Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.08.2018 року у справі №201/1158/16

Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 201/1158/16-ц

провадження № 61-5594св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

третя особа - Управління державного казначейства у Петриківському районі Головного управління державного казначейства України в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року у складі судді Демидової С. О. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

та рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року у складі судді Ткаченко Н. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року у складі колегії суддів Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), третя особа - управління державного казначейства у Петриківському районі Головного управління державного казначейства України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 1992 року вона уклала депозитний договір № НОМЕР_1 з Магдалинівським відділенням ВАТ «Ощадбанку» та внесла грошові кошти в сумі 22 800 крб на вісім місяців. 19 серпня 2000 року строк дії договору закінчився, однак грошові кошти їй повернуті не були в зв'язку з їх знеціненням. З 2000 року та по теперішній час вона зверталась до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, однак по теперішній час кошти не повернуті. Такими діями відповідач спричинив їй значну моральну шкоду, яка виразилась у моральних стражданнях, погіршенні здоров'я, зміні звичного способу життя. Тому просила суд стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання здійснити виплату грошових коштів.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2016 року ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання здійснити виплату грошових коштів скасовано.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між такими діями та спричиненою моральною шкодою.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2016 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 про зобов'язання здійснити виплату грошових коштів.

У період з 30 травня 2016 року по 04 серпня 2016 року цивільна справа перебувала в провадженні апеляційного суду Дніпропетровської області (а. с. 114, 145).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року змінено в частині обґрунтування правових підстав відмови у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що виходячи з аналізу положень пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», ні чинним законодавством, ні договором, укладеним між позивачем та відповідачем не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з неповерненням банком грошових коштів, переданих на депозит.

26 вересня 2016 року від позивачки надійшла заява до суду, з якої вбачається, що вона підтримує позовні вимоги та просить справу розглядати за її відсутності та без фіксації судового процесу технічними засобами.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання здійснити виплату грошових коштів відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року залишено без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, виходячи з того, що законодавством України передбачений спеціальний спосіб захисту прав вкладників в установи Ощадного банку СРСР. Перелік груп вкладників і порядок проведення виплат проіндексованих грошових заощаджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доказам у справі, невірно застосували норми ЦК України, дійшли необґрунтованого та незаконного висновку про відсутність у позивача права на відшкодування моральної шкоди.

У січні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 98 750,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до висновку Верховного Суду України від 01 лютого 2014 року «Спори що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунку» пунктом 3 визначено, що у разі перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому самому банку, але не надання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс13).

У грудні 2016 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подав до суду заперечення, в яких просить касаційну скаргу відхилити, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року залишити без змін.

Заперечення мотивовано тим, що позивач не врахував норми статей 614, 623 ЦК України, оскільки позивач повинен довести факт заподіяння йому шкоди відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діяннями та заподіянням позивачу шкоди, вину відповідача, а також розмір заподіяної шкоди. Правовідносини виникли з договору банківського вкладу та відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

У березні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подав до суду заперечення, в яких просить касаційну скаргу відхилити, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року залишити без змін.

Заперечення мотивовано тим, що суд першої інстанції врахувавши норми чинного законодавства та пояснення банку, вказавши, що законодавством України передбачений спеціальний порядок захисту прав вкладників в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, зробив правильний висновок, відмовивши в задоволенні позовних вимог про зобов'язання банку здійснити виплату у грошових коштів в сумі 98 750,00 грн.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що 19 серпня 1992 року ОСОБА_1 уклала депозитний договір № НОМЕР_1 з Магдалинівським відділенням ВАТ «Ощадбанку» та внесла грошові кошти в сумі 22 800 карб. Нараховані відсотки по рахунку № НОМЕР_1 за 1992 -1995 роки в сумі 356 751 крб. Залишок по рахунку станом на 02 вересня 1996 рік склав 379 551 крб.

Згідно з Указом Президента від 25 серпня 1996 року № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» після переоцінки вкладу станом на 02 вересня 1996 року у співвідношенні 100 000 крб до 1 грн залишок по вкладу склав 3,80 грн Зараховані відсотки по вкладу за 1996 - 2005 роки склали 2,35 грн, залишок на рахунку станом на 20 травня 2006 року склав 6,15 грн.

Дані факти встановлені заочним рішенням Петриківського районного суду міста Дніпропетровська від 29 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2008 року.

Позивач просила суд стягнути на її користь з 2000 року по теперішній час суму вкладу з урахуванням інфляції у розмірі 98 750,00 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 року № N 537/96-ВР, на підставі цього Закону встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України.

Суди при вирішення вказаного спору, повно, всебічно і об'єктивно перевірили доводи сторін та встановили, що спірні правовідносини виникли з договору банківського вкладу. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з неповерненням банком грошових коштів, переданих на депозит, не передбачено чинним законодавством.

Крім того, порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Банк провадить виплату заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення, визначеного співвідношення між групами вкладників.

Отже, повернення заощаджень громадян врегульовано зазначеним законом і не може бути здійснено в іншому порядку.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року№ 13рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

У зв'язку із наведеним суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують, на правильність судових рішень не впливають.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року та рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року залишити без змін.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.П. Курило