Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 638/2324/14-ц

провадження № 61-16084св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Дзержинський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Науменко Оксана Миколаївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Котлярова Ольга Миколаївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус Олена Олексіївна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на постанову апеляційного суду Харківської області

від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТВО "ОТП Факторинг Україна"), Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Котлярова О. М., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус О. О., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, застосування реституції, скасування обтяження, звільнення об'єкту обтяження з-під арешту, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2007 року приватний нотаріус ХМНО Котлярова О. М. посвідчила довіреність, згідно якої позивач уповноважила свого сина ОСОБА_3 представляти її інтереси. ОСОБА_3, перебуваючи у складному матеріальному становищі і потребуючи великої грошової суми, домовився із невідомим позивачу ОСОБА_2 про отримання грошей за договором позики. Однак ОСОБА_2 передавати гроші лише під розписку відмовився і запропонував укласти договір купівлі-продажу квартири, що належала позивачу на праві власності для забезпечення повернення боргу ОСОБА_3. Вказаний договір вони уклали 10 квітня 2007 року. 11 квітня

2007 року ОСОБА_2 написав розписку, в якій вказує, що позичив

ОСОБА_3 34 300,00 грн, і для забезпечення повернення цієї суми заключив з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, власником якої була позивач.

Під час видачі позивачкою своєму синові довіреність, останній запевнив її, що це необхідна міра для рішення будь-яких нагальних питань без необхідності її безпосередньої присутності (враховуючи похилий вік та стан здоров'я), будь то отримання пенсійного забезпечення, оформлення субсидій, тощо. Про відчуження квартири позивач дізналась випадково лише у 2014 році, коли знайшла у паперах сина договір купівлі-продажу та розписку ОСОБА_2. При цьому зазначає, що з 1998 року по теперішній час вона досі зареєстрована та проживає у спірній квартирі, дбає про неї та щомісяця сплачує витрати за комунальні послуги. Крім того, у вказаній квартирі також зареєстрований та проживає син ОСОБА_3 з 2005 року.

Правочин купівлі-продажу був вчинений внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є фіктивним і жодним чином не відповідав волі сторін правочину та волі власника спірної квартири щодо настання реальних наслідків, не бажала та не бажає досі вчиняти дії щодо продажу своєї квартири тому, що іншого житла немає, є досить літньою людиною, іншого доходу крім пенсії немає. Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу продаж квартири було здійснено за 32 825,00 грн, що в рази є меншим ніж рівень цін на ринку нерухомості і цей факт ще раз підтверджує фіктивність правочину купівлі-продажу.

У вересні 2015 року позивач дізналась, що 03 липня 2007 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ "ОТП Банк" спірну квартиру в забезпечення виконання зобов'язань по отриманому кредиту у розмірі 42 630,00 доларів США, строком до 03 липня 2022 року. ОСОБА_2 набув право власності незаконним, шахрайським шляхом, а тому договір іпотеки повинен бути визнаний недійсним, як наслідок недійсності правочину купівлі-продажу.

Щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди позивач зазначає, що вона є літньою людиною, 85 років, зазнала сильного потрясіння в умовах ситуації, яка склалась, стан здоров'я суттєво погіршився, вона з урахуванням свого віку не може без шкоди своєму фізичному здоров'ю та психологічному стану переносити такі потрясіння. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено наявність записів в актуальному стані щодо державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо квартири АДРЕСА_1. Зазначені обтяження перешкоджають та обмежують позивач як власника у реалізації прав на житло- реєстрації права власності.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, просила:

- визнати договір купівлі-продажу квартири від 10 квітня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 недійсним;

- застосувати реституцію та визнати недійсним договір іпотеки

від 03 липня 2007 року № PCL CNL-700/606/2007, укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2;

- обтяження за реєстраційним номером 5236071, тип обтяження - іпотека, на підставі договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року № 8893, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., на квартиру АДРЕСА_1 та звільнити квартиру АДРЕСА_1 від обтяження;

- зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. внести відомості до реєстру про скасування обтяження за реєстраційним номером 5236071, тип обтяження - іпотека, на підставі договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року № 8893;

- обтяження за реєстраційним номером 5235626, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, на підставі договору іпотеки за реєстраційним номером 1058 від 03 липня 2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О. О. на квартиру АДРЕСА_1 та звільнити квартиру АДРЕСА_1 від обтяження;

- зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бінус О. О. внести відомості до реєстру про скасування обтяження за реєстровим номером 5235626, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, на підставі договору іпотеки за реєстраційним номером 1058 від 03 липня

2007 року;

- арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 03 вересня 2013 року скасувати та звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 за номером запису про обтяження № 2747836 (спеціальний розділ);

- зобов'язати Дзержинський відділ Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції внести відомості до реєстру про скасування арешту квартири АДРЕСА_1 за номером запису про обтяження № 2747836 (спеціальний розділ);

- стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відшкодування моральних збитків у сумі 5 000,00
грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2014 року позов задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладений 10 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М. - недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1
000,00 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з достатності доказів на підтвердження вчинення спірного договору під впливом обману з боку відповідачів, оскільки позивач є особою похилого віку, 1931 року народження, юридично необізнаною

Встановивши, що відповідачі при укладенні правочину навмисно не розголошували дійсних намірів щодо майна позивача, замовчували про обставини, які можуть перешкоджати як про укладення угоди, так і настанню правових наслідків такої угоди, дійшов висновку про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу та стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з недоведеності належними та допустимими доказами вчинення спірного правочину відповідачами під впливом обману, тоді як позивач особисто уповноважила ОСОБА_3 на продаж належної на праві власності квартири за суму та на умовах на його розсуд, у зв'язку із чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, зазначив, що спірна квартира є об'єктом обтяження на підставі договору іпотеки від 03 липня 2007 року, укладеного між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено частково.

Заочне рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня

2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час повторного розгляду справи, рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано об'єктивних і переконливих доказів про укладення оспорюваного правочину купівлі-продажу внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Постановою апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 10 квітня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано недійсним договір іпотеки від 03 липня 2007 року № PCL CNL-700/606/2007 укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3, скориставшись довірою позивача ОСОБА_1, яка є особою похилого віку 1931 року народження, відчужив на користь відповідача

ОСОБА_2 квартиру, що є її єдиним житлом, при цьому діяв всупереч інтересам ОСОБА_1, за зловмисною домовленістю із ОСОБА_2, з метою забезпечити свої зобов'язання, що виникли із договору позики, тому ціна продажу квартири є значно нижчою, ніж її ринкова вартість на той час, чим ОСОБА_1 завдано збитків. За вказаних обставин суд дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу від 10 квітня 2007 року вчинений у результаті зловмисної домовленості представника одної сторони з другою стороною.

Щодо договору іпотеки від 03 липня 2007 року № PCL CNL-700/606/2007, то апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки майно передано в іпотеку банку особою, яка не була власником цього майна, тому оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам цивільного законодавства, що за правилами частини 1 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України.

Апеляційний суд встановив наявність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 2 статті 232 ЦК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

28 лютого 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня

2018 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2017 року.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 мотивована тими, що оскаржувана постанова апеляційного суду базується на припущеннях та трактуванні попереднього рішення по справі суду касаційної інстанції. Висновок суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 своєю довіреністю

від 14 березня 2007 року уповноважила ОСОБА_3 вчиняти правочин щодо продажу належної їй на праві власності квартири, тому на підставі наданої довіреності 10 квітня 2007 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири є правильним.

01 березня 2018 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ "ОТП Факторинг Україна" мотивована тим, що апеляційним судом не звернуто уваги на підстави заявлених позовних вимог, з яких вбачається, що позивачка просила визнати договір купівлі-продажу недійсним з підстав вчинення правочину у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Судом не враховано фактичних обставин справи.

Висновки апеляційного суду не відповідають нормі статті 232 ЦК України.

Оскаржуване судове рішення прийнято на підставі недопустимих доказів.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2018 року поновлено ТОВ "ОТП Факторинг Україна" строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року. Відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на постанову апеляційного суду Харківської області

від 23 січня 2018 року та витребувано матеріали цивільної справи № 638/2324/14-ц з Дзержинського районного суду міста Харкова.

14 серпня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 1023/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-16084св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційних скарг представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ "ОТП Факторинг України" підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року оскаржується в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 10 квітня 2007 року, визнання недійсним договору іпотеки від 03 липня

2007 року № PCL CNL-700/606/2007 та стягнення моральної шкоди.

В іншій частині постанова апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року не оскаржується, а тому відповідно до правил частини 1 статі 400 ЦПК України, судом касаційної інстанції не перевіряється.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивачу на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

14 березня 2007 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Котлярова О. М. посвідчила довіреність за реєстровим № КПД-1190, згідно з якою позивач уповноважила відповідача ОСОБА_3 представляти її інтереси, в тому числі на продаж належній їй на праві власності квартири.

З тексту довіреності видно, що позивач уповноважує ОСОБА_3 продати належну їй на праві приватної власності квартиру за суму та на умовах на його розсуд.

Діючи на підставі довіреності відповідач - ОСОБА_3 10 квітня 2007 року уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М., зареєстрований в реєстрі за № 2017209. Квартира продана за ціною 32 825,00 грн.

Спірна квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки від 03 липня

2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ЗАТ "ОТП Банк" на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № СNL-700/606/2007.

Підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсними позивачка зазначала вчинення правочину за зловмисною домовленістю її представника ОСОБА_3 та іншої сторони правочину ОСОБА_2.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3, скориставшись довірою позивача ОСОБА_1, яка є особою похилого віку 1931 року народження, відчужив на користь відповідача ОСОБА_2 квартиру, що є її єдиним житлом, при цьому діяв всупереч інтересам ОСОБА_1, за зловмисною домовленістю із

ОСОБА_2, з метою забезпечити свої зобов'язання, що виникли із договору позики, тому ціна продажу квартири є значно нижчою, ніж її ринкова вартість на той час, чим ОСОБА_1 завдано збитків. За вказаних обставин суд дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу від 10 квітня 2007 року вчинений у результаті зловмисної домовленості представника одної сторони з другою стороною. Щодо договору іпотеки від 03 липня 2007 року № PCL CNL-700/606/2007, то апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки майно передано в іпотеку банку особою, яка не була власником цього майна, тому оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам цивільного законодавства, що за правилами частини 1 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України. Апеляційний суд встановив наявність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 2 статті 232 ЦК України.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Статтею 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Статтею 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною 3 статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов'язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов'язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Відповідно до частини 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд України в ~law51~ зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

В ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2009 року по справі № 6-6639вов09 зроблено висновок про те, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

За правилами статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 10 ЦПК України. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених статті 10 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

За змістом статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 60 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Вказані правила кореспондуються із статями 12, 76, 77, 81 ЦПК України

(у редакції ~law52~ від 03 жовтня 2017 року).

Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що у відповідачів при укладенні договору купівлі-продажу не було зловмисної домовленості з метою отримання вигоди, оскільки право розпорядження квартирою передбачено довіреністю, тобто дії представника здійснювалися в межах наданих йому повноважень від ОСОБА_1.

Також не встановлено жодних негативних наслідків для довірителя, оскільки її незгода полягає у тому, що у неї була відсутня воля на відчуження квартири, що не є підставою для визнання правочину недійсним згідно заявлених позовних вимог.

Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, оскільки нею добровільно видано ОСОБА_3 (своєму сину) нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила останнього розпоряджатися спірною квартирою. Видаючи довіреність, позивачка повинна була усвідомлювати, що наділила відповідача правом продажу квартири будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Вказана довіреність позивачем не оспорювалася.

Оскільки позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 10 квітня 2007 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, задоволенню не підлягають, інші позовні вимоги, зокрема про визнання недійсним договору іпотеки від 03 липня

2007 року № PCL CNL-700/606/2007 та стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними.

За вказаних обставин висновок апеляційного суду про доведеність факту зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є неправильним та ґрунтується на припущеннях, що відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України є неприйнятним.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та стягнення моральної шкоди, та залишенням в силі в цій частині, відповідно до правил статті 413 ЦПК України, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2017 року.

Щодо судових витрат

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв'язку із скасуванням постанови апеляційного суду Харківської області

від 23 січня 2018 року та залишенням в силі рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2017 року, судові витрати, понесені

ОСОБА_2 в розмірі 9 921,60 грн та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" в розмірі 9 921,60
грн за подання касаційних скарг слід стягнути з ОСОБА_1.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Науменко Оксана Миколаївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Котлярова Ольга Миколаївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус Олена Олексіївна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору іпотеки недійсним та відшкодування моральної шкоди скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 9 921,60 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених за подання касаційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" 9 921,60 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року, у скасованій її частині, втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун