Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.12.2024 року у справі №760/26099/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 760/26099/21

провадження № 61-13462св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: відділ опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, державна реєстраційна служба Шевченківського району,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва у складі судді Усатової І. А. від 28 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного судуу складі колегії суддів: Поліщук Н. В.,

Мережко М. В., Соколової В. В. від 12 вересня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах недієздатного сина ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування, розпорядження та володіння майном ОСОБА_1 , а саме квартирою АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 2/3 частки квартири;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/6 та ще на 1/6 частки квартири; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на 1/6 частки квартири; зобов`язати відділ державної реєстраційної служби Шевченківського району м. Києва внести відомості про скасування права власності на частки у спірній квартирі.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 народився син ОСОБА_1 .

У 1971 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб.

16 вересня 1997 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано недієздатною особою внаслідок душевного захворювання.

Розпорядженням відділу опіки та піклування Шевченківської РДА від 16 вересня 1997 року ОСОБА_2 надано статус законного опікуна над недієздатним сином ОСОБА_1

14 травня 1976 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано.

В подальшому ОСОБА_6 вдруге одружився з ОСОБА_7 . Від їх шлюбу народилися дві дочки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

13 березня 2001 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 розлучились, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

Зазначає, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка, хоч у договорі купівлі-продажу зазначено два покупці в рівних частках: її колишній чоловік та його дочка ОСОБА_9 , однак належала на праві особистої приватної власності її колишньому чоловіку ОСОБА_6 .

Зазначає, що відповідачі отримали свідоцтва про право власності на спадщину за законом, а за недієздатним сином спадкодавця визнано право власності у порядку спадкування на 1/6 частку квартири, однак у подальшому таке право було припинено рішенням Солом`янського районного суду міста Києва

від 02 серпня 2021 року та визнано право власності на цю частку квартири за ОСОБА_3 .

Незважаючи на такі обставини, ОСОБА_2 вважає, що відповідачі втратили право користування, розпорядження та володіння квартирою, оскільки відповідачі, порівняно із нею, не утримували тяжко хворого спадкодавця, не цікавилися його здоров`ям та не надавали йому допомоги.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що власником квартири АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_3 , яка набула право власності у встановленому законом порядку шляхом послідовного переходу такого права в порядку спадкування та укладення відповідних договорів. Доказів того, що будь-який правочин було визнано у встановленому законом порядку недійсним, матеріали справи не містять, а тому позивач не наділена правом вимагати усунення перешкод у користуванні належного відповідачці майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна квартира придбана

ОСОБА_6 у 1997 році, після розірвання шлюбу із

ОСОБА_10 у 1995 році, а тому вона належала спадкодавцю на праві особистої приватної власності. Зазначає, що відповідачі не мають право на спадкування майна після смерті ОСОБА_6 , оскільки не цікавились його життям після розлучення, не допомагали спадкодавцю під час хвороби, не доглядали його та не піклувались про нього. За час життя ОСОБА_6 забезпечив нерухомістю своїх доньок та колишню дружину (відповідачів у справі). Також надав згоду, що у випадку його смерті квартира АДРЕСА_1 залишиться хворому сину.

У жовтні 2024 року від позивачки надійшли пояснення, які мотивовані незаконністю судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року від відповідачів надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначають, що спірна квартира набута у 1997 році спадкодавцем та його дочкою ОСОБА_11 у рівних частках. Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на частку квартири, яку по 1/6 частці успадкували троє дітей останнього: син ОСОБА_1 , законним представником якого є ОСОБА_2 , та двоє дочок

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . У подальшому ОСОБА_4 подарувала належну їй 4/6 частку квартири (3/6 частки їй належало на підставі договору купівлі-продажу, а 1/6 частка у порядку спадкування після смерті батька)

ОСОБА_3 , а ОСОБА_12 подарувала матері ОСОБА_3 належну їй 1/6 частку квартири. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва

від 02 серпня 2021 року припинено право власності ОСОБА_1 на

1/6 частку спірної квартири та визнано право власності на цю частку квартири за ОСОБА_3 . Отже, як дочки спадкодавця, так і його колишня дружина ОСОБА_3 набули право власності на квартиру у законний спосіб. Правомірність набуття у власність квартири відповідачами спростована не була, а тому вимоги позивачки є необґрунтованими.

У листопаді 2024 року від ОСОБА_2 надійшли пояснення, в яких вона посилається на неправомірність набуття відповідачами у власність спірної квартири.

Встановлені судами фактичні обставини справи

З 04 грудня 1971 року до 19 жовтня 1976 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбу, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_1 .

З 20 липня 1978 року до 29 березня 1995 року ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого у них народилося двоє дочок: ОСОБА_9 , ОСОБА_13 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 липня 1997 року ОСОБА_1 визнано недієздатним.

Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації

від 16 вересня 1997 року ОСОБА_2 призначено опікуном над сином ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації міста Києва від 25 травня 1993 року ОСОБА_2 надано окрему 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 на родину з трьох осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_14 (мати), ОСОБА_1 (син).

08 квітня 1997 року між брокером брокерскої контори № 592 ОСОБА_15 , який діє із згоди та за дорученням ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (продавці), та брокером брокерської контори № 592 ОСОБА_18 , який діє із згоди та за дорученням ОСОБА_19 та ОСОБА_6 (покупці), укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 142, 143, т. 1).

Згідно з дублікатом № 1 договору купівлі-продажу нерухомості, виданого ОСОБА_2 14 лютого 2005 року Київською універсальною біржою, слідує, що в пункт 1 договору внесено доповнення, що продавці продали, а покупці в рівних долях купили квартиру

АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних реєстраційної посвідки від 07 травня 1997 року Київське міське бюро технічної інвентаризації засвідчило, що квартира

АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_19 , ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулися ОСОБА_2 , як законний представник сина спадкодавця

ОСОБА_1 , а також дочки спадкодавця ОСОБА_11 і ОСОБА_20 .

26 серпня 2011 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 видано свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 по 1/6 частці квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2009 року (справа № 2-64-1/09), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 вересня 2010 року, визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа П`ятої київської державної нотаріальної контори №1000/0116 від 21 квітня 2012 року на звернення ОСОБА_2 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 на ім`я недієздатного сина ОСОБА_1 видати свідоцтво про право на спадщину неможливо, оскільки право власності на 1/6 частину вищевказаної квартири вже було визнано в судовому порядку.

25 вересня 2017 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарована) укладено договір дарування

2/3 частки квартири, яка належить дарувальнику: 1/2 частка на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 1997 року; 1/6 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 серпня 2011 року.

28 грудня 2018 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарована) укладено договір дарування

1/6 частки спірної квартири.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року (справа № 760/19383/20) припинено право власності ОСОБА_1 на 1/6 частку спірної квартири та визнано право власності на цю частку квартири за ОСОБА_3 . Виплачено ОСОБА_1 з депозитного рахунку суду 108 000 грн вартості

1/6 частки квартири.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті

411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року у справі № 143/1410/17 (провадження № 61-40232св18) зазначено, що «згідно з положеннями статті

391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю».

Установивши, що ні ОСОБА_2 , ні недієздатний син ОСОБА_1 не є власниками квартири АДРЕСА_1 , тобто не є особами, які мають право вимагати усунення перешкод у користуванні спірним майном, а одноосібним власником вказаної квартири є

ОСОБА_3 , правомірність набуття у власність якої не спростована, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_3 набула право власності у встановленому законом порядку шляхом послідовного переходу такого права в порядку спадкування та укладення відповідних договорів. Ці правочини не було визнано недійсними.

Право власності ОСОБА_1 на 1/6 частку спірної квартири було припинено рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року, яке набрало законної сили 17 січня 2022 року, матеріали справи не містять доказів наявності у останнього будь-яких прав на вказану нерухомість.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідачі не мають право на спадкування майна після смерті ОСОБА_6 , оскільки не цікавились його життям після розлучення, не допомагали спадкодавцю під час хвороби, не доглядали його та не піклувались про нього не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки такі обставини не входять до предмета доказування у таких правовідносинах.

Зазначені аргументи ОСОБА_2 стосуються питання усунення відповідачів від права на спадкування за законом (стаття 1224 ЦК України), однак таких вимог заявлено не було.

Посилання на те, що спірна квартира належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_6 стосуються спору щодо розміру спадкового майна, однак відповідних вимог (зокрема, про визнання недійсними правовстановлюючих документів, на підставі яких право власності на квартиру перейшло до відповідачів) ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 не заявлялись.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 лютого 2023 року

у справі № 359/12165/14, є помилковими, оскільки предметом позову у цій справі є визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частку в праві власності на домоволодіння та земельні ділянки, однак предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання осіб такими, що втратили право користування, розпорядження та володіння майном, а також скасування державної реєстрації права власності, отже правовідносини не є подібними.

Оцінивши інші доводи касаційної скарги, з урахуванням поданих позивачем пояснень, суд касаційної інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість, врахувавши при цьому наявність у недієздатного ОСОБА_1 житла - квартири АДРЕСА_2 , а також виплату йому компенсації вартості 1/6 частини спірної квартири, право власності на яку було припинено рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року (справа № 760/19383/20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва 28 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара