Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 367/7714/16-ц

провадження № 61-22645св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представники відповідача: адвокати ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В. від 03 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з серпня 2009 року він почав проживати з відповідачем однією сім'єю як чоловік та дружина, вести спільне господарство та спільний бюджет, проте офіційно шлюб вони не зареєстрували.

Позивач зазначав, що проживаючи однією сім'єю та маючи спільний бюджет, у 2011 році вони спільно уклали з забудовником попередній договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка після укладання договору купівлі-продажу від 06 лютого 2015 року була оформлена на ім'я відповідача.

У серпні 2016 року відносини між ними погіршилися у зв'язку із різними поглядами на життя та 05 вересня 2016 року фактично відносини припинилися.

Посилаючись на те, що спірна квартира придбана під час його фактичного проживання з відповідачем однією сім'єю, позивач просив суд визнати факт його спільного проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 серпня 2009 року по 05 вересня 2016 року; визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ним та відповідачем право власності за кожним на ? частини за кожним двокімнатної квартири АДРЕСА_1

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 січня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 в період з 01 серпня 2009 року по 05 вересня 2016 року. Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_4 право власності на ? частини двокімнатної квартири загальною площею 54,2 кв. м, житловою площею 27,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_6 право власності на ? частини двокімнатної квартири загальною площею 54,2 кв. м, житловою площею 27,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт спільного проживання як чоловіка та дружини однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 з 01 серпня 2009 року по 05 вересня 2016 року. Оскільки спірна квартира була набута сторонами за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, то в силу статті 60, частини першої статті 70, частини першої статті 74 СК України, спірне майно належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу в рівних частинах.

Постановою апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт його проживання з відповідачем як чоловіка та дружини однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не доведено і ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету, а також того, що спірна квартира придбана за їх спільні сумісні кошти або спільною працею. Доводи позивача про вклад у придбання та утримання спірного майна належних йому особистих коштів, у тому числі одержаних ним від продажу належного йому автомобіля, суд вважав необґрунтованими та безпідставними.

У травні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій не з'ясував всіх фактичних обставин справи; врахував, що показами свідків та матеріалами справи підтверджувався факт проживання сторін однією сім'єю з 01 серпня 2009 року по 05 вересня 2016 року, про що не заперечувала і сама ОСОБА_6, будучи вагітною від позивача; належним чином не дослідив обставини походження грошових коштів на придбання спірної квартири; не визначив ступінь участі позивача та відповідача своєю працею та коштами в придбанні спірної квартири.

У червні 2018 року ОСОБА_6 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Відповідач заперечувала, що відносини, які існували між нею та позивачем, мали характер сімейних, вони не мали спільного господарства, спільного сімейного бюджету, спільних прав та обов'язків як подружжя, спільного побуту. Позивачем не доведено його фінансову спроможність у придбанні спірної квартири.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

За положеннями частини другої статті 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Апеляційний суд вказав, що наведені позивачем підстави не є такими, з якими закон пов'язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення СК України про спільність сумісної власності подружжя та обґрунтовано дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірної квартири за їх спільні сумісні кошти або спільною працею.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на законі та узгоджуються з матеріалами справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що відповідач визнавала факт спільного проживання з позивачем у період з 01 серпня 2009 року по 05 вересня 2016 року, оскільки вони не відповідають встановленим судом обставинам та поясненням ОСОБА_6, які вона надавала у суді першої інстанції та якими обґрунтовувала відзив на касаційну скаргу. Крім того, у пункті 13 договору купівлі-продажу від 06 лютого 2015 року зазначено, що ОСОБА_6 (покупець) купує квартиру в особисту власність, оскільки в шлюбі або у фактичних відносинах не перебуває.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що позивач проживав з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2009 року по 05 вересня 2016 року, вів з нею спільне господарство та брав спільну участь у придбанні й ремонті спірної квартири не спростовують установлені апеляційним судом обставини та зводяться лише до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило