Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.01.2024 року у справі №761/16166/21
Постанова КЦС ВП від 10.01.2024 року у справі №761/16166/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 761/16166/21

провадження № 61-5932св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Голден Хаус», Публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Голден Хаус» (далі - ТОВ «АН «Голден Хаус»), Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк» «Престиж» (далі - ВАТ «АКБ «Престиж»), яке змінило назву на ПАТ «Фідобанк», у вересні 2014 року були укладені кредитний договір та договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

У квітні 2019 року ПАТ «Фідобанк» листом повідомив позивача про виставлення на продаж, як лоту, права вимоги за кредитним та іпотечним договорами. За результатами проведених електронних торгів переможцем стало ТОВ «АН «Голден Хаус». 20 червня 2019 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «АН «Голден Хаус» укладений договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки. Зазначає, що ТОВ «АН «Голден Хаус» не є фінансовою установою у розумінні частини першої статті 1054 ЦК України. Ведення діяльності з надання послуг факторингу, яка передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Проте, ТОВ «АН «Голден Хаус» не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг. Вважала, що безпідставна заміна сторони за кредитним договором з банку не на фінансову установу, зачіпає її права та законні інтереси. Також за договором про відступлення права вимоги передано зобов`язання в гривні, тоді як зобов`язання за кредитним договором виражено в дол. США, тобто за оспорюваним договором передані неіснуючі права на користь нового кредитора.

Позивач просила:

визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 20 червня 2019 року, укладений між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «АН «Голден Хаус», посвідчений 20 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 463.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «АН «Голден Хаус», ПАТ «Фідобанк» про визнання недійсним договору про відступлення прав.

Судові рішення мотивовані тим, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки:

оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, не є договором факторингу, оскільки відрізняється за своєю правовою природою. Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги сторони визнали, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором. Оспорюваний договір укладений в період відкликання Національним банком України 18 липня 2016 року банківської ліцензії та перебування банку у процедурі ліквідації, тому обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «Фідобанк» законодавством не визначені.

Суди також вказали, що частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак, ПАТ «Фідобанк» повідомив позивача про здійснення аукціону про продаж прав вимоги та в подальшому банк повідомив про зміну кредитора. Суду не надано доказів оскарження позивачем відкритих торгів (аукціону), за результатами яких було відчужено право вимоги за кредитним договором та було укладено оспорюваний договір. За таких обставин, вимога про визнання договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач не була стороною оспорюваного правочину та цей правочин не змінює обсяг прав та обов`язків, які позивач набула уклавши кредитний договір та договір іпотеки. Відступлення права вимоги у гривні, тоді як за кредитним договором зобов`язання виражено в іноземній валюті, не є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, як помилково вважає позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що поза увагою судів залишилися такі обставини:

права вимоги за кредитним договором не могли бути відступлені від банку на користь ТОВ«АН «Голден Хаус», оскільки останнє не є банком чи іншою фінансовою установою (кредитодавцем) у розумінні частини першої статті 1054 ЦК України та не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від якої вона не відступила у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, вказала, що для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа;

вважає, що суди застосували в оскаржуваних рішеннях постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, яка прийнята із грубим порушенням норм матеріального права, оскільки зробивши висновок про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, фактично створив нову норму права, не існуючу в законодавстві, яка суперечить частині першій статті 1054 ЦК України;

суд апеляційної інстанції помилково відхилив, як підставу позову, відступлення оспорюваним договором неіснуючої заборгованості (кредит видавався в дол. США, а за договором відступлення прав вимоги відступлена заборгованість у гривнях) з посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17, в якому, як вважає позивач, Верховний Суд створив нові норми права замість законодавця;

суди, зробили висновок про не доведення позивачем факту порушення її прав оспорюваним правочином, оскільки цей договір не змінює обсяг прав та обов`язків позивача за договорами кредиту та іпотеки, проте, залишили поза увагою, що позивач при звернення до суду посилалась на порушення її інтересів, чому суд першої інстанції не надав оцінки, а мотиви суду апеляційної інстанції в цій частині є незрозумілими.

Позиція інших учасників справи

У червні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення ПУАТ «Фідобанк» з ринку подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін.

Відзив обґрунтований тим, що оспорюваний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за своїм змістом є договором купівлі-продажу прав вимоги (оплатним договором відступлення права вимоги), а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а тому не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства. За таких умов, для укладення договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, покупець права вимоги не повинен в обов`язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію). Вказує, що факт наявності боргу позивачем не заперечується, проте дії позивача щодо оскарження договору цесії свідчать про ухилення нею від виконання обов`язків за кредитним договором № 014-05/96 від 29 травня 2006 року. Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не зазначено та не доведено під час розгляду справи, які саме права були порушені внаслідок укладення вказаного правочину та яким чином визнання недійсним договору допоможе відновити порушені права. Посилання позивача на загальні норми права не може свідчити про наявність спору. Зазначає, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та іншими нормативно-правовими актами не передбачено продаж активів банку у іноземній валюті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/16166/21, витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 761/16166/21 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 761/16166/21, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 травня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 18 листопада 2022 року у справі № 826/12683/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 29 травня 2006 року між АКБ «Престиж», яке змінило назву на ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 (після реєстрації 02 жовтня 2009 року шлюбу прізвище « ОСОБА_1 », який розірвано 07 березня 2012 року, а після реєстрації 31 жовтня 2017 року шлюбу прізвище « ОСОБА_1 ») укладений кредитний договір № 014-05/96 на суму 69 000,00 дол. США. Сторони визначили, що кінцевою датою повернення кредиту є 29 травня 2026 року.

Пунктом 2.1 кредитного договору визначено, що кредитні кошти призначені для придбання квартири.

У пункті 5 кредитного договору, визначено, що ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 29 травня 2006 року між АКБ «Престиж» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 014-05/96з, за умовами якого остання передала банку в іпотеку, належну їй на праві власності кв. АДРЕСА_1 .

Умовами іпотечного договору визначено, що цим договором забезпечується належне виконання вимог, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також усіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в т. ч. щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та їх умов.

18 липня 2016 року Національним банком України прийнято рішення про ліквідацію банківської ліцензії та ліквідацію ПуАТ «Фідобанк».

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 липня 2016 року № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з 22 липня 2016 року розпочав ліквідацію ПАТ «Фідобанк».

Відповідно до вказаного рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав продаж активів ПАТ «Фідобанк» з метою виплати коштів вкладникам зазначеного банку та повернення грошових коштів з метою розрахунку з кредиторами.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на своїй веб-сторінці повідомив про продаж прав вимоги ПАТ «Фідобанк», яке є правонаступником АКБ «Престиж», та проведення відкритих торгів з продажу активу, що обліковуються на балансі ПАТ «Фідобанк».

Відповідно до відкритих інформаційних даних Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформація щодо лоту була виставлена на офіційній Інтернет сторінці фонду https://www.fg.gov.ua/passport/36566.

ТОВ «АН «Голден Хаус» прийняв участь в електронних торгах з продажу права вимоги за кредитним договором № 014-05/96 від 29 травня 2006 року, який укладений з ОСОБА_1 із забезпеченням: кв. АДРЕСА_1 . За результатами проведених електронних торгів ТОВ «АН «Голден Хаус» стало переможцем, після чого був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги від 20 червня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В.

За цим договором ПАТ «Фідобанк» відступив шляхом продажу новому кредитору, в особі ТОВ «АН «Голден Хаус», належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників та/або іпотекодавців, зазначених у Додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників, спадкоємців, страховиків та інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами та/або договорами іпотеки, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них згідно реєстру у Додатку № 1.

Відповідно до Додатку № 1 до договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, до ТОВ «АН «Голден Хаус» перейшло право вимоги за кредитним договором № 014-05/96 від 29 травня 2006 року, який уклала ОСОБА_1 з ВАТ «Престиж», правонаступником якого став ПАТ «Фідобанк», та право вимоги за договором іпотеки № 014-05/96з від 29 травня 2006 року, предметом якого є кв. АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18)).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина друга статті 548 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 759/2606/19-ц (провадження № 61-3817св23) з посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що:

«47. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

48. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

49. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак

57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 759/2606/19-ц (провадження № 61-3817св23) з посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що:

«59. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

60. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

61. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

62. У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно.

Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зазначено, що:

«6.26. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

6.27. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

6.28. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зазначено, що:

«8.4. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від висновку в якій має намір відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

8.5. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й на користь фізичних осіб лише за умови, що первісний кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій із метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників. Отже, частково відступ від висновку, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), уже відбувся.

8.6. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що, на її думку, є підстава для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) шляхом його конкретизації та вказати, що:

«в імперативній нормі приватного права відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі;

внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину».

8.7. Однак Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам, не вважає таке твердження колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованим та таким, що дозволяє повністю відступити від попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду та сталої практики судів із цього питання.

8.8. Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, від яких просила відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду».

Згідно із частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22) зазначено, що:

«[…]з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

85. Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем).

86. У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

87. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що норми про правочини та сторони зобов`язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 ЦК України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов`язання. Сторони зобов`язання» ЦК України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб`єктного складу зобов`язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 ЦК України для цілей регулювання саме динаміки суб`єктного складу зобов`язання (а не договірних відносин між сторонами зобов`язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов`язання. У статті 519 ЦК України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

88. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує. […]

96. Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України. […]

98. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, про те, що в разі коли право вимоги не виникло (наприклад, у разі нікчемності чи недійсності договору) або припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то таке право вимоги не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсності договору між первісним кредитором та новим кредитором, оскільки правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому немає підстав для недійсності договору про відступлення прав вимоги.

99. З огляду на викладений у цій постанові висновок про те, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України, немає підстав для відступу від вказаного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду».

У справі, що переглядається:

20 червня 2019 року між ПАТ «Фідобанк» і ТОВ «АН «Голден Хаус» укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором № 014-05/96 від 29 травня 2006 року та договором іпотеки № 014-05/96з від 29 травня 2006 року, укладеними між ПАТ «Фідобанк» та позивачем;

оспорюваний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами укладений коли була відкликана банківська ліцензія ПАТ «Фідобанк» та банк перебував у процесі ліквідації, за результатами проведення аукціону з реалізації активів неплатоспроможного банку;

договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 20 червня 2019 року, не є договором факторингу, а тому не може бути визнаний недійсним з підстав відсутності у ТОВ «АН «Голден Хаус» відповідної ліцензії;

посилання позивача, як на підставу позову для визнання недійсним оспорюваного договору, на те, що за договором відступлення права вимоги передані неіснуючі права на користь нового кредитора (передано зобов`язання в гривні, тоді як зобов`язання за кредитним договором виражено в дол. США), колегія суддів відхиляє, оскільки недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.

Отже, суди зробили правильний висновок, що підстави для задоволення позову про визнання недійсними договору відступлення права вимоги відсутні.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до ухвалення незаконного рішення, суд касаційної інстанції не встановив.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду та висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 759/2606/19-ц (провадження № 61-3817св23), Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності про передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням того, що у касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, висновків Верховного Суду за результатами касаційного перегляду справи, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписано представником ОСОБА_2 , слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписано представником ОСОБА_2 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук