Історія справи

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа №345/656/17

провадження №61-2178св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі - ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8, ОСОБА_9,

представник відповідача ОСОБА_9 - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Мелінишин Г. П.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 3% річних в розмірі 281,50 грн, та інфляційні втрати в розмірі 2 627 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

Позов мотивовано тим, що 11 листопада 1996 року позивач уклав з відповідачами договір позики на суму 12 266 грн, терміном до 11 квітня

1997 року. На даний час у відділі державної виконавчої служби Калуського МРУЮ на виконанні знаходиться виконавче провадження про стягнення з відповідачів коштів в сумі 12 513 грн на його користь по виконавчому напису нотаріуса від 20 травня 1997 року.

Не зважаючи на те, що відповідачі мали повернути позику до 11 квітня 1997 року, кошти залишаються не повернутими, що підтверджується довідкою виданою відділом Калуського МРУЮ.

Починаючи з 2008 року позивач неодноразово звертався до суду з позовами про відшкодування шкоди, стягнення 3% річних та інфляційних втрат, останнім рішенням Калуського міськрайонного суду від 11 серпня 2016 року його позов задоволено. Разом з тим, прострочення виконання грошового зобов'язання продовжується, у зв'язку з чим, на підставі частини другої статті 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку

3% річних та інфляційні втрати за період прострочення з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 22 вересня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь ОСОБА_4 2 908,50 грн - матеріальної шкоди за порушення грошового зобов'язання, 640 грн - сплаченого судового збору та

2 000 грн - витрат на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з простроченням виконання відповідачами грошового зобов'язання у розмірі 12513,82 грн за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року, останні повинні нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України у вигляді сплати індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині судових витрат з ухваленням у цій частині нового рішення. Стягнуто з відповідачів на користь позивача 320 грн понесених судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції правильно застосовані положення статті 625 ЦК України, згідно яких боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Сума позики відповідачами не повернута, тому на підставі частини другої статті 625 ЦК України з них на користь позивача підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми та інфляційні трати.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду в частині розподілу судових витрат.

Разом з тим, рішення апеляційного суду у цій частині сторонами не оскаржується, тому не переглядається у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення в частині задоволення позову та відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що вимоги про стягнення сум за порушення грошового зобов'язання за період з 01 січня 2014 року по 30 березня 2014 року вже вирішено рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди, тому рішення суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає скасуванню у повному обсязі.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що 11 листопада 1996 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого відповідачі позичили у позивача 12 266 гривень терміном до 11 квітня 1997 року.

У відділі ДВС Калуського міськрайонного управління юстиції перебуває на виконанні виконавчий напис №2-915 від 20 травня 1997 року, виданий державним нотаріусом Калуської державної нотаріальної контори про стягнення 12 513,82 грн солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4 Залишок суми до стягнення станом на 17 лютого 2017 року становить 12 513,82 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором чи законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Рішеннями Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2016 року, від 11 серпня 2016 року, з відповідачів стягнуто на користь позивача матеріальну шкоду за порушення грошового зобов'язання за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року у сумі 437,95 грн та за період з 01 січня 2014 року по 30 березня 2014 року у сумі 493,84 грн. Вказані суми позивачем не включено до суми боргу за зобов'язанням, за порушення якого позивачем пред'явлено позов.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ставив питання про стягнення з відповідачів на користь позивача на підставі частини другої статті 625 ЦК України індекс інфляції та 3% річних за час прострочення грошового зобов'язання за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

Позивачем проведено розрахунок індексу інфляції за час прострочення грошового зобов'язання за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року з урахуванням величини індексів інфляції у 2014 році за даними Держкомстату України, який становить 2 627 грн.

Три проценти річних від простроченої суми боргу 12 513 грн за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року, тобто за дев`ять місяців складають 281,50 грн.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення вказаних сум, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку періоду за який розраховано прострочення (з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року) та дійшов обґрунтованого висновку про правильність висновків про їх стягнення на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги відповідача щодо стягнення у цій справі сум за період з 01 січня 2014 року по 30 березня 2014 року, тобто за період, який вже охоплено рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2016 року у іншій справі, вбачаються необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваного у цій справі рішенням апеляційного суду, згідно якого інфляційні витрати та 3% річних розраховано і стягнуто саме за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

Помилковість зазначення у рішенні суду першої інстанції періоду нарахування - з 01 січня 2014 року по 30 березня 2014 року, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення апеляційного суду та не впливає на правильність розрахованих і стягнутих судом сум, які за визначений позивачем період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року складають: індекс інфляції - 2627 грн та 281,50 грн - 3% річних від простроченої суми боргу. І стягнення саме такого розміру інфляційних витрат та 3% річних судом першої інстанції, обґрунтованого залишено без змін оскаржуваним рішенням апеляційного суду.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська