ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року

м. Київ

справа № 761/38440/21

провадження № 61-8833св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в інтересах яких діє ОСОБА_6 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мілетич Ольга Олегівна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року у складі судді Романишеної І. П. та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в інтересах яких діє ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом.

2. Позов обґрунтований, тим що квартира

АДРЕСА_1 була надана в користування на підставі ордеру від 23 липня

1960 року за № 8273 померлому ОСОБА_9 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_10 та дітям ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 .

3. Ордер виданий на підставі рішення виконкому Подільської районної ради.

4. Власником особового рахунку квартири після смерті ОСОБА_9 була

ОСОБА_10 , а після її смерті позивач ОСОБА_1 .

5. Квартира не приватизована.

6. Позивачі зареєстровані в квартирі та постійно проживають квартирі, тоді як, відповідачі в квартирі тільки зареєстровані, але не проживають та не використовують квартиру як житло понад 14 років.

7. Відповідачі участі в утриманні квартири не беруть, жодних домовленостей між позивачами та відповідачами щодо збереження права користування житлом не було.

8. Посилаючись на викладене, позивачі просили суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва

від 08 листопада 2022 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

10. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням встановлених обставин є підстави для визнання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою, яка належить на праві власності позивачам.

11. Відмовляючи у задоволенні вимог до ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , суд виходив з того, що станом на день звернення до суду, ОСОБА_8 не досяг чотирнадцятирічного віку, а факт не проживання дитини в квартирі, та те, що його матір має інше житло не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

12. Крім того, позивачами не доведено, що неповнолітній ОСОБА_7 , був обізнаний про своє місце реєстрації, та право вибору місця проживання, згідно з частиною другою статті 29 ЦК України, зокрема, можливість проживати у спірній квартирі, тому є недоведеним факт неповажності його не проживання за місцем реєстрації.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року залишено без змін.

14. Переглядаючи рішення суду в частині вимог у задоволенні яких було відмовлено, апеляційний суд погодився з висновком районного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Мілетич О. О., просить оскаржувані судові рішення в частині відмови

у визнанні ОСОБА_8 та ОСОБА_7 такими, що втратили користування житлом, скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. 13 червня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Мілетич О. О., подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У вересні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2023 року

у справі № 754/3269/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18, від 18 травня 2022 року у справі № 755/18665/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Крім того, посилається на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц,

від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року

у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Вважає, що суди не взяли до уваги наявність у матері ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , у власності та користуванні іншого житла, а також їх фактичне проживання протягом усього життя за іншою адресою разом із матір`ю.

21. Крім того судами залишено поза увагою те, що ОСОБА_7 , будучи вільним у виборі свого місця проживання, не проживає понад 6 місяців без поважних причин за місцем реєстрації, а доведення факту його обізнаності про ті чи інші права, в тому числі про житлові, не входить до обов`язку позивача.

22. Суди не врахували, що діти мають проживати зі своїми батьками, а не окремо у спірній квартирі, тому визнання їх втратившими користування цією квартирою не призведе до порушення прав дітей.

23. Жодних домовленостей про збереження права користування житлом за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не існує, у спірній квартирі вони ніколи не проживали.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи встановлені судами

24. Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_4 , а також відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .

25. Починаючи із 2007 року відповідачі проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

26. Спірна квартира станом на 19 жовтня 2021 року не приватизована.

27. Відповідно до змісту актів від 20 вересня 2021 року, 25 травня

2021 року, 19 листопада 2021 року відповідачі у вказаній квартирі не проживають, що не заперечувалося ОСОБА_6 .

28. Зокрема зі змісту вказаних актів вбачається, що відповідач ОСОБА_5 не проживає в квартирі з 1989 року; відповідач ОСОБА_6 - з 1987 року,

ОСОБА_7 - з 2007 року, ОСОБА_8 - з 2009 року.

29. Вказані акти складені на підставі наданих відомостей мешканцями будинку на АДРЕСА_3 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

31. За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

32. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

33. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

34. Предметом спору у розглядуваній справі є визнання неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житлом (квартирою).

35. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

36. Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

37. Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом

з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені

в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі

ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

38. Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

39. Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

40. У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

41. Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

42. Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

43. Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

44. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

45. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

46. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

47. При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

48. Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.

49. У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

50. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним

у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

51. Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

52. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

53. Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті,

є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне

в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання

є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

54. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

55. Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

56. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років

є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

57. Таким чином малолітня (до досягнення 14 років) дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання

у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Своє право на вільний вибір місця проживання, дитина може реалізувати його лише з досягненням певного віку.

58. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17,

від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року

у справі № 206/3425/18, від 22 січня 2020 року у справі № 759/14686/16-ц

від 09 грудня 2020 року у справі № 673/1407/18, від 16 грудня 2020 року

у справі № 206/4028/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 161/17900/19,

від 17 червня 2021 року у справі № 520/4056/18, від 03 жовтня 2023 року

у справі № 554/3141/21.

59. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

60. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

61. Суди вирішуючи заявлені позивачами у 2021 році вимоги про визнання ОСОБА_8 і ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житлом (спірною квартирою), правильно виходили з того, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не досяг чотирнадцятирічного віку, а ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_2 , чотирнадцять років виповнилося лише

у 2021 році.

62. З огляду на вказані обставини вочевидь, на момент подання розглядуваного позову ОСОБА_8 і ОСОБА_7 не могли повноцінно реалізувати свої житлові права.

63. Врахувавши вказані обставини суди правильно відмовили

у задоволенні вимог заявлених до ОСОБА_8 і ОСОБА_7 .

64. Разом із тим, відмова у задоволенні вказаних вимог у розглядуваній справі не позбавляє ОСОБА_1 , за наявності передбачених законом підстав, права на повторне звернення до суду із вимогами до ОСОБА_8

і ОСОБА_7 про визнання їх такими, що втратили право на користування спірним житлом, із залученням до участі у справі органу опіки та піклування представленого належною юридичною особою та поданням цим органом суду письмового висновку щодо розв`язання спору (стаття 19 СК України).

65. За встановлених обставин, узагальнені висновки судів не суперечать висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду від 16 лютого

2023 року у справі № 754/3269/20, на яку посилалася заявниця у касаційній скарзі. Натомість у постановах від 30 листопада 2022 року в справі № 755/1139/18 та від 18 травня 2022 року в справі № 755/18665/19 Верховний Суд не переглядав рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання дітей, такими, що втратили право користування житлом.

66. Колегія суддів відхиляє, як підставу для скасування оскаржуваних судових рішень посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду у постановах від 04 липня

2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17,

від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року

у справі № 206/3425/18, оскільки заявниця не навела належного обґрунтування для відступлення від вказаних висновків, які є усталеними та послідовними.

67. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права щодо не дослідження доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотрималися вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

68. Інші доводи касаційної скарги зводяться переважно до незгоди

із обставинами встановленими судами та необхідністю переоцінки доказів Верховним Судом.

69. Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

70. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає

зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

71. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

72. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або

із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 141 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мілетич Ольга Олегівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. В. Білоконь О. М. Осіян