Постанова

Іменем України

28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 621/1422/18

провадження № 61-22026св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Харківська філія державного підприємства "Сетам",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 червня 2019 року в складі судді Бібіка О. В., і постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлака І. В., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПАТ КБ "ПриватБанк", треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області, Харківська філія ДП "Сетам" про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та звільнення квартири з-під арешту.

Позовна заява мотивована тим, що вказана квартира належить їй на праві спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17березня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Гаврильєвим В. І., зареєстровано в реєстрі за № 393, оскільки під час купівлі вказаної квартири вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. У відділі примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Харківської області наявне виконавче провадження ВП № 49185597 за виконавчим документом № 2-1000/11, виданим 21 вересня 2011 року Ленінським районним судом м. Харкова про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором. Відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Харківської області, звернуто стягнення на зазначену квартиру, шляхом ії продажу з прилюдних торгів, незважаючи на те, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Разом із цим, на дану квартиру також накладено арешти в рамках низки виконавчих проваджень. Відомості про вказані арешти містяться в оголошенні про продаж квартири на офіційному веб-сайті ДП "СЕТАМ" в мережі Інтернет та в державних реєстрах, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Діями ПАТ КБ "Приватбанк" порушено приписи статті 41 Конституції України, статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, приписи Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а також вимоги частини 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та статтей 60, 70 СК України. Разом із цим, наявність арештів на квартиру позбавляє позивача можливості поділити спільне сумісне майно подружжя у позасудовому порядку та обмежує її право власності.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 06 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно належить на справі спільної сумісно власності подружжю, частки яких є рівними, а тому позивач має право на визнання її особистою приватною власністю Ѕ частини відповідної квартири.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 червня 2019 року в оскаржуваній частині задоволених позовних вимог залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки відповідні позовні вимоги є обгрунтованими та підлягали задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - Пац Є. О., не погодившись із рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 06 червня 2019 року та постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідних позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 січня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що судами було допущено порушення норм процесуального права, оскільки позивачем не доведено, що спірна квартира є спільним майном подружжя та позивачем не було заявлено вимог про її поділ. Разом із цим, судами передчасно визнано право власності позивача на Ѕ частину спірної кватири в судовому порядку, оскільки воно не оспорюється іншими особами.

Позиції інших учасників

03 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв'язку до суду письмові пояснення на касаційну скаргу, просивши суд поновити строк для їх подання. Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 21 лютого 2020 року. Разом із цим, копію даної ухвали та копію касаційної скарги ОСОБА_1 отримала 07 лютого 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення. Однак, у наданих письмових поясненнях належним чином не зазначено та до касаційної скарги не додано жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на їх подання, а тому слід відмовити у поновленні строку на подання письмових пояснень ОСОБА_1 на відповідну касаційну скаргу.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що 23 квітня 1983 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб, після укладення якого подружжю присвоєні прізвища - "ОСОБА_1".

Згідно договору купівлі-продажу від 17 березня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Гаврильєвим В. І., зареєстрованого в реєстрі за № 393, ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до договору поруки від 21 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, останній поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_3 своїх обов'язків за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 56/А-07.

На примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 49185597 від 02 листопада 2015 року, відкрите на підставі виконавчого документа № 2-1000/11, виданого 21 вересня 2011 року Ленінським районним судом м. Харкова про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 56/А-07 в розмірі 4 209 290,95 грн.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 127060844 від 11 червня 2018 року, вона містить інформацію про арешт майна боржника ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 49185597, а також про інші виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_4 і у зв'язку з чим також накладено арешт на спірне нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_1).

На офіційному веб-сайті ДП "Сетам" в мережі інтернет квартира АДРЕСА_1,11 червня 2018 року виставлена на продаж з аукціону.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX, від 15 січня 2020 року (далі - Закон).

У пункті 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX, від 15 січня 2020 року установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX, від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX, від 15 січня 2020 року.

Таким чином, розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, слід здійснювати, враховуючи вимоги ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи частково позовні вимоги про визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що дана квартира придбана під час перебування у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (позивача) та є спільною сумісною власністю подружжя в рівних частинах. А оскільки наразі здійснюються дії зі сторони відповідача АТ КБ "ПриватБанк" щодо позбавлення права власності, в тому числі і позивача, на частину цієї квартири шляхом її примусової реалізації, то зазначеними діями фактично порушується право власності позивача на Ѕ частину цього майна, а тому вона має право на визнання за нею права особистої приватної власності на відповідну частину спірної квартири.

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленими судами на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих доказів.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції станом на 17 березня 2001 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічні норми закріплені у статтях 60, 63 СК України та частині 3 статті 368 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як обгрунтовано встановлено судами, спірне нерухоме майно (квартира) є об'єктом права спільної сумісної власності відповідача ОСОБА_4 та позивача ОСОБА_1, оскільки придбане у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому позивачу належить Ѕ частина цього майна.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, зокрема, що спірна квартира є спільною сумісною власністю з часткою позивача в розмірі Ѕ від цього майна, а також наявність дій зі сторони відповідача АТ КБ "ПриватБанк" щодо позбавлення співвласників їх права власності на спірне майно (квартиру), суди дійшли обгрунтованого висновку щодо необхідності захисту порушеного права власності позивача щодо належного їй майна за законом, шляхом визнання її особистою приватною власністю Ѕ частини відповідної квартири.

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належними чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про часткове задоволення вимог позивача шляхом визнання за нею права особистої приватної власності на Ѕ частину відповідного спільного майна (квартири) подружжя.

Доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" в цілому є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки суду є достатньо аргументованими. У зв'язку із цим Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб'єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судовірішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук