Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №592/136/22
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №592/136/22

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 592/136/22

провадження № 61-2273св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумське АТП-15927»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2023 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І. , Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське АТП-15927» (далі - ТОВ «Сумське АТП-15927»), третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду Сумської області від 06 червня 2013 року у справі № 920/404/13-г було задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) до ТОВ «Сумське АТП-15927» про стягнення коштів, стягнуто з ТОВ «Сумське АТП-15927» на користь ФОП ОСОБА_2 1 418 200 грн поворотної фінансової допомоги та 28 764 грн судового збору. На виконання цього рішення суду Господарським судом Сумської області видано наказ від 12 липня 2013 року № 920/404/13-г. Під час виконання зазначеного судового рішення 29 серпня 2013 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Сумське АТП-15927» було укладено мирову угоду, за умовами якої ТОВ «Сумське АТП-15927» зобов`язалося сплатити ФОП ОСОБА_2 борг в сумі 1 418 200 грн протягом трьох місяців з моменту затвердження мирової угоди Господарським судом Сумської області. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-г було затверджено мирову угоду від 29 серпня 2013 року. Строк добровільного виконання мирової угоди сплив 22 грудня 2013 року, але ТОВ «Сумське АТП-15927» своє зобов`язання не виконало. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 26 грудня 2013 року у справі № 920/2214/13 було прийнято до розгляду заяву ФОП ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «САТП-15927» (далі - ТОВ «САТП-15927») про порушення справи про банкрутство ТОВ «Сумське АТП-15927», а ухвалою цього суду від 24 червня 2014 року у зазначеній справі було порушено провадження про банкрутство ТОВ «Сумське АТП-15927», визнано вимоги кредиторів ТОВ «САТП-15927», ФОП ОСОБА_2 в сумі 1 800 481,37 грн, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року, провадження у справі № 920/2214/13 припинено. ФОП ОСОБА_2 зверталася до Господарського суду Сумської області із заявами про поновлення строку для пред`явлення мирової угоди до виконання, про розірвання мирової угоди та про поновлення строку пред`явлення судового наказу до виконання, однак у задоволенні цих заяв було відмовлено. 20 грудня 2021 року між ним та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги боргу в сумі 1 446 964 грн, що виник в ТОВ «Сумське АТП-15927» на підставі рішення Господарського суду Сумської області у справі № 920/404/13-г. Мирова угода, укладена на стадії виконання судового рішення, за своєю правовою природою є цивільно-правовим договором, тому внаслідок її невиконання боржником він має право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з підстав, передбачених статтями 526 610 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). З огляду на те, що вищевказані заяви ФОП ОСОБА_2 про поновлення строку для пред`явлення мирової угоди до виконання, про розірвання мирової угоди та про поновлення строку пред`явлення судового наказу до виконання тривалий час розглядалися судами, він пропустив позовну давність з поважних причин. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати поважними причини пропуску ним позовної давності; стягнути з ТОВ «Сумське АТП-15927» на свою користь заборгованість за мировою угодою від 23 вересня 2013 року у справі Господарського суду Сумської області № 920/404/13-г в сумі 1 446 964 грн, три проценти річних - 130 821 грн, інфляційні збитки - 281 769,97 грн за весь час прострочення в межах загальної позовної давності, а всього - 1 859 554,97 грн.

У відзиві на позовну заяву ТОВ «Сумське АТП-15927» заперечило проти позову та просило відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що наданий позивачем договір про відступлення права вимоги від 20 грудня 2021 року не містить повного переліку документів, які передаються новому кредитору, тобто позивач не довів переходу до нього права на стягнення заборгованості з ТОВ «Сумське АТП-15927». Звернення ФОП ОСОБА_2 до суду із заявами про поновлення строку для пред`явлення мирової угоди до виконання, про розірвання мирової угоди та про поновлення строку пред`явлення судового наказу до виконання не є підставами для поновлення позовної давності. Перебіг позовної давності для ОСОБА_1 розпочався так само, як і для ФОП ОСОБА_2 - з часу прийняття постанови Харківського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року про припинення провадження у справі № 920/2214/13 про банкрутство ТОВ «Сумське АТП-15927», якою також припинено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Позовну заяву ОСОБА_1 подав до суду лише 05 січня 2022 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 порушує питання про стягнення з ТОВ «Сумське АТП-15927» на його користь заборгованості в сумі 1 418 200 грн, яка фактично вже стягнута рішенням Господарського суду Сумської області у справі № 920/404/13-г, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для закриття провадження в цій справі.

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 01 листопада 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з цим позовом (позовну давність). Позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Сумське АТП-15927» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 859 554,97 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час постановлення ухвали суду про затвердження мирової угоди вона не відносилася до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою. Більше того, мирова угода та ухвала суду не передбачали заходів примусового виконання рішення. В постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15 викладено правовий висновок про те, що у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні позову. ТОВ «Сумське АТП-15927» не виконало мирову угоду, тому позивач як правонаступник ОСОБА_2 має право на самостійний судовий захист свого порушеного права шляхом отримання суми боргу та заявлених на підставі статті 625 ЦК України сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, розрахованих станом на 05 січня 2022 року. За цими обставинами не приймалося судового рішення, тому немає підстав для закриття провадження у справі. Позовна давність за вимогами по мировій угоді спливла 28 травня 2019 року, однак в цей період ОСОБА_2 зверталася до Господарського суду Сумської області із заявами про поновлення строку для пред`явлення мирової угоди до виконання, про розірвання мирової угоди та про поновлення строку пред`явлення судового наказу до виконання, розгляд яких тривав з 2018 року по 2021 рік. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2 пропустив позовну давність з поважних причин.

Постановою Сумського апеляційного суду від 12 січня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Сумське АТП-15927» задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 01 листопада 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час укладення договору про відступлення права вимоги від 20 грудня 2021 року ФОП ОСОБА_2 вже не мала права вимоги до ТОВ «Сумське АТП-15927», так як ухвалою Господарського суду Сумської області від 23 червня 2021 року у справі № 920/404/13-г було відмовлено в задоволенні її заяви про розірвання мирової угоди, видачу дубліката наказу від 12 липня 2013 року № 920/404/13-г та поновлення процесуального строку для повторного його пред`явлення до виконання, а також постановою Північного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2021 року виконавчий документ - ухвалу Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року про затвердження мирової угоди - визнано такою, що не підлягає виконанню у зв`язку з її пред`явленням до виконання після закінчення встановленого законом строку. За таких обставин до позивача як нового кредитора ФОП ОСОБА_2 не перейшло право вимоги суми боргу за мировою угодою, штрафних санкцій за невиконання грошового зобов`язання та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України. Тому доводи позивача про те, що він як правонаступник ФОП ОСОБА_2 має право на самостійний судовий захист свого порушеного права з боку боржника за мировою угодою та має право на отримання суми боргу і заявлених на підставі статті 625 ЦК України сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, є необґрунтованими та недоведеними. Висновок місцевого суду про те, що на час постановлення ухвали суду про затвердження мирової угоди від 23 вересня 2013 року на стадії виконання рішення суду, вона не відносилася до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, суперечить висновкам, зробленим у постанові Північного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2020 року, якою залишено без задоволення заяву ФОП ОСОБА_2 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Також суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 256 257 261 267 ЦК України, не врахував висновків щодо пропуску процесуальних строків для захисту своїх прав первісним кредитором, зроблених Північним апеляційним господарським судом у вищенаведених постановах від 10 грудня 2020 року та від 15 вересня 2021 року у справі № 920/404/13-г. Крім того, при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий суд помилково послався на висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15, правовідносини в якій не є тотожними правовідносинам у справі, яка переглядається, так як в цій справі позивач не заявляв вимог про спонукання до виконання мирової угоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

17 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 01 листопада 2022 року.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_1 вказав, що апеляційний суд не врахував правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15 про те, що у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання виконання мирової угоди. Мирова угода від 23 вересня 2013 року як правочин, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Сумське АТП-15927», а також договір про відступлення права вимоги від 20 грудня 2021 року, укладений між ним та ФОП ОСОБА_2 , не були визнані недійсними, розірваними або скасованими в судовому порядку, не мали явних ознак фіктивності та були чинними, тому суд першої інстанції правильно застосував положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину та задовольнив заявлений у справі позов. Висновок апеляційного суду про неврахування судом першої інстанції висновків, зроблених Північним апеляційним господарським судом у постановах від 10 грудня 2020 року та від 15 вересня 2021 року у справі № 920/404/13-гщодо пропуску первісним кредитором процесуальних строків для захисту своїх прав став наслідком підміни двох різних за змістом понять і призвів до перекручування та спотворення встановлених зазначеними судовими рішеннями юридично значущих фактів. Так, в усіх процесуальних документах, в судових засіданнях під час розгляду спору по суті він неодноразово наголошував на тому, що існує два різні документи, а саме мирова угода від 23 вересня 2013 року, яка за своєю правовою природою є правочином, та ухвала Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-г про затвердження мирової угоди як окремий вид судового рішення. Тому, набувши за договором від 20 грудня 2021 рокуправо вимоги, він звернувся до суду з позовом у зв`язку з невиконанням саме мирової угоди від 23 вересня 2013 року як правочину, а не ухвали Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-г про затвердження мирової угоди як окремого виду судового рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ковпаківського районного суду міста Суми.

06 березня 2023 року справа № 592/136/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду Сумської області від 06 червня 2013 року у справі № 920/404/13-г було задоволено позов ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «Сумське АТП-15927» про стягнення коштів, стягнуто з ТОВ «Сумське АТП-15927» на користь ФОП ОСОБА_2 1 418 200 грн поворотної фінансової допомоги та 28 764 грн судового збору.

На виконання вищевказаного рішення суду Господарським судом Сумської області видано наказ від 12 липня 2013 року № 920/404/13-г.

Під час виконання вищезазначеного судового рішення 29 серпня 2013 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Сумське АТП-15927» було укладено мирову угоду, за умовами якої ТОВ «Сумське АТП-15927» зобов`язалося сплатити ФОП ОСОБА_2 борг в сумі 1 418 200 грн протягом трьох місяців з моменту затвердження мирової угоди Господарським судом Сумської області.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-г було затверджено мирову угоду, укладену 29 серпня 2013 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Сумське АТП-15927» на стадії виконання судового рішення. Цією ухвалою визначено, що у випадку невиконання ТОВ «Сумське АТП-15927» мирової угоди ухвала про затвердження мирової угоди має статус виконавчого документа відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», за яким підлягає виконанню рішення Господарського суду Сумської області від 06 червня 2013 року у справі № 920/404/13-г.

Строк добровільного виконання мирової угоди сплив 22 грудня 2013 року, але ТОВ «Сумське АТП-15927» своє зобов`язання не виконало.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 26 грудня 2013 року у справі № 920/2214/13 було прийнято до розгляду заяву ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «САТП-15927» про порушення справи про банкрутство ТОВ «Сумське АТП-15927», а ухвалою цього суду від 24 червня 2014 року у зазначеній справі було порушено провадження про банкрутство ТОВ «Сумське АТП-15927», визнано вимоги кредиторів ТОВ «САТП-15927», ФОП ОСОБА_2 в сумі 1 800 481,37 грн, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року провадження у справі № 920/2214/13 припинено.

Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року у справі № 920/2214/13 - без змін.

ФОП ОСОБА_2 зверталася до Господарського суду Сумської області із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа (ухвали Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-г) до виконання.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 28 серпня 2018 року у справі № 920/404/13-г було задоволено заяву ФОП ОСОБА_2 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, визнано поважними причини пропуску строку для пред`явлення до виконання виконавчого документа - ухвали Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення суду, поновлено до 28 серпня 2021 року строк для пред`явлення до виконання цього виконавчого документа.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2020 року було задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Сумське АТП-15927», ухвалу Господарського суду Сумської області від 28 серпня 2018 року у справі № 920/404/13-г скасовано та прийнято нове судове рішення, яким заяву ФОП ОСОБА_2 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання залишено без задоволення, матеріали справи повернуто до Господарського суду Сумської області. Зазначене судове рішення не переглядалося в касаційному порядку та мотивоване тим, що ухвала Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-г, якою було затверджено мирову угоду, укладену 29 серпня 2013 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Сумське АТП-15927», не була пред`явлена до виконання у строк з 23 вересня 2013 року по 28 серпня 2018 року, тобто впродовж майже п`яти років, тоді як процедура банкрутства тривала з 24 червня 2014 року по 28 листопада 2017 року. ФОП ОСОБА_2 без поважних причин впродовж 1 року і 6 місяців не звертала до виконання ухвалу про затвердження мирової угоди. Також ФОП ОСОБА_2 не була позбавлена можливості звернутися до державної виконавчої служби з відповідною заявою, так як відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника зупиняє лише вчинення виконавчий дій, а не подачу вищевказаної ухвали для виконання до державної виконавчої служби. Крім того, ФОП ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів неможливості пред`явити ухвалу Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-гдо виконання з 28 листопада 2017 року, тобто після припинення провадження у справі № 920/2214/13 постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року. У зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що клопотання ФОП ОСОБА_2 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є необґрунтованим, а оскаржувана ухвала господарського суду винесена без належного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

23 лютого 2021 року ТОВ «Сумське АТП-15927» звернулося до Господарського суду Сумської області із заявою, в якій просило визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий документ - ухвалу Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-г про затвердження мирової угоди, за якою з ТОВ «Сумське АПТ-15927» на користь ФОП ОСОБА_2 стягнуто 1 418 200 грн поворотної фінансової допомоги та 28 764 грн судового збору.

12 березня 2021 року ФОП ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Сумської області із заявою пророзірвання вищевказаної мирової угоди, видачу дубліката наказу від 12 липня 2013 року № 920/404/13-г та поновлення процесуального строку для повторного його пред`явлення до виконання.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 23 червня 2021 року у справі № 920/404/13-г було відмовлено в задоволенні вищевказаних заяв ТОВ «Сумське АТП-15927» та ФОП ОСОБА_2 .

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Сумське АТП-15927» задоволено, ухвалу Господарського суду Сумської області від 23 червня 2021 року у справі № 920/404/13-г в частині відмови в задоволенні заяви ТОВ «Сумське АТП-15927» про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині, яким вказану заяву ТОВ «Сумське АТП-15927» задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий документ - ухвалу № 920/404/13-г, видану 23 вересня 2013 року Господарським судом Сумської області, про стягнення з ТОВ «Сумське АТП-15927» на користь ОСОБА_2 1 418 200 грн поворотної фінансової допомоги та 28 764 грн судового збору. Це судове рішення мотивоване тим, що зазначений виконавчий документ не підлягає виконанню у зв`язку із закінченням встановленого законом строку пред`явлення його до виконання.

20 грудня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 як первісним кредитором та ОСОБА_1 як новим кредитором було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ФОП ОСОБА_2 відступила, а ОСОБА_1 прийняв на себе право вимоги, що належало первісному кредитору, і став новим кредитором за зобов`язаннями ТОВ «Сумське АТП-15927» за договором про відступлення права вимоги від 18 березня 2013 року, укладеним з первісним кредитором ОСОБА_3 на суму 1 418 200 грн, які стягнуті з ТОВ «Сумське АТП-15927» на користь ФОП ОСОБА_2 рішенням Господарського суду Сумської області від 06 червня 2013 року у справі № 920/404/13-г, наказ господарського суду від 12 липня 2013 року. Також сторони дійшли згоди про те, що новий кредитор стає правонаступником первісного кредитора як позивача у справі № 920/404/13-г Господарського суду Сумської області.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Питання процесуального правонаступництва врегульовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав і обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. На правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд і однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 Велика Палата Верховного Суду виклала такі правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Отже, однією з підстав можливості заміни стягувача у виконавчому документі є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який має обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.

Тому при вирішенні питання про заміну стягувача у виконавчому документі заявник повинен подати докази на підтвердження матеріального правонаступництва, а суд зобов`язаний перевірити, чи відбувся фактичний перехід до особи прав та обов`язків попередника та чи не пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2020 року, ухвалою Господарського суду Сумської області від 23 червня 2021 року, а також постановою Північного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2021 року у справі № 920/404/13-г підтверджено той факт, що виконавчий документ - ухвала Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року про затвердження мирової угоди - не підлягає виконанню у зв`язку із закінченням встановленого законом строку пред`явлення її до виконання і підстави для поновлення цього строку первісному кредитору- ФОП ОСОБА_2 відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до позивача як нового кредитора не перейшло право вимоги суми боргу за мировою угодою, штрафних санкцій за невиконання грошового зобов`язання та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За змістом постанови від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15 Верховний Суд України вважав помилковими висновки апеляційного суду та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, яка утворилася у зв`язку з невиконанням мирової угоди, так як позивач не звернувся до державної виконавчої служби з приводу виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, та погодився з висновком місцевого суду про задоволення зазначених позовних вимог, виходячи з того, що мирова угода є договором, укладеним сторонами в належній формі, на підставі якої виникають цивільно-правові зобов`язання.

Вищевказаний висновок Верховного Суду України обґрунтований тим, що відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року) мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою. Однак Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» положення пункту 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» виключено. Отже, на момент постановлення ухвали суду про визнання мирової угоди (24 лютого 2010 року) зазначена мирова угода не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою. Системний аналіз зазначених норм показав, що у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні указаного позову.

Разом з тим вищевказані норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» втратили чинність 05 жовтня 2016 року, а в цей же день набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», пунктом 2 частини першої статті 3 якого визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Крім того, з 15 грудня 2017 року набрали чинності ЦПК України та Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) в редакціях Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 208 ЦПК України та статтею 193 ГПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Тобто матеріально-правове регулювання виконання мирової угоди на час виникнення спірних правовідносин в цій справі (укладення між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договору про відступлення права вимоги від 20 грудня 2021 року) істотно змінилося та відрізнялося від того, яке діяло до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», ЦПК України та ГПК України в редакціях Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», і передбачало, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, який може бути пред`явлено до примусового виконання.

За таких обставин викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, наведеним у вищезгаданій постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15.

При цьому аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в цій справі він звернувся до суду з позовом у зв`язку з невиконанням саме мирової угоди як правочину, а не ухвали Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2013 року у справі № 920/404/13-г про затвердження мирової угоди як окремого виду судового рішення, не заслуговують на увагу, так як мирова угода від 29 серпня 2013 року була укладена між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Сумське АТП-15927» на стадії виконання судового рішення, затверджена судом і не підлягає виконанню у зв`язку із закінченням встановленого законом строку пред`явлення її до виконання, що підтверджено вищенаведеними судовими рішеннями у справі № 920/404/13-г.

Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 просивстягнути з ТОВ «Сумське АТП-15927» на свою користь заборгованість за мировою угодою від 23 вересня 2013 року у справі Господарського суду Сумської області № 920/404/13-г, тобто фактично за ухвалою цього суду про затвердження мирової угоди, а не самою мировою угодою, яка була укладена 29 серпня 2013 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Сумське АТП-15927».

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук