Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №310/145/17

Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 310/145/17

провадження № 61-10322св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: Повєткін ЮрійВолодимирович, Сокуренко Євген Сергійович, Ковалишкін В'ячеслав Валерійович,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Прінь І. П. від 20 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А. від 21 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 15 серпня 2012 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 13 000, грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року позичальник ОСОБА_4 помер.

Спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є його дружина ОСОБА_3

01 лютого 2016 року банк направив до Бердянської міської державної нотаріальної контори претензію кредитора, на підставі якої була відкрита спадкова справа.

Станом на дату смерті позичальника ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором становить 14 371,90 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 11 957,11 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2 414,79 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 вересня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів наявності спадкового майна, одержаного відповідачем у спадщину, його вартості й можливості погашення заборгованості спадкодавця перед кредитором за рахунок такого майна.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У січні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставин справи та не врахували, що ОСОБА_3 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 та успадкувала, в тому числі і кредитні зобов'язання останнього перед ПАТ КБ «ПриватБанк». Заяви про відмову від прийняття спадщини остання не писала. Відповідач не надала доказів відсутності рухомого або іншого майна в ОСОБА_4, а суд указаних обставин не перевірив.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що 15 серпня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 13 000, грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18 серпня 2014 року серії І-ЖС № 299202.

На момент його смерті, за кредитним договором існувала заборгованість за кредитом та процентами, нарахованими та несплаченими до дня смерті позичальника у розмірі 14 371,90 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 11 957,11 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2 414,79 грн.

Дізнавшись про смерть позичальника, 01 лютого 2016 року позивач направив на адресу Бердянської міської державної нотаріальної контори претензію кредитора, на підставі якої була відкрита спадкова справа.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Із матеріалів спадкової справи № 69/2016, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4, вбачається, що ніхто зі спадкоємців померлого до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини або відмови від прийняття спадщини не звертався.

Разом із тим, обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, заявила про відмову від прийняття спадщини.

У копіях паспортів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначена адреса реєстрації: АДРЕСА_1.

Таку ж адресу зазначив ОСОБА_4 у заяві-анкеті про видачу кредиту від 15 серпня 2012 року.

Вирішуючи спір по суті, суди не з'ясували правовий статус будинку АДРЕСА_1, у якому були зареєстровані та проживали ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4; хто є його власником та чи поширюється на вказане майно інститут спільної сумісної власності подружжя.

Від з'ясування вказаних обставин залежить правильність вирішення спору по суті та визначення наявності спадкового майна у боржника.

Суди у порушення приписів статей 212, 214 ЦПК України 2004 року вказаних обставин не досліджували, будь-яких висновків з цього приводу не навели.

Констатувавши факт недоведеності позивачем одержання відповідачем в порядку спадкування після смерті боржника спадкового майна, суди обмежилися лише відсутністю даних у спадковій справі про наявність спадкового майна та спадкоємців, які його прийняли.

Проте, відсутність таких даних у спадковій справі не свідчить про те, що спадкове майно у боржника відсутнє, а відповідач спадщини не прийняла. Суди не дослідили наявність обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, зокрема, фактичне прийняття відповідачем спадщини у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України, та правовий статус житла, у якому відповідач проживала разом зі своїм чоловіком на час відкриття спадщини.

З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх вимог, є передчасними.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій не встановлені, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення судів попередніх інстанцій втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило