Постанова

Іменем України

09 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 607/16763/22

провадження № 61-9481св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів

у Тернопільській областіна рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2023 рокуу складі судді Марциновської І. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заявлених позовних вимог та рух справи у судах

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивувала тим, що її було прийнято на посаду документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області (далі - РОВР у Тернопільській області) з 01 листопада 2021 року за основним місцем роботи з посадовим окладом та встановленими надбавками згідно штатного розпису. Вказані обставини підтверджуються наказом виконуючого обов`язки начальника РОВР у Тернопільській області Хруща Назарія від 29 жовтня 2021 року № 96-ос.

01 вересня 2022 року виконуючим обов`язки начальника РОВР

у Тернопільський області ОСОБА_2 видано наказ

№ 114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області», яким передбачалося скорочення

з 01 листопада 2022 року ряду посад штатного розпису, у тому числі посади документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР у Тернопільській області, яку займала позивачка.

Наказом від 26 жовтня 2022 року № 210-ос виконуючого обов`язки начальника РОВР у Тернопільській області ОСОБА_2 її звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників.

ОСОБА_1 вважала наказ про її звільнення незаконним, оскільки правові підстави як для скорочення штату працівників, так і скорочення займаної нею посади були відсутні. Їй не було запропоновано жодної вакантної посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, не дотримано переважне право залишення на роботі, не було ознайомлено із наказом від 01 вересня 2022 року «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області». Також зазначала, що її звільнення не було погоджено Профспілкою та вона не була повідомленою про засідання профспілкового комітету.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 26 жовтня 2022 року № 210-ос «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », документознавця І категорії відділу управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР

у Тернопільській області, поновити її на вказаній посаді, стягнути з РОВР

у Тернопільській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2022 року по день поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ РОВР у Тернопільській області

від 26 жовтня 2022 року № 210-ос «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді документознавця І категорії відділу

з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР

у Тернопільській області з 31 жовтня 2022 року.

Стягнуто з РОВР у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 жовтня

2022 року до 29 березня 2023 року у розмірі 29 417,04 грн (за вирахуванням визначених законом податків і зборів).

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за листопад 2022 року у розмірі 5 992,36 грн (за вирахуванням визначених законом податків і зборів) допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Роботодавцем своєчасно та належним чином повідомлено позивача про наступне вивільнення, проте не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які відповідають її кваліфікації.

На засіданні комісії, створеної відповідачем, яке відбулось 17 жовтня

2022 року, вирішено, що освіта і кваліфікація ОСОБА_1 не відповідають вимогам для заняття обраної останньою посади провідного інженера з використання водних ресурсів відділу ведення водного кадастру та моніторингу вод, відповідно було розглянуто виключно питання про можливість призначення ОСОБА_1 на обрану останньою вакантну посаду та погодити кандидатуру позивачки для майбутнього вивільнення з посади.

При цьому, можливість перевести позивача на будь-яку іншу посаду з переліку вакантних, яку вона може зайняти із урахуванням її освіти та кваліфікації, комісією не розглядалась.

Відповідно, звільнення позивача за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України було проведено з порушенням вимог

статті 49-2 КЗпП України, а наказ № 210-ос від 26 жовтня 2022 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивачки на посаді документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР у Тернопільській області з 31 жовтня 2022 року.

Визначаючи середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався положеннями статті 235 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденної заробітної плати.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу РОВР у Тернопільській області залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Станом на день звільнення позивач хоча і була ознайомлена з переліком всіх вакантних посад РОВР

у Тернопільській області, проте їй не було запропоновано вакантних посад, які б відповідали її освіті та кваліфікації, як це передбачено положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Крім того, апеляційним судом надано оцінку доводам апеляційної скарги щодо відсутності у позивача бажання та ініціативи зайняти інші вакантні посади, оскільки ОСОБА_1 лише наголошувала, що вказана у переліку вакантних посада повідного інженера з водних ресурсів відділу ведення водного кадастру та моніторингу вод є для неї пріоритетною. Після розгляду заяви ОСОБА_1 про бажання зайняти вакантну посаду, вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку вона могла виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо їй запропоновано не було.

Отже, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, стосовно того, що відповідачем не виконано обов`язок із надання позивачу пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, на зайняття яких вона могла б претендувати і які існували на день звільнення, оскільки після розгляду заяви ОСОБА_1 про її бажання зайняти вакантну посаду та відмови у задоволенні останньої, їй не було запропоновано вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні2023 рокудо Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, РОВР у Тернопільській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2023 рокускасувати. За результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити

у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник зазначає застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 761/41149/16-ц (провадження № 61-508св18) та

від 19 серпня 2020 року в справі № 334/4326/17 (провадження

№ 61-45687св18), від 09 грудня 2021 року в справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 05 липня 2023 року касаційну скаргу РОВР у Тернопільській області залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Запропоновано заявникові надати до суду докази надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій касаційної скарги.

У наданий судом строк РОВР у Тернопільській області надіслало матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/16763/22 та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. Надіслано іншому учаснику справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

У липні 2023 року матеріали цивільної справи № 607/16763/22 надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

РОВР у Тернопільській області на обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки не прийняли до уваги, що звільнення позивача відбулося з дотриманням визначеної законом процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Бажання зайняти інші вакантні посади, окрім обраної посади інженера з водних ресурсів, позивачка не виявила та не надала належних та допустимих доказів на спростування цієї обставини.

При цьому позивачка отримала Попередження про скорочення штату працівників із переліком вакантних посад. Відповідно, на переконання заявника ним було виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Кваліфікаційні вимоги до кожної посади були доступні для ознайомлення усім працівникам, зокрема позивачці. При цьому, одразу всі вакантні посади пропонувалися всім працівникам з огляду на те, що у них могла бути наявна освіта за іншими професіями чи спеціальностями, про яку відсутні відомості у роботодавця.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу РОВР у Тернопільській області, у змісті якого

ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом виконуючого обов`язки начальника РОВР у Тернопільській області Хруща Назарія від 29 жовтня 2021 року № 96-ос ОСОБА_1 прийнято на посаду документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР у Тернопільській області

з 01 листопада 2021 року за основним місцем роботи з посадовим окладом та встановленими надбавками згідно штатного розпису.

Відповідно до наказу виконуючого обов`язки начальника РОВР

у Тернопільській області Галицького О. В. від 01 вересня 2022 року № 114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР

у Тернопільській області», з метою оптимізації організаційної структури для ефективнішого виконання завдань і функцій, покладених на РОВР

у Тернопільській області з 01 листопада 2022 року скорочено ряд посад штатного розпису, зокрема посада документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР

у Тенопільській області, яку займала позивач.

Із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис, про що свідчить копія Попередження про скорочення штату працівників

від 01 вересня 2023 року та копія Наказу виконуючого обов`язки начальника РОВР у Тернопільській області Галицького О. В. від 01 вересня 2022 року

№ 114 із особистими підписами позивача.

Додатком до письмового попередження є перелік вакантних посад РОВР

у Тернопільській області станом на 01 листопада 2022 року.

02 вересня 2022 року Наказ виконуючого обов`язки начальника РОВР

у Тернопільській області Галицького О. В. від 01 вересня 2022 року № 114 погоджено головою профспілкового комітету первинної профспілкової організації РОВР у Тернопільській області.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Оскільки позивачка не була обрана до профспілкового органу, засідання профспілкового комітету для вирішення питання про надання згоди на вивільнення позивачки не проводилось.

Наказом виконуючого обов`язки начальника РОВР у Тернопільській області Галицького О. В. від 04 жовтня 2022 року № 126 «Про створення комісії РОВР у Тернопільській області» на виконання наказу від 01 вересня

2022 року № 114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» створено комісію для визначення відповідних працівників щодо скорочення та звільнення їх відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, які мають переважне право залишатися на роботі при скороченні, або таких яких заборонено звільняти з роботи.

17 жовтня 2022 року відбулось засідання створеної комісії для визначення відповідних працівників щодо скорочення та звільнення їх згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, які мають переважне право залишатися на роботі при скороченні, або таких, яких заборонено звільняти з роботи.

Зі змісту протоколу засідання вказаної комісії від 17 жовтня 2022 року № 1 вбачається, що позивачку було заслухано комісією. ОСОБА_1 виявила бажання працювати на посаді провідного інженера з використання водних ресурсів відділу ведення водного кадастру та моніторингу вод. Після обговорення комісія вирішила не рекомендувати ОСОБА_1 на вакантну посаду провідного інженера з використання водних ресурсів відділу ведення водного кадастру та моніторингу вод та погодити зазначену кандидатуру для майбутнього вивільнення посади згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

При обговоренні комісія врахувала відсутність необхідної кваліфікації, низьку продуктивність праці, відсутність на утриманні 2 утриманців, наявність дисциплінарного стягнення, а також те, що освіта і кваліфікація ОСОБА_1 не відповідає для посади провідного інженера з використання водних ресурсів відділу ведення водного кадастру та моніторингу вод.

При цьому у змісті протоколу відображено, що займати інші вакантні посади відповідно до наданого переліку позивач бажання не виявила.

Наказом виконуючого обов`язки начальника РОВР у Тернопільській області Галицького О. В. від 26 жовтня 2022 року № 210-ос звільнено

ОСОБА_1 , документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зав`язків з громадськістю та пресою РОВР у Тернопільській області, 31 жовтня 2022 року у зв`язку зі скороченням штату з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга РОВР у Тернопільській області задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір

є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає

у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі

в триденний строк після його прийняття (частина друга, п`ята статті 43 КЗпП України).

Водночас, частиною другою статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні з 24 лютого 2022 року введений воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України та діяв на час звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони не заперечували того, що позивачка є членом первинної профспілкової організації РОВР

у Тернопільській області, однак не обрана до його профспілкового органу. При цьому, як вбачається з попередження, наданого відповідачем, голову профспілкового комітету РОВР у Тернопільській області повідомлено про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 .

Згідно із статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

№ 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами

в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року

у справі № 800/538/17 зазначено наступне: «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року

у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами встановлено, що у РОВР у Тернопільській області відбулися зміни

в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності або штату працівників. Про зміни організації праці позивач був вчасно та належним чином повідомлений.

Досліджуючи виконання роботодавцем вимоги, передбачені положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України, суди встановили, що 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 ознайомлено із наказом про скорочення посад штатного розпису.

01 вересня 2022 року ОСОБА_1 ознайомлено під підпис із попередженням від 01 вересня 2022 року про скорочення з 01 листопада 2022 року посади, яку вона займає. При цьому додатком до попередження

є перелік вакантних посад РОВР у Тернопільській області станом на

01 листопада 2022 року на 1 аркуші із зазначенням назви та кількості посад на 1 аркуші.

Відповідно до правової позиції, яка була висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі N 6-3048цс15, власник

є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що перелік вакантних посад, який є додатком до попередженням від 01 вересня 2022 року про скорочення з 01 листопада 2022 року посади, яку займає позивач, надавався усім працівникам, посади яких підлягали скороченню. Перелік надавався без урахування освіти, кваліфікації, досвіду роботи кожного конкретного працівника. Кваліфікаційні вимоги до кожної посади

у переліку не зазначені. Відтак, отримавши перелік посад, працівник мав підстави правомірно очікувати, що може претендувати на будь-яку із вказаних у переліку посад.

При цьому, із доказів, наданих відповідачем не вбачається, що відповідач пропонував позивачу вакантні посади, а ОСОБА_1 відмовлялась від зайняття інших вакантних посад.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши докази, надані учасниками справи, дійшли правильного висновку стосовно того, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності або штату працівників. При цьому роботодавцем своєчасно та належним чином повідомлено позивача про наступне вивільнення, проте не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду позивача.

У справах, в яких оспорюється законність звільнення, обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається саме на роботодавця. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові

від 23 січня 2018 року у справі №273/212/16-ц (провадження № 61-787св17).

Відповідач належними й допустимими доказами не довів законності звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Судами встановлено, що внаслідок зміни штатного розпису у новому розписі була наявна посада, рівнозначна тій, на якій працювала позивачк,

а саме посада провідного фахівця із зв`язків з громадськістю та пресою. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, хто зайняв посаду з 01 листопада 2022 року після скорочення та яким чином вирішувалось питання про зайняття даної посади, чи з`ясовувалось питання щодо переважного права на зайняття цієї посади.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

Встановивши, що позивача було звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, суди попередніх інстанцій, дійшли вірного висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді документознавця І категорії відділу

з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР

у Тернопільській області з 31 жовтня 2022 року.

Крім того, Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу судом першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, правильно застосовано положення статті 235 КЗпП України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 761/41149/16-ц (провадження № 61-508св18) та

від 19 серпня 2020 року в справі № 334/4326/17 (провадження

№ 61-45687св18), від 09 грудня 2021 року в справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21)є необґрунтованими, оскільки висновки

у зазначених справах зроблено за інших фактичних обставин.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Оскільки касаційну скаргу РОВР у Тернопільській області залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів

у Тернопільській областізалишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 29 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць