири АДРЕСА_1 і часткове переобладнання кімнат у цій квартирі порушує її права, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним розпорядження Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради № 200867 від 22 лютого 2007 року і свідоцтво про право власності на житло від 22 лютого 2007 року, згідно з якими ОСОБА_5 і ОСОБА_6 набули у власність 715/1000 часток спірної квартири, а також зобов'язати відповідачів привести квартиру у первісний стан за власні кошти.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року ОСОБА_4 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у технічних паспортах на квартиру незначні розбіжності площі не є підставою для визнання недійсними розпорядження про приватизацію частки квартири і свідоцтва про право власності на житло. Оскільки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 були самостійними наймачами і приватизували кімнати у квартирі, якими кожен з них користувався як окремим житлом, суд дійшов висновку, що згода ОСОБА_4 і ОСОБА_9 на приватизацію не вимагалася.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_9 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсними розпорядження про приватизацію частки квартири і виданого ОСОБА_5 і ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на житло, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з порушення норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» і Положення про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, згідно з якими не дозволяється приватизація допоміжних приміщень і місць загального користування.

Приватизація кімнат у комунальній квартирі здійснюється за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у такій квартирі, але вона своєї згоди ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не надавала.

На думку заявника, розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 6 лютого 2007 року, яким суди обґрунтували висновок про відмову у позові, не є належним доказом, так як покладений в основу цього розпорядження акт обстеження квартири не є додатком до розпорядження і судом цей акт не оглядався.

Вказала, що виділення ОСОБА_11 кімнати площею 20,03 кв.м у квартирі АДРЕСА_1 відбулося незаконно, так як судове рішення, на підставі якого її виділено, у архіві суду відсутнє, тому заявник вважає його підробленим.

Ухвалою Верховного Суду від 8 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2018 року ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів. Вказав, що законодавство передбачає право наймача кімнати у комунальній квартирі приватизувати її як окремий об'єкт і згоди наймачів інших кімнат на таку приватизацію не вимагається.

Також у березні 2018 року ОСОБА_8 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що приватизація ОСОБА_5 і ОСОБА_6 715/1000 часток квартири АДРЕСА_1 відбулася з дотриманням законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_9 у 1999 році приватизували 285/1000 часток квартири АДРЕСА_1.

Згідно з отриманим ними свідоцтвом про право власності на житло від 3 грудня 1999 року загальна площа квартири становить 119,50 кв.м, а 285/1000 часток загальної площі квартири складають 34,10 кв.м.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у 2007 році приватизували 715/1000 часток цієї квартири.

Згідно з отриманим ними свідоцтвом про право власності на житло від 22 лютого 2007 року загальна площа квартири становить 123,2 кв.м, а 715/1000 часток загальної площі складають 85,5 кв.м.

Оцінивши технічні паспорти на квартиру АДРЕСА_1, виготовлені позивачем у 1999 році і відповідачами у 2007 році, суди встановили наявність розбіжностей щодо площ підсобних приміщень, які є незначними.

Обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 збільшили площу приміщень у квартирі, що фактично перебували у їх користуванні, за рахунок площі належних ОСОБА_4 та ОСОБА_9 приміщень, судами не встановлено.

З розпорядженняПриморської районної адміністрації Одеської міської ради № 210 від 6 лютого 2007 року суди встановили, що, розглянувши заяву ОСОБА_6 щодо упорядкування її квартири та акт обстеження квартири начальником дільниці № 5 КП «ДЄЗ «Арнаутське» від 15 січня 2007 року, до житлової площі ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 віднесено три кімнати житловою площею 44,6 кв.м, окрему кухню площею 5,8 кв.м, окрему кухню площею 9,4 кв.м, ванну площею 2,2 кв.м, коридор площею 3,8 кв.м. До приміщень загального користування у квартирі віднесено: коридор площею 14,8 кв.м, коридор площею 10,3 кв.м та санвузол площею 1,5 кв.м.

Відомості щодо площ житлових кімнат і підсобних приміщень, зазначені у виготовленому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у 2007 році технічному паспорті, відповідають відомостям, вказаним у розпорядженні Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 210 від 6 лютого 2007 року.

Також судами встановлено, що 23 листопада 2011 року ОСОБА_6 і ОСОБА_5 подарували 391/1000 часток квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, а 324/1000 часток - ОСОБА_8

Відомості, зазначені у технічному паспорті на квартиру, виготовленому у 2011 році при відчуженні належних ОСОБА_5 та ОСОБА_6 часток, відповідають відомостям, зазначеним у технічному паспорті, виготовленому у 2007 році, і у розпорядженні Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 210 від 6 лютого 2007 року.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно зі статтею 1 цього Закону у редакції Закону, чинній на час приватизації ОСОБА_5 та ОСОБА_6 715/1000 часток квартири, під приватизацією державного житлового фонду розуміється відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму (стаття 2 Закону у тій же редакції).

Встановивши, що ОСОБА_4 і ОСОБА_9 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є самостійними наймачами кімнат у комунальній квартирі АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці кімнати підлягають приватизації як окремі і згоди інших наймачів на їх приватизацію Закон не вимагає.

Оцінивши подані сторонами докази і встановивши, що зазначені у технічному паспорті, складеному у 2007 році на квартиру АДРЕСА_1, площі приміщень відповідають тим площам, що віднесені до житлової площі ОСОБА_6 розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 210 від 6 лютого 2007 року, а доказів, які б свідчили про приватизацію ОСОБА_5 і ОСОБА_6 приміщень, які до цього використовував позивач, не добуто, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що незначні розбіжності у технічних паспортах, складених у 1999 році і 2007 році, не свідчать про проведення приватизації з порушенням законодавства і не є підставою для визнання розпорядження і свідоцтва про право власності на житло недійсними.

Так як суди дійшли висновку про безпідставність вимог щодо визнання недійсним отриманого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на житло, правильним є висновок про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_4 про приведення квартири у попередній стан, так як ці вимоги є похідними і не підлягають задоволенню, оскільки відповідні перепланування ОСОБА_5 і ОСОБА_6 здійснили у межах приміщень, що перебувають у їх власності.

Доводи касаційної скарги про те, що, у порушення вимог законодавства, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 приватизували місця загального користування у квартирі, а саме: дві окремі кухні, окрему ванну і коридор, касаційний суд відхиляє, оскільки ці приміщення відносяться до житлової площі ОСОБА_6 згідно з розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 210 від 6 лютого 2007 року і виникли у зв'язку з переплануванням належної їй і ОСОБА_5 житлової кімнати і підсобного приміщення, розподіленого між наймачами. Місцями загального користування у квартирі є: коридор площею 14,8 кв.м, коридор площею 10,3 кв.м та санвузол площею 1,5 кв.м., і ці приміщення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не приватизували.

Помилковими є твердження заявника про те, що відповідно до вимог Положення про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, приватизація відповідачами 715/1000 часток квартири АДРЕСА_1 могла здійснюватися лише за її і ОСОБА_9 згоди.Дане Положення затверджене Міністерством з питань житлово-комунального господарства України у 2009 році, тобто уже після здійснення відповідачами приватизації.

Крім того, у пункті 4 Положення, на який посилається заявник, зазначено про можливість передачі кімнат у комунальних квартирах у приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих кімнатах, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника. ОСОБА_4 і ОСОБА_9 не є членами сім'ї ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та не проживали у кімнатах, які ними приватизовані, тому порушення цього пункту Положення, у будь-якому випадку, не допущено.

Твердження заявника про те, що відповідачі збільшили площу приміщень, якими вони користуються, за рахунок площі належних їй приміщень, є необґрунтованими, оскільки позивач не зазначила, які саме приміщення безпідставно перейшли у користування, а у подальшому - у власність відповідачів.

Зі свідоцтва про право власності на житло від 22 лютого 2007 року, виданого ОСОБА_5 і ОСОБА_6 В, суди встановили, що площа квартири, яка відповідає їх частці, становить 85,5 кв.м, що з урахуванням площі приватизованої ОСОБА_4 і ОСОБА_9 частки - 34,1 кв.м - становить 119,6 кв.м і узгоджується із загальною площею квартири, зазначеною у виданому позивачу свідоцтві про право власності на житло.

Посилання заявника на те, що у додатках до розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 210 від 6 лютого 2007 року відсутній акт обстеження спірної квартири начальником дільниці № 5 КП «ДЄЗ «Арнаутське» від 15 січня 2007 року і оригінал цього акта судами не оглядався, не мають правового значення для вирішення цієї справи.

Розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 210 від 6 лютого 2007 року не скасоване, не визнане недійсним і є чинним, тому у судів попередніх інстанцій не було правових підстав для оцінки цього доказу як неналежного.

Питання щодо достовірності зазначених у розпорядженні даних, джерел їх походження та документів, на підставі яких розпорядження прийнято, не стосується предмета позову у цій справі, так як позивач вимог щодо визнання даного розпорядження недійсним не заявляла.

Доводи заявника про те, що одна із кімнат у квартирі площею 20,03 кв.м виділена у користування ОСОБА_11 у 1981 році на підставі підробленого рішення суду не стосуються предмета позову, оскільки правомірність передачі зазначеної кімнати у користування відповідачам позивач не оспорювала.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Порушень норм процесуального права, які унеможливили з'ясування фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов В.А. Стрільчук