Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.02.2020 року у справі №753/1181/18

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 753/1181/18

провадження № 61-21740св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Укршахтгідрозахист",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства (далі - ДП) "Укршахтгідрозахист" про поновлення на роботі.

В обґрунтування позову зазначав, що він з 23 жовтня 2015 року працював на посаді начальника відділу конкурсних торгів ДП "Укршахтгідрозахист". За його згодою, 20 листопада 2015 року його було переведено на посаду виконуючого обов'язки начальника юридичного відділу ДП "Укршахтгідрозахист". 07 грудня 2015 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням з 07 грудня 2015 року. Наступного дня, 08 грудня 2015 року, у зв'язку з поганим самопочуттям, він звернувся до медичної установи та викликав дільничного лікаря додому про що повідомив телефоном генерального директора і в той же день направив відповідачу кур'єром заяву про відкликання своєї заяви про звільнення від 07 грудня 2015 року.

Позивач зазначає, що після одужання 16 грудня 2015 року він вийшов на роботу, однак йому було повідомлено про те, що його звільнено з займаної посади згідно наказу від 07 грудня 2015 року.

Позивач вважає даний наказ незаконним, оскільки в порушення статті 38 КЗпП України, його було звільнено до закінчення двотижневого строку з дня попередження роботодавця про звільнення.

Ураховуючи викладене, позивач просив поновити його на посаді виконуючого обов'язки начальника юридичного відділу ДП "Укршахтгідрозахист" з 07 грудня 2015 року.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки начальника юридичного відділу ДП "Укршахтгідрозахист" з 07 грудня 2015 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивача звільнено з займаної посади незаконно, оскільки позивач, звертаючись 07 грудня 2015 року до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням, не вказав причин звільнення, передбачених частиною 1 статті 38 КЗпП України, а тому позивач вправі був відкликати свою заяву протягом двох тижнів, що він і зробив 08 грудня 2015 року та відкликав свою заяву про звільнення від 07 грудня 2015 року. Це право працівника передбачено законом і не може бути порушене роботодавцем.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ДП "Укршахтгідрозахист" задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із відсутності правових підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки його було звільнено на підставі поданої ним заяви і в строк, який просив позивач, а саме - з 07 грудня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції скасувати та справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 38 КЗпП України, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення частини 2 статті 38 КЗпП України, оскільки відповідач, отримавши заяву позивача про звільнення за власним бажанням, повинен був звільнити його після закінчення двотижневого строку попередження роботодавця, а не видати наказ про звільнення у день написання заяви про звільнення.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому відзиві, ДП "Укршахтгідрозахист" просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуване судові рішення апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що апеляційним судом правильно встановлено всі обставини справи, та суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в позові, який відповідає встановленим обставинам і ґрунтується на належних і допустимих доказах, а доводи касаційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року справу № 753/1181/18 за позовом ОСОБА_1 до ДП "Укршахтгідрозахист" про поновлення на роботі призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що наказом від 22 жовтня 2015 року № 144-к ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділу конкурсних торгів Державного підприємства "Укршахтгідрозахист" з 23 жовтня 2015 року.

19 листопада 2015 року наказом № 165-к ОСОБА_1, за його згодою, було переведено на посаду виконуючого обов'язки начальника юридичного відділу ДП "Укршахтгідрозахист.

07 грудня 2015 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням з 07 грудня 2015 року.

07 грудня 2015 року виконуючий обов'язки генерального директора ДП "Укршахтгідрозахист" Кисельов В. М. видав наказ від 07 грудня 2015 року № 172-к про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки начальника юридичного відділу ДП "Укршахтгідрозахист", 07 грудня 2015 року за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.

Як зазначив ОСОБА_1, наступного дня, тобто 08 грудня 2015 року, у зв'язку з поганим самопочуттям, звернувся до медичної установи і викликав дільничного лікаря додому.

В подальшому ОСОБА_1 в той же день 08 грудня 2015 року направив відповідачу кур'єром заяву про відкликання своєї заяви про звільнення від 07 грудня 2015 року.

У період з 08 грудня по 12 грудня 2015 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

Після одужання 16 грудня 2015 року ОСОБА_1 вийшов на роботу, однак йому повідомили, що він звільнений з займаної посади згідно наказу №172-к від 07 грудня 2015 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що його звільнення проведено з порушенням вимог частини 2 статті 38 КЗпП України без урахування відкликання ним поданої раніше заяви про звільнення за власним бажанням у межах строку, встановленого частиною 1 статті 38 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, пунктом 4 якої передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39).

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що роботодавець, при звільненні за статтею 38 КЗпП України, вправі звільнити працівника з займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але з зазначенням дати звільнення.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та доказів наданих сторонами, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення його на роботі, оскільки звільнення ОСОБА_1 було здійснено за ініціативою працівника з проханням звільнити його у визначену ним дату, а тому право на відкликання своєї заяви про звільнення у позивача було лише до моменту звільнення.

Доводи, наведені у касаційній скарзі зводяться до власного тлумачення позивачем норм права, незгоди з висновком апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані ним.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. О. Кузнєцов В. С. Жданова А. Ю. Зайцев С. О. Карпенко М. Ю.

Тітов