Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №520/17316/19
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №520/17316/19

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 520/17316/19

провадження № 61-5480св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», Державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Байрамовим Олександром Володимировичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року у складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М., Громіка Р. Д.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В. та Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») про скасування рішення державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що 14 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладений договір кредиту № 2007/13-2.06/693, відповідно до умов якого позичальник отримав у строкове, платне користування грошові кошти у розмірі 35 000,00 дол. США зі сплатою 13 процентів річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 13 листопада 2022 року (включно).

З метою забезпечення зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 14 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить позивачам на праві спільної часткової власності.

У липні 2019 року позивачі дізналися, що вищевказану квартиру перереєстровано за АТ «Укрсоцбанк».

На думку позивачів, відповідачі грубо порушили їхнє право щодо володіння спірною квартирою.

Рішення про проведення державної реєстрації права власності за відповідним застереженням в іпотечному договорі фактично є примусовим стягненням майна без згоди власника та не може відбуватися під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

АТ «Укрсоцбанк» не було надано державному реєстратору належних доказів отримання обома позивачами повідомлення АТ «Укрсоцбанк» № 2201/19-3 від 22 січня 2019 року, чим порушено пункт 61 Порядку Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 та статтю 35 Закону України «Про іпотеку».

Спірна квартира виступає забезпеченням за кредитом, який надавався АТ «Укрсоцбанк» на споживчі потреби в іноземній валюті. Квартира АДРЕСА_2 є постійним місцем проживання позивачів. У власності позивачів не знаходиться інше житлове майно. Загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м.

Таким чином, державний реєстратор Манюта С. В. не мав права здійснювати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк», тобто вживати заходи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивачі просили:

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46444135, винесене 12 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С. В. (номер запису про право власності: 31154151);

витребувати в АТ «Укрсоцбанк» квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1809558551101) та повернути її власникам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року замінено первісного відповідача АТ «Укрсоцбанк» на правонаступника Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»)

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В., про скасування рішення державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння, задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46444135, винесене 12 квітня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С. В. (номер запису про право власності: 31154151).

Витребувано у АТ «Альфа-Банк» квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1809558551101) та повернуто її власникам: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

іпотечним договором, укладеним між сторонами у справі, передбачена можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Однак, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є правовою підставою, що не дає змоги будь-яким органам і посадовим особам вживати заходів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (в тому числі, шляхом позасудового врегулювання - купівля-продаж, тощо) стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, на весь період його чинності, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідають вимогам законодавства;

визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії вищевказаного Закону є наявність або відсутність обмежень та умов, встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо конкретного майна (предмета іпотеки);

твердження представника АТ «Альфа-Банк» про те, що зазначений закон віднесено для застосування щодо населення, яке у скрутному фінансовому становищі, а судом має досліджуватись матеріальний стан позивача, є безпідставними;

Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. Отже, наявність в батька/матері повнолітнього позичальника нерухомого майна не є підставою для тверджень про непоширення норм вищевказаного Закону на спірні правовідносини;

відповідачем державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С. В. не надано доказів отримання обома позивачами повідомлення АТ «Укрсоцбанк» № 2201/19-3 від 22 січня 2019 року (документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, письмової вимоги іпотекодержателя), отже відповідачами недотримано вимоги пункту 61 Порядку № 1127 та статті 35 Закону України «Про іпотеку»;

твердження представника АТ «Альфа-Банк» про те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача, заслуговують на увагу, однак:

рішення державного реєстратора після його винесення трансформується у відповідний запис, що й відображено в пункті 1 прохальної частини позовної заяви. Тобто, фактично, позивач просить скасувати і рішення державного реєстратора і внесений на його підставі в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запис про право власності;

у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача. Оскільки в такому разі рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем;

так як АТ «Укрсоцбанк» та державний реєстратор порушили вимоги законодавства (пункт 61 Порядку № 1127, статтю 35 Закону України «Про іпотеку», Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»), то АТ «Укрсоцбанк» незаконно заволодів (шляхом проведення державної реєстрації) спірною квартирою та не набув права власності на неї. Тобто, незалежно від наявності оспорюваного рішення та запису в реєстрі, законним власником квартири є позивач на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1997 року № 4-12431 .

Разом із тим, вимога про скасування рішення є похідною від вимоги щодо витребування майна. Встановлення судом правомірності вимог щодо витребування майна повинно мати наслідком найшвидше скасування державної реєстрації прав. Саме у такий спосіб відбувається найбільш ефективний захист прав позивача та забезпечується стабільність цивільного обороту.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя;

Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Тобто стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону «Про мораторій» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і у позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон «Про мораторій» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Виходячи з викладеного, квартира, яка передана в іпотеку, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону «Про мораторій», у тому числі, і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем;

доводи апеляційної скарги про те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача, заслуговують на увагу. Однак, рішення державного реєстратора після його винесення трансформується у відповідний запис, що й відображено в пункті 1 прохальної частини позовної заяви. Тобто, фактично, позивач просив скасувати і рішення державного реєстратора, і внесений на його підставі в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запис про право власності. У випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 74). Отже, рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Таких правових позицій дотримується Велика Палата Верховного Суду (пункт 144 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; пункт 75 постанови від 29 травня 2019 року, справа № 367/2022/15-ц). Зазначеними обставинами спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд незаконно скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в той час як мав скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

матеріали справи не мають доказів того, що державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С. В. були виконані вимоги пункту 61 Порядку № 1127;

власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Таке право власника (на витребування від набувача) не потребує визнання недійсними правочинів з відчуження майна. Незалежно від наявності оскаржуваного рішення та запису в реєстрі, законним власником іпотечної квартири є позивачі на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1997 року № 4-12431 ;

доводи апеляційної скарги про те, що суд не може в одному рішенні застосовувати наслідки віндикаційного і негаторного позову, є слушними, однак в даному випадку, суд першої інстанції не визнавав правочину недійсним із застосуванням його наслідків, а скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внаслідок чого витребував іпотечну квартиру у незаконно володіючого нею невласника, тобто розглянув лише віндикаційний позов;

ті обставини, що позивачі володіють іпотечною квартирою, зареєстровані і проживають в ній, в даному випадку правового значення не мають, так як АТ «Альфа-Банк» не позбавлений можливості ставити питання про визнання їх такими, що втратили право користування цією кватирою, про що прямо зазначено в апеляційній скарзі його представника.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2022 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі. Отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані;

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачає істотні умови його застосування, а саме: 1) квадратура квартири, 2) майно повинне бути єдиним, 3) майно є постійним місцем проживання, 4) боржник є громадянином України, 5) зазначений закон віднесено для застосуванню, щодо населення, які у скрутному фінансовому становище. Закон застосовуюється виключно у сукупності усіх п`яти істотних умов, але всупереч норм закону позивач не зазначив усі зазначені підстави;

відповідно до кредитного договору № 2007/13-2.06/693 позичальником виступає ОСОБА_2 , за іпотечним договором майновими поручителями виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації № 3169 від 31 липня 2019 року, виданої КП ЖКС «Вузовський», за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , син, 1976 року народження, ОСОБА_5 , онука, 2016 року народження, ОСОБА_6 , не визначено ступінь спорідненості, 1979 року народження. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року по справі № 520/17318/19, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволені, повернуто у власність ОСОБА_7 квартира, за адресою: АДРЕСА_4 . ОСОБА_7 є чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2 ОСОБА_7 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації, за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_7 , 1950 року народження, ОСОБА_8 , невістка, 1978 року народження, яка є дружиною ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , внук, 2000 року народження, син ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 онука, 2005 року народження, донька ОСОБА_2 та ОСОБА_8 . У сім`ї ОСОБА_10 наявні одночасно дві квартири: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 . АТ «Укрсоцбанк», після звернення стягнення, відповідно до рішення суду повернув у власність сім`ї ОСОБА_10 одну квартиру, яку сім`я може використовувати як місце проживання, а отже, є альтернативна житлова площа. Таким чином, до виниклих правовідносин не може застосовуватись Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року продовжено АТ «Альфа-Банк» строк на усунення недоліків касаційної скарги до 06 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року поновлено АТ «Альфа-Банк» строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 520/17316/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2022 року матеріали цивільної справи № 520/17316/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 520/17316/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 520/17316/19.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 14 листопада 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», яке в подальшому змінило назву на АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 укладений договір кредиту № 2007/13-2.06/693, відповідно до умов якого позичальник отримав у строкове, платне користування на споживчі цілі грошові кошти (кредит) у розмірі 35 000,00 дол. США, зі сплатою 13 % процентів річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 13 листопада 2022 року.

З метою забезпечення зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 14 листопада 2007 між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., за реєстровим № 2555, за умовами якого в іпотеку передається двокімнатна квартира загальною площею 42,1 кв. м, житловою площею 26,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 і належить позивачам на праві спільної часткової власності.

Предмет іпотеки належить позивачам на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1997 року № 4-12431 , виданого управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження органу приватизації від 24 листопада 1997 року за № 103442 про право власності, та зареєстровано КП ОМБТІ та РОН згідно з реєстраційним написом на правовстановлюючому документі 18 лютого 1998 року, за номером запису 677, в книзі 263пр-48, реєстраційний номер 18305805. Загальна площа квартири - 42,1 кв. м.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованими, в тому числі, за критерієм пошуку: ПІБ фізичної особи, інша нерухомість, крім квартири у власності позивачів - відсутня. Згідно довідки про склад сім`ї спірна квартира є місцем постійного проживання позивачів.

За даними Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46444135 від 12 квітня 2019 року, винесеного державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С. В., право власності на квартиру зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» (номер запису про право власності: 31154151)

Підстава виникнення права власності: повідомлення, серія та номер: 2201/19-3, виданий 22 січня 2019, видавник: АТ «Укрсоцбанк»; повідомлення, серія та номер: б/н, видавник: Укрпошта; дублікат Іпотечного договору від 14 листопада 2007, посвідченого ПН ОМНО Трофімець В. В. реєстраційний номер 2555, серія та номер: 164, виданий 06 березня 2019, видавник: ПН ОМНО Трофімець В. В.

Згідно даних ЄДРПОУ 03 грудня 2019 року припинено АТ «Укрсоцбанк» як юридичну особу; правонаступником за всім майном та майновими правами АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк».

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50180364 від 12 грудня 2019 року 14:18:57, приватного нотаріуса Чапського А. Е., право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за АТ «Альфа-Банк».

Підстава виникнення права власності: передавальний акт, серія та номер: б/н, виданий 11 жовтня 2019 року, видавник: АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк».

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майнопред`явлених до АТ «Альфа-Банк»

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:

«за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

згідно з пунктом 4.1 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;

за пунктом 4.2 іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки;

отже, договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки;

відповідно до пункту 6.3 іпотечного договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача;

в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення іпотекодавців про необхідність усунення порушень основного зобов`язання згідно з пунктом 6.3 іпотечного договору. Тому суди зробили обґрунтований висновок, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» відбулася з порушенням Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що на спірні правовідносини не поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», за таких підстав.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,00 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 755/2451/20 (провадження № 61-7300св22), зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту не виконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору.

З огляду на викладене предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнено на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

Висновки про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20)».

У справі, що переглядається, встановлено, що предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м. Ця квартира використовується позивачами як місце постійного проживання, іншого житла у власності позивачі не мають.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій зробили вірний висновок про задоволення позовних вимог до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що ОСОБА_7 (чоловік ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2 ) має у власності квартиру АДРЕСА_5 , оскільки ОСОБА_7 не є учасником спірних правовідносин.

Щодо позовних вимог про витребування майна, пред`явлених до АТ «Альфа-Банк»

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Обраний позивачами спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

За таких обставин належним способом захисту прав позивача є вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, тому у задоволенні позовних вимог до АТ «Альфа-Банк» про витребування майна з чужого незаконного володіння слід було відмовити.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до державного реєстратора

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 16 листопада 2022 року у справі № 551/517/19 (провадження № 61-21436св21), з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 31 серпня 2022 року в справі № 521/6739/11 (провадження № 61-12575св21), зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 335/4419/19 (провадження № 61-6171св21) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до змісту та характеру відносин між сторонами, спір виник з приводу порушення ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», права власності ОСОБА_1 на квартиру, внаслідок здійснення державної реєстрації такого права за ПАТ «Укрсоцбанк», а тому належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АТ «Альфа-Банк». Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В. належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 27 жовтня 2022 року у справі № 755/2451/20 (провадження № 61-7300св22), від 16 листопада 2022 року у справі № 551/517/19 (провадження № 61-21436св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог до АТ «Альфа-Банк» про витребування майна з чужого незаконного володіння та позовних вимог до державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В. скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк» про витребування майна та до державного реєстратора відмовити, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Байрамовим Олександром Володимировичем, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про витребування майна з чужого незаконного володіння та до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про витребування майна з чужого незаконного володіння та до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича відмовити.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук